Читати книгу - "Мікориза, Lugal"

- Що сталося?

- На рухомі сади напали.

Прорив причиненої несправедливості робить втомлені очі дівчини червоними від сліз.

- Ну чому саме зараз?

Подорож до ставні видалась тяжкою, і зараз її ноша лягає на плечі Роксолани всією вагою. Вона схиляється до Їржі, і вони шепчуться біля прив’язі із тарпаном, звичайними конями та верблюдом войовниці.

- Згоден, це дуже невчасно. Тим не менш, подумай, як тобі пощастило, і наскільки сильнішою це тебе зробить!

Невисокий лахматий кінь із вичікуванням дивиться на власницю і готово б’є копитом. Роксолана посміхається і ніжно до нього звертається.

- Вибач, друже, не сьогодні.

Потім, вона вже серйозніше відповідає Іржі:

- Зараз мене більше хвилює, як би мені підвестись, після розмови. Цікаво, як вони примудрились віднайти наш сховок?

Медоїд стає на дві лапи і спирається на довгу залізну палицю, із стовщеним навершям.

- Мені теж. Перш вмерти, Зола розповіла, що там на них чекала засідка. Нападників було усього кілька десятків. І, наче як, вони схожі на людей, але це оманливо.

Роксолана зітхає і спирається на загін, аби підвестись. Після невдалої спроби, вона звертається до співрозмовника:

- Окрім нас з тобою, ніхто заздалегідь не знав, де ватага ховатиме фургони. Як це можливо?

- От скоро й дізнаємось. Зранена дівчина дерлась чагарниками кілька годин, поки не натрапила на кочівника в полі. Вороги мали достатньо часу на підготовку. Ти як?

Повз проходять кілька воїнів, із тваринами на повідді, і альбіноска користується цією паузою, щоб зібратись з думками, причавити нудоту та придумати правдоподібне заспокоювання.

- Вже краще, повітря йде на користь. До того ж, хаома у мені устаткувалась і перестає трясти, лиш трохи неспокійно та приємно. Щоправда, речі загрозливо розповзаються і насуваються, якщо довго дивитись у одну точку.

- Ти точно впораєшся?

Турботливе питання знезброює племінницю, і вона відчуває сором, через власну брехню:

- Ну звичайно. Не хвилюйся, дядьку. Скільки вдалося зібрати людей?

Медоїд доповідає:

- З тих, кому можна довіряти, поруч претендентів було десятків сім, але більшість з них у такому ж стані, як і ти, тож затримували б нас. Вдалось назбирати три десятки відносно тверезих, половина з котрих твої. Також, з ними викликались рушити якісь недогодовані чужинці у чорних плащах, та ще кілька друзів Палака знайшлися поруч.

- Добре, рушаймо. Ми більше не можемо чекати.

Їржі киває і прямує перевіряти свого ведмедя. Роксолана ж підходить до верблюда та розпрягає його. Вона ніжно гладить ліву голову, на ім’я Поллукс, та морально готується пробуджувати іншу, названу Кастор. Робить вона це дуже рідко, з декількох причин. По-перше, у дні коли права голова прокидається, тіло верблюда жере рази у три більше, і утримувати його стає дуже дорогим задоволенням. Основа ж причина полягає у тому, що Кастор надзвичайно розумний. Після пробудження, та при відсутності виклику, йому надзвичайно швидко стає незносно нудно, і він ненавидить себе, всіх навколо, та життя в цілому.

Дівчина обережно проводить пальцями про верблюжій морді, і каже:

- Прокидайся, потрібна твоя допомога.

Сонливе око розгублено відчиняється, та узрівши Роксолану, зачиняється знов.

- Кастор, прокидайся! Не час для цього.

На цей раз, погляд тварини намагається вразити дівчину осудом.

- Вибачай. У нас проблеми, а я у поганому стані. Допоможи.

Ліва голова відсторонено дивиться кудись вдалину та жує язика, потім вивалює його і розкриває ротяку. Альбіноска виливає туди прихоплену із шатру медовуху, і верблюд її з задоволенням полоще нею пащеку, перш проковтнути. Після того, тимчасово задоволений Кастор смачно спльовує, на знак згоди.

Верблюд присідає, та схиляється, і навіть допомагає хазяйці забратися у сідло. Виявляється, він буває приємним. Навіть, рушить тварина повільніше та плавкіше, ніж зазвичай. Ніби у часи, коли возив Роксолану з похмілля. Дівчина пригадує, як вони раніше пили, і наскільки ж нещасним себе відчував Кастор у рідкі моменти, коли йому все ж доводилось мати діло з інтоксикацією, причиненою власному організму. Поллукс у такі моменти завжди ображено відвертався, чи прикидався сплячим, а то й справді дрімав.

Войовниця та Їржі займають місце у голові ватаги, і та врешті рушає. Загін поступово скидає з себе галас і сморід наметового містечка, та переходить до величезної суміжної зони, все менш щільно заповненої фургонами та стадами сарматів. Скоро, ці деталі зникають повністю, та лишають затягнуте хмарами небо у компанії безмежних полів, чиї високі трави неспокійно хвилюються й тиснуться до ґрунту, від холодної присутності нестримних вітрів. Кочівники вертаються до рідного ворожого світу.

Той привітно махає Кастору, на що він киває, але коли сармат заводить розмову з медоїдом, верблюд зневажливо харкає.

- Та я тобі все ж надаю прочуханів!