Читати книгу - "Мікориза, Lugal"

Роксолана хіхікає, і каже:

- Нууу дяяядьку...

- Ну а що він собі дозволяє? Взагалі не розумію, від чого така ненависть, я цій тварюці нічого поганого не робив.

Кастор ображено гарчить і відвертається.

Палак посміхається, і наближається ще. Він схиляється зі своєї могутньої їздової тварини майже до долівки, і шепче щось Їржі. Завдяки надзвичайно гострому слуху, вона уловлює уривок пояснення: «і він теж виглядає як тварина, от тільки до тебе всі одразу ставляться як до особистості, бо ти вмієш говорити. Уяви, як важко усвідомлювати дурню того, що відбувається навколо, і не мати можливість сказати про це...».

Ведмежий вершник задумується, потім каже:

- Ми вже близько, я розвідаю.

Їржі пришпорює свого бурого ведмедя, зрушає до своїх пожитків й щось забирає, а потім виривається трохи вперед, у сторону найвищої точки поруч, древнього кургану. Через масивні бронзові лати самого Висаля, і при наявності вершника у сідлі, медоїд та його їздова тварина, здалеку видаються єдиною істотою, викутою із бронзи величезною черепахою, чи ожилою затупленою пірамідою. До Роксолани, наближається Палак, у компанії Баяна.

- Біла вовчице, приділиш хвильку?

- Я не... Ох, кажи, друже.

Він проводить ведмедя поглядом, і каже:

- Ніяк не звикну до зброї дядька Їржі, хоч він й завжди з нею.

- Ну, він же обіцяв носити її, поки зможе уражати ворогів. Як бачиш, поки може, хаха.

- Бачу, хаха. Цікаво буде подивитись, як б’ється його ведмідь.

Тут дівчина не може дати ради своїм відчуттям, я відчуває як м’язи її лиця гидливо підіймаються нагору.

- А він не б’ється.

- Тобто? Чого ж це?

- Дядько сказав, що втомився весь привчатись та звикатись до нових їздових тварин, каже, йому доводилося довше їх вчити, ніж на них битися. Тож, він пішов від зворотного. Ця тварина у нього вже років сім, і досі не здохла, уявляєш?

Високочолий сармат кладе руку на плече свого супутника, і каже:

- Цікаво! Але, мова не про те. Новий друг розповідав мені про біди Саударатів. Це плем’я дуже страждає через принесені почварами з Оюму спорові хвороби. Я запевнив його, що ти зможеш їм допомогти. Розповів, що маленька Роксолана знаходила нові корисні і не дуже властивості у рослин, які постійно тягнула до рота, і що любила лазити по кущах значно більше, ніж спілкуватись з людьми.

Войовниця посміхається.

- Це правда. Мати завжди сварила мене, і казала, що принцеса має навчатися битися та керувати, а не вирощувати паростки. До слова, як справи у твоїх батьків?

Хлопець торкається свого протяжного фрігійського ковпаку, що туго натягнутий аж попід самі золоті прикраси. Червона тканина головного убору здається лиш трохи тьмянішою, ніж десять років назад, коли її носив батько Палака, якого той надзвичайно любив.

- Зникли, захищаючи землі від псів Тирана. Скоріше за все, вмерли. Сподіваюся на це.

Смуток неприємно осідає на горлянці, і дівчина ковтає його, перш відповісти:

- Співчуваю.

- Не варто. Сповнене насильства життя так і має закінчуватися.

- І все ж, твоя мати теж була надзвичайно жінкою. Ми помстимося.

Кочівник киває і чухає лоба.

- Була. Я тільки одного не можу зрозуміти, чого ж ти свої рухомі сади так далеко заперла?

Войовниця здіймає вказівний палець правиці, як робить часто, коли повчає новачків:

- По-перше, задля безпеки. Там ми вирощуємо Грибного бога, аби не треба було кожний раз везти його здалеку. Ці сади на колесах зберігають і використовують багато технологій, котрих навчили та передали нам нестарі. Також, ми тримаємо там ще декілька не менш цікавих власних винаходів. Якщо вони втраплять у руки наших ворогів... Про гідропонічні фургони знали тільки найдовіреніші і досвідченіші бійці, а про їх напрямок — лиш я, та Їржі.

- А по-друге?

Роксолані спадає на думку, що зараз вираз обличчя її співрозмовника здається відповідним йому, як ніколи. Вона насилу відволікається від цих роздумів, і каже:

- Мудра Мара не випускає рослин зі свого саду, і на те є причини. Всередині Гілеї, вони постійно конкурують і знищують одне одного. Одного разу, вивезений нами росток смертоквітки втрапив у землю, і почав дуже швидко ширитися. Він зжирав все на своєму шляху, у місцевих рослин і тварин не знайшлось жодної можливості опиратись такій силі. Лиш спеціально створений Пірром розчин дозволив спалити ту поляну. Тепер, ми завжди тримаємо його у балагулах, на випадок потрапляння у землю інвазивних видів.

Палак обертається назад, видивляється вертляву руду голову алхіміка, і каже, з повагою у голосі:

- Нічого собі, твій Пірр молодець.

В голові у дівчини одразу з’являється безліч аргументів проти, але вона притримує їх. Натомість, войовниця каже:

- Іноді. Від нього, в цілому, більше шкоди, ніж користі, але рудий мені подобається. Хлопчиком, він був служкою у храмі Гермеса, поки тих не проголосили поза законом, та не перерізали.