Читати книгу - "Мікориза, Lugal"

Слова вождя Саударатів лунають повільно і неохоче. Роксолану вкотре сповнює жаль до цього чоловіка, і долі його народу.

- Навіщо ти розповідаєш це?

Він недовго дивиться на долівку, потім підводить втомлений погляд на співрозмовницю, і каже:

- Я вчинив помилку. До мене прийшли дивні люди, які знали те, чого не могли. Вони пообіцяли допомогти моєму народу, треба лиш передати тебе Фоці. Проте, вам я вірю значно більше, і хочу битись на твоєму боці. Якщо ти зможеш пробачити мою зраду.

У Роксолани не виходить сфокусувати погляд, і вона закриває очі, щоб подумати. Безліч рішень, з можливими їх наслідками, виникають перед внутрішнім зором, але дівчина вирішує відкинути їх. Натомість, вона прислухається до себе, реакцій тіла та ходи відчуттів.

- Чомусь, я не чую зради з твого боку. Можливо, бо ми не були знайомі, коли ти приймав те рішення. Тим не менш, цю щедру пропозицію прийняти не можу. Ми вчинимо зворотно: ти візьмеш мене у полон, а мої люди складуть зброю. Тільки притримай мій меч у себе, до потрібного часу.

Їржі важко зітхає, а Баян здивовано відсахується і перепитує:

- Що?

Спіх тисне на груди зсередини, та підганяє до дії, але войовниця змушує члени зберігати незрушність, і нагадує собі, що сарматський кодекс вимагає прозорості та чесності з усіма вільними людьми степу. Кожний кочівник має знати, чому його ватага обирає конкретні битви, та методи їхнього втілення.

- Ми не можемо битися з ворогом, це надто довго. Не думаю, що жароцвіт згорить від зілля на своєму ж соку, тож покладатися доведеться на сопілку. Той кущ має невеличку, але спільну свідомість, та чим більше розростається, тим розумнішим стає. Скоро, він стане достатньо свідомим, аби виробити супротив моєму навіюванню.

Медоїд вдоволено скалиться і додає:

- Дівчинка забула додати, що це повзучі хижі терни. Вони дуже швидко множаться, та вижирають все навколо. Напуваючись крові, мацаки червоніють, стають більшими та сильнішими. А квіти їхні жевріють та стікають краплями вогню.

Баян здригається, але стримує переляк. Голос його звучить скоріше осудливо:

- Жах! Нащо ж ви його сюди вивезли?

Роксолана дивиться у сторону фургонів, і намагається гнати з голови погані передчуття та картини із повсюдно розлеглими хижими мацаками. Вона знов закриває очі, і викликає із грудей згадку про відчуття, яким вона керувалась у той день.

- Сік з квіток жароцвіту дуже цінний, і має безліч корисних застосувань. А ще... Коли ми покидали Змінливий степ, він був на грані вимирання, пригноблений більш хижими рослинами. Мені стало шкода, що світ просто зітре таку красу зі свого лиця, і зробить вигляд, ніби її ніколи і не існувало.

Їржі безшумно сміється, лиш його обладунок стикається з ведмежим та народжує противний дзвін. Той мандрує латами їздової тварини, та хутко губиться у високій траві. Медоїд знов скалиться, і енергійно бурчить:

- Ага, натомість, твоя краса скоро зітре з лиця світу нас, ніби ми ніколи й не існували.

Підскакує кобила Палака, а сам вершник вказує рукою у сторону переслідування, і голосно питає.

- Біла вовчице, що ми робимо?

Роксолана кидає погляд на захмарений захід сонця і прикриває обличчя рукою, та знімає шолом, а потім голосно звертається до ватаги:

- Слухайте всі! За тими пагорбами, нас чекають вороги, та загроза, значно важливіша за них. Аби втрапити до неї вчасно, ми маємо здатись нашим переслідувачам, та пройти з ними.

Агні схрещує руки і невдоволено кричить:

- Як же можна віддати власну свободу у чужі руки, ще й без бою?

- Якщо станемо битися, не встигнемо. Тоді, хижий жароцвіт розповзеться настільки, що вже ніхто його не зупинить. Він зжере все, та нас, рано чи пізно, й скільки б ми не тікали. Проте, у нас є невеличкий шанс його зупинити, і я прошу вас довіритись мені, аби витиснути з нього усі соки.

Кочівники бурчать, але знехотя підкорюються, і складають зброю. Саударати вчиняють подібно, проте бачать, що їхній ватажок стоїть, впираючи ножа у спину Роксолані, підіймають власні леза з луками, і відходять до нього.

- Дякую. Зараз Баян передасть мене тим людям, і ми знищимо квіти. Одразу після цього, нападаємо на ворогів. Готуйтеся.

З важкими серцями і похмурими лицями, сармати погоджуються. Альбіноска обертається до Баяна, шепче йому на вухо прохання берегти меч, і віддає вождю Саударатів сімейний акінак. Лиш Палак вдумливо задивляється у сторону хижих хащ, та посміхається. Він голосно звертається до інших:

- Ви тільки уявіть, наскільки цікаво буде вибиратися з цієї халепи, та які байки потім можна буде розповідати!

Це спрацьовує, і кочівники потроху починають мрійливо посміхатися, сперечатися та жартувати. Роксолана додає:

- Перед тим як вмерти, Зола казала, що вони не люди. Готуйтесь до незвичних викликів та рішень.

Її слова зворушують ще радісніший гомін серед обеззброєних кочівників, і вони радо починають зв’язувати одне одного. Альбіноска нарешті відчуває в душі розквіт любові до цих людей, та каже:

- Віддам улюблений платиновий набір посуду тому, хто вб’є найбільше тих вилупків!