Читати книгу - "Мікориза, Lugal"

Окрім кольору, окружності не поділяють також розмір, матеріал чи текстуру. При русі, а також розширенні і звуженні, осередки фарб знайомо випускають із себе збляклі та майже позбавлені барв волоски. Коли напів знебарвлені шари різних плям перетинаються, в грудях войовниці відгукується давно забуте відчуття, страх безпомічності перед невідомим. Раптово, до неї доходить, що ж саме намагається намалювати Палак, і дівчина заходиться диким сміхом, та звалюється з лавки.

Рослини та істоти на Змінливих пустках давно не схожі одне на одного, і вже, тим паче, на щось, із зовнішнього світу. Нечасті осередки псевдолісу— єдине, що видається людському оку звичним, при мандрах поміж хижими краєвидами. Відобразити таке високорухливе буяння неможливо, це знають навіть діти. Будь яка спроба, дуже швидко перетворюється у невиразну кашу із форм і кольорів. Тим не менш, якимось чином, войовниця все чіткіше бачить у семи великих плямах, кожна з них може здаватись чим завгодно, втілення Гілеї.

- Ти точно дивак, а це — найсмішніше, що я тут бачила, останнім часом! Ти правда сподіваєшся намалювати їх? Дуже дурний задум. Там забагато всього, і воно все занадто несхоже, аби запам’ятати чи описати це. Як ти сподіваєшся скопіювати розмаїття незнайомих форм?

- Мені і не треба. Достатньо спробувати ухопити дух того, що стоїть за ними.

Вдовольнившись робою, юнак прямує до кузні, і миється у одному з казанів, біля горнил. Соки та крихти знехотя покидають тіло з гарячою водою, а Роксолана захоплено споглядає потоки, аж поки не згадує про розмову.

- Це якась маячня!

Коментар подруги лиш підсилює посмішку Палака.

- Але ж, ти упізнала картину? Чим більше я на неї дивлюсь, тим докладніше вбачаю там степи.

- Бо, твоя уява домальовує те, що очікує побачити! А зі мною, тобі просто пощастило.

Кочівник вкотре зводить плечима, і закидає на них родинний малиновий жупан. Пропозиція його звучить як виклик:

- Не виключено! Може, спитаємо твоїх друзів?

Роксолана погоджується і насилу віднаходить у перекрученому світі одного зі своїх товаришів. Один помах, два слова і три хвилини, от вже й два десятки людей товпляться на поважній відстані від вапняного полотна. Більшість кочівників, хитаючись, стоять, інші спираючись сидять, деякі навіть лежать. Галас виходить неймовірним, проте вердикт спільним: всі глядачі вбачають там степи, й тим дужче, чим довше зирять на картину. Палак і сам зацікавлено розглядає власне творіння, та настільки, що не помічає навислу над собою червону фігуру, та голосіння безлічі її скляшок, металевих символів, і дзвоників.

- Як же тобі вдалося передати хаотичну суть Змінливого степу?

Художник підходить до свого творіння, і ніжно гладить рукою пригорки вже трохи підсохлої фарби.

- Грибний бог сказав мені, ніби природа степів сплетена із химерних переплетінь великого набору форм, які поєднують власні властивості з іншими, у все нових, та нових варіаціях. Поки що, до мене дійшло усього декілька. Тим не менш, хаома переконала мене, що коли я віднайду, виокремлю і розберу достатню їх кількість, зрозумію й суть степів. Зможу передбачати їхні дії та зміни, навіть напрямки еволюції істот і рослин Гілеї, чи виявляти, через деталі у зовнішньому вигляді, властивості та поведінку тамтешніх почвар. Це було б для нас надзвичайно корисно.

Всі сміються і приймаються далі обговорювати картину. Шаманка дзвінко хитає головою і відповідає:

- Чудова історія, новачок. От тільки, Грибний бог не говорить з нами.

Брови Палака зводяться, а обличчя завмирає, навіть позбувається усмішки. Скоро, лице юнака вертається до звичного виразу, і він голосно відповідає:

- Тоді, виходить, що я божевільний. Бачу, я тут далеко не перший такий, то що вже поробиш.

Дівчина дзвінко наближається до нього, і хіхікає:

- Хаха. А ти мені подобаєшся.

Кочівник киває, смішно похитуючи видовженим лобом, та весело відповідає:

- Видно, не просто так я заслужив прозвання «улюблений син».

З шумного натовпу спостерігачів виділяється Аккос, однорукий воїтель із загону Роксолани. Він поправляю довгу заплетену в трикутних бороду, та трохи підвищу голос, аби перекричати музику:

- Зачекай-но, я вже чув щось подібне. Чи не ти заступник Бабая, та майстерний інженер?

Палак скромно усміхається.

- Інколи, це я. Проте, сьогодні от вирішив побути паршивеньким художником.

- Як на мене, сьогодні ти просто прекрасний... художник.

Червона фігура грайливо хіхікає і кладе руки йому на плечі. Щось стискається, у грудях Роксолани, але перш вона встигає якось відреагувати, хлопець обережно знімає руки шаманки, та дружньо посміхається їй.

- Агні права. Якщо ти паршивенький художник, то мені сьогодні доведеться бути жахливим бійцем.

Палак радісно підскакує і кричить:

- Дядьку Їржі!

Той аж стає на задні лапи, від здивування. Від посмішки медоїда злякано відсахуються кілька новачків.

- Нічого собі, ти красень став. Підеш з нами. Збирайтесь, нероби, у нас проблеми.

Роксолана все ж перемагає власне тіло і підводиться, завдяки підтримці соснового помічника. Дівчина намагається не звертати увагу на розпалення тривоги в грудях, і перестати ворушити лицем, натомість питає: