Читати книгу - "Свобода"

— Що? Я вгадала?

— Мені справді треба в душ.

— Бач, саме про це я й кажу! — Елайза кричала від обурення. — Ти мене зовсім не знаєш, ми говоримо лише кілька хвилин, а ти мені вже зізналася, що тебе зґвалтували. Ти абсолютно беззахисна!

Петті на той момент була занадто збентежена й присоромлена, щоб помітити нестачу логіки в її словах.

— Я можу захистити себе, — заперечила вона, — у мене все гаразд.

— Авжеж, добре, добре, — Елайза стенула плечима, — це ж твоя безпека, не моя.

По спортзалу лунало клацання тумблерів: виключали світло.

— А ти займаєшся спортом? — спитала Петті, бажаючи загладити провину за те, що була не зовсім милою з Елайзою.

Елайза оглянула себе. В неї був широкий таз, який більше б пасував хлопцеві, а ноги були клишаві й тоненькі, з маленькими ступнями.

— А що, виглядаю, ніби мені спорт подобається?

— Ну, не знаю. Бадмінтон?

— Ненавиджу спортзал, — розсміялася Елайза. — І взагалі спорт.

Петті також засміялася, заспокоївшись через зміну теми, хоча їй було ніяково, тепер вона відчувала себе спантеличеною.

— Я кидаю м’яча чи бігаю навіть не на рівні «як дівча», — пояснювала Елайза. — Я відмовляюся займатися цим, і крапка! Якщо мені до рук потрапляє м’яч, я просто чекаю, доки хтось не підбіжить та не забере його. А якщо потрібно, наприклад, добігти до першої бази, я постою трохи на місці, а потім покрокую.

— О божечки, — посміхнулась Петті.

— Так, мені навіть ледь не передумали видавати свідоцтво про закінчення школи лише через це, — зізналась Елайза. — Єдина причина, через яку я взагалі закінчила школу, полягала в тому, що мої батьки знайомі зі шкільним психологом і їм вдалося домовитися, щоб я відпрацювала поїздками на велосипеді. Я кожного дня каталась.

Петті невпевнено похитала головою:

— Але ж тобі подобається баскетбол, чи не так?

— Так, тут ти маєш рацію, — погодилась Елайза. — Баскетбол — просто дивовижна гра.

— То ти не ненавидиш спорт, тобі просто не подобається спортзал.

— Цілком вірно.

— Це не так уже й важливо.

— Так, не важливо, то що, будемо друзями?

Петті засміялася:

— Якщо я погоджусь, то лише підтверджу твою думку про те, яка я необачна з людьми, котрих ледве знаю.

— То це означає «ні»?

— Що, як ми просто почекаємо, а потім побачимо?

— Добре. І це дуже застережливо з твого боку — мені подобається.

— Бачиш? Ось бачиш? — Петті знову засміялася, — Я обережніша, ніж тобі здається.

Авторка не має жодних сумнівів з приводу того, що коли б Петті була більш упевнена в собі та приділяла хоч якусь мізерну увагу світові навколо себе, то в коледжі вона б і близько не була така гарна у грі в баскетбол. Успіх у спорті — це така сфера занять, в якій голова має бути вільною від усього іншого. І коли б вона зайняла таку точку огляду, з якої б зуміла роздивитися, яка Елайза насправді (тобто збентежена), її гра зазнала б руйнівного впливу. Бо не можна стати гравцем із 88 відсотками попадання, якщо будеш глибоко замислюватись над кожною дрібницею.

Виявилось, що Елайзі зовсім не подобаються інші друзі Петті: вона навіть ніколи не намагалася провести час разом із ними. Вона завжди називала їх гуртом «твої лесбіянки» чи просто «ті лесбіянки», хоча половина з них такими не були. Петті дуже швидко почала відчувати, що живе у двох взаємовиключаючих світах. Один був світом спорту, де вона проводила переважну більшість свого часу, де вона радше провалила б семестровий іспит із психології, ніж не пішла б до магазину, щоб придбати гостинців та віднести їх подрузі з команди, яка розтягла зв’язки чи злягла з грипом; а інший — то був маленький темний світ Елайзи, де їй не треба намагатися бути хорошою. Єдиним місцем, де ці світи зустрічалися, була арена Вільямс[38]; там Петті, коли грала в перехідному захисті, закривала супротивників, пасувала, не дивлячись у бік іншого гравця, — відчувала додатковий приплив гордості та задоволення, коли Елайза дивилася на неї. Навіть цей контакт двох світів був доволі коротким, бо чим більше часу проводила Елайза разом із Петті, тим менше згадувала, як сильно вона цікавиться баскетболом.

Петті завжди мала багато друзів, але ніколи — таких близьких. Її душа співала, коли вона бачила, що Елайза чекає на неї біля входу до спортзалу після занять, і знала, що це буде повчальний вечір. Елайза водила її на фільми із субтитрами, змушувала її дуже уважно слухати записи Патті Сміт[39] («Мені подобається, що тебе звуть так само, як мою улюблену співачку», — казала вона, не зважаючи на різне написання та той факт, що повне ім’я Петті було Патриція, а не Патрисія — Джойс назвала її інакше, щоб виділити з усіх, а Петті засмучувалася, коли мала вимовити його вголос) і позичала книги з поезією Деніз Левертов[40] та Френка О’Хари[41]. Після того, як баскетбольна команда закінчила сезон з вісьмома перемогами та одинадцятьма поразками і вийшла з чемпіонату (незважаючи на 14 очок, принесених Петті команді, та маневри, що передують вдалому кидку, які вона виконувала), Елайза навчила її любити класичне каліфорнійське «Шаблі»[42].

Тільки неясно було, що Елайза робила у свій вільний час. Здається, в її житті було декілька «чоловіків» (тобто хлопців), іноді вона розповідала, що відвідує якісь концерти, але коли Петті поцікавилась подробицями, Елайза сказала, що спочатку Петті має прослухати всі ті музичні збірки, що для неї записала Елайза; але для Петті то було дещо складно. Їй справді подобалася Патті Сміт, яка, здається, розуміла, що Петті відчувала тоді, у ванній кімнаті, після того як її зґвалтували, але «Велвет андеграунд»[43], наприклад, пробуджував у ній самотність. Вона одного разу згадала при Елайзі, що її улюблена група — це «Іглз»[44], на що та відкоментувала: «У цьому немає нічого поганого, вони класні», — але можна було з упевненістю сказати, що в кімнаті Елайзи немає жодної платівки із музикою «Іглз».

Батьки Елайзи були психотерапевтами, відомими на обидва міста, і жили у Вайзеті, містечку багатіїв; також у неї був старший брат, першокурсник Бард-коледжу, якого вона називала «особливим». Коли Петті спитала, що ж у ньому такого особливого, Елайза