Читати книгу - "Мікориза, Lugal"

Палак потроху сповільнює кобилу.

- Думаю, поки мені все ясно. Піду перевірю своїх друзів, перед боєм.

Роксолана хапає його за руку і сіпає.

- Зачекай...

Він трохи схиляє голову вбік, та дивиться на альбіноску навіть більш зацікавлено, ніж зазвичай.

- Так?

Дівчина стискає його ще сильніше, і воїн кладе свою руку поверх її.

- Ти правда говорив із Грибним богом?

- Ну звичайно. Щонайменше, я вірю у правдивість цього твердження. Воно турбує тебе?

Більше всього на світі, Роксолані зараз хочеться, аби обидва вони були без щільних захисних костюмів, і плювати на палючу ненависть сонця. Натомість, вона відпускає друга, і ділиться з ним сумнівами:

- Просто... Я багато років займаюсь цим ритуалом, і вживаю хаому, проте, так і не говорила із ним напряму, як і ніхто мені відомий. Зазвичай, Грибний бог присилає картини або голоси, з відповідями на питання, але ніколи не звертається напряму. Хоч на останнє питання, вже й відповідь не надсилає.

Палак замислюється, потім схиляється до вуха Кастора і шепче йому щось. Верблюд рже, та вдоволено харкає, а сармат повчально здіймає вказівний палець, імітує нещодавній тон войовниці, та жартівливо-серйозно каже:

- Коли ми звертаємось до Мікоризи із запитаннями, вона відшукує у своєму океані свідомостей іншу, у котрої є відповідь, і поєднує їх. Якщо ж твій запит безрезультатний, значить ніхто, із дотичних до Грибного бога істот, не має відповіді на нього. Тим не менш, ти можеш спробувати звернутись до нього напряму.

Роксолана хоче здійняти руки, на знак роздратування, але відчуття безпомічності спадає на її плечі, та забирає усі сили.

- Але як?

Юнак знімає важкі рукавички, і активно жестикулює пальцями, при оповіді:

- Мікориза поєднує між собою усі дотичні сутності. Для цього, вона лине до їхніх оболонок, вчить мову та знаходить підхід. Грибниця пояснює тілам та розумам сусідів, що не ворог, та обвиває паростками. Потім, неглибоко проникає у них, доєднуючи нового члена до загального обміну життєвими соками. Таким чином, вона зв’язує поміж собою незліченні кількості істот, та утворює єдиний великий організм. При єднанні із Грибним богом, він — і є ти.

- Тобто, я маю спитати у себе?

Палак загадково посміхається і трохи сповільняє кобилу, лишаючи Роксолану у компанії Баяна.

- Ватажок, нам треба терміново поговорити.

Вождь Саударатів знов блідий, як сама дівчина, а його зіниці розширені майже на всі очі. Чоловіка трохи хитає у сідлі, але він героїчно робить вигляд, ніби все добре. Голос вождя дрижить, і приховує стільки ляку, що войовниці хочеться його обійняти.

- Кажи.

Він щосили стискає повіддя, і насилу вичавлює з себе:

- Я маю де в чому зізнатися...

Його перериває голосний викрик Їржі:

- БЛЯХА, ЩО ВОНИ НАКОЇЛИ!

З кургану, до загону щосили мчить Вилась, якого нещадно підганяє вершник. Їржі у спішці забуває замінити товстенну скляшку із багаторазовим віддаленням зору на звичайну, призвану компенсувати недавню очну травму. Верблюд різко зривається йому назустріч, через що, войовниця ледь не вивалюється із сідла.

- Що сталося?

Вершники зустрічаються, і Роксолана помічає, що Їржі знервовано гризе металеву палицю. Востаннє, він так робив, коли загинула її матір.

- Ці довбні перегорнули балагулу із жароцвітом, і той розповзся вже на пів поляни!

Приплив тривожної нудоти майже вибиває войовницю з сідла.

- Дідько! Наскільки все погано?

Голос медоїда звучить незвично тихо, ніби його власник боїться наврочити, якщо скаже це голосно:

- Скоро буде запізно.

- Тоді, рушаймо швидше!

Войовниця розвертає верблюда, як чує викрик Їржі:

- Зачекай-но. Нас переслідують!

- Що?

Альбіноска вихоплює скляшку з морди дядька, ледве не вивалюється з сідла, жмуриться і притуляє до ока. І правда, позаду скаче декілька десятків знайомих головорізів, у голові із Агафірсом, та приблизно стільки ж закутих у важкі лати вершників, схожих на солдатів, але без знаків приналежності.

- Роксолана, я маю дещо терміново повідомити!

Дівчину трохи трясе, і роздратування покриває тіло неприємними хвилями, але вона стискає повід верблюда, та силкується бути привітною із стражденним вождем.

- Так, Баян?

Чоловік зводить рідкі брови над тонким носом і схиляє голову.

- Мене надіслали ці люди.

Войовниця відсахується. Її тіло миттєво напружує стегна, та кладе руку на руків’я меча, але очі помічають, що співрозмовник не рухається, і войовниця заспокоюється настільки ж швидко.

- Я слухаю.

Баян трохи згорблюється та кривить лице, наче від болю.

- За домовленістю, я мав атакувати тебе, під час їхньої засідки.