Читати книгу - "Полонений король обов'язково поверне своє, Камі Мир"

На цей раз все було інакше. Жодного поспіху, ніякої імпульсивності. Я готувався до поїздки в Альтум не як людина, що рухається емоціями; не як поранений звір, що тікав від стерв'ятника, що гнався за ним; а як правитель, який впевнено рухається на зустріч до своєї мети.

Але перед поїздкою спочатку потрібно було вирішити важливі справи, які не терпіли зволікань.

Я ввійшов до кабінету, де тримали Адріана, і зустрів холодний, але сповнений прихованої люті погляд. Він був злий. Навіть не через те, що виявився бранцем у власному кабінеті, а за те, що я дозволив Арлінгу знову опинитися поряд.

Отже, мій секретар уже в курсі нашої з Лисом угоди.

— Я чекав від тебе більшої розсудливості, — тихо сказав він.

— У нас немає часу на моралі, — різко відрізав я.

— О, у тебе його ніколи немає, — посміхнувся Адріан. — Саме тому ми знову допускаємося тих самих помилок, чи не так?

Я стиснув зуби.

— Наразі немає кращого варіанту.

— Це ти так себе втішаєш? — Він окинув мене важким поглядом. — Гренделе, ти чудово знаєш, що Арлінг ніколи не діє просто так. Він не допоможе тобі повернути Беладонну, якщо не отримає своєї вигоди.

— Мені не треба нагадувати, що він підступний. Я це сам знаю.

— Тоді навіщо ти його терпиш? Зараз ти перекреслюєш усі старання твоєї дружини, котра знешкодила його. На жаль, друже, не ображайся, але з неї правитель набагато краще, ніж будь-хто із вас.

Я зробив крок ближче, заглядаючи йому в очі.

— Бо він знає більше, ніж каже. І взагалі: чого це ти її так захищаєш? Невже поки мене тут не було, чи ти з нею роман крутив?

Адріан кілька секунд мовчав, потім повільно похитав головою.

— Її Величність справді варта захоплення. Причому не лише через свої дії, як королеви, а і як жінки. Терпіти такого, як ти, може хіба що ангел. А я їй казав, що вона робить помилку, залишаючи вас двох живих.

— Я не просив поради чи схвалення. Я прийшов визволити тебе. Ти можеш залишитись тут, якщо не згоден з моїми методами. Для мене головне, аби ти справно виконував свою роботу.

Він стиснув щелепи, але більше нічого не сказав. Я миттю ознайомився зі станом справ за часи моєї відсутності — і як би мені важко не було визнавати, у дечому він мав рацію, але в мене не було ні часу, ні бажання сперечатися і розставляти для нього все по поличках.

Під кінець він лише сказав «Твоє бажання повернути її тебе ж і загубить», тим самим остаточно завершуючи наш діалог.

Якщо реакція Адріана була дещо стриманою, то Астенія не стала обмежувати себе.

— Це безрозсудно! — спалахнула вона, варто було мені озвучити, що Арлінг вирушає з нами. — Цей старий Лис уже заганяв тебе в пастку, з якої майже неможливо було вибратися! Невже ти сумував за тим почуттям безпорадності та безсильності? Тоді навіщо переворот з самого початку планував?

— Моє рішення ухвалено, — відрізав я, але її це не зупинило.

— Ти знову ставиш свої емоції вище за логіку та здоровий глузд!

Я різко обернувся, кидаючи на неї такий погляд, що вона змовкла.

— Я твій король. А ти моя підлегла. Чи ти забула про це?

Мить вона дивилася на мене з викликом, але потім відвела очі.

— Краще б ти її забув, — прошепотіла вона, після чого холодно й голосно сказала: — Як накажете.

Я знав, що її роздратування не зникло. Але вона розуміла: мої накази — закон.

Коли Донна знову опиниться у моїй владі, у неї має бути охоронець та наглядач. Надійний та вірний. На думку прийшов лише один кандидат.

Знайти Раяна виявилося простіше, ніж я очікував. Він не ховався.

З моменту мого ув'язнення Белладонна дозволила йому перевестися до портового підрозділу лицарів в годині верхи від столиці. Цілком логічне рішення — служба біля моря давала можливість уникнути участі у палацових інтригах.

Я прибув до табору під час їхнього тренування. Раян не відразу мене помітив, але варто було його товаришу по службі прошепотіти йому щось на вухо, як він завмер.

— Гренделе?

Я кивнув головою, складаючи руки за спиною.

— У мене для тебе завдання.

Він напружився, але свого здивування не показав.

— Де її Величність королева?

— Заради неї я й тут, — усміхнувся і глянув на нього. — Ти знову станеш особистим вартовим.

Раян скривився, наче спробував щось гірке.

— Я залишив цю службу. Її Величність дозволила.

— А тепер повертаєшся. Мені потрібна людина, якій можна довірити захист дружини та дитини.

— То ти вибрався і вирішив повернути владу?

— Так, але вона втекла, — я витримав паузу. — Не надовго.

Раян якийсь час мовчав, потім зітхнувши кивнув.

— Гаразд. Але лише заради неї — законної королеви та розумної правительки. Я захищатиму її, але не закриватиму очі, якщо ти почнеш робити дурниці.

Я посміхнувся.

— Як завжди, ти надто сміливий для простого стражника.

— Я просто не хочу повторювати минулих помилок, — він кинув мені довгий погляд. — Сподіваюся, ти також.

Я не відповів.

Тепер усе було готове. Я розібрався з найважливішим, а слуги зібрали речі для подорожі.

Ми покинули Алтею ще до світанку. Морозний ранок зустрів нас крижаним вітром, що пробирався під плащі, але мене це не хвилювало. Я був зосереджений.

Кінь йшов швидким кроком, копита глухо стукали по замерзлій землі. Позаду мене рухався невеликий загін — Астенія, Раян, Арлінг та ще п'ятеро перевірених воїнів. Я не брав армію — надто галасливо. Мені треба було рухатись швидко, не привертаючи уваги.

Арлінг, закутаний у хутряний плащ, їхав праворуч. Я відчував його погляд, але не поспішав заговорювати першим.

— Ти на диво мовчазний, хлопчику мій, — нарешті зауважив він, коли сонце піднялося над горизонтом.

Я не відповів.

— Невже ти справді злий на свою кохану дружину?

Я різко натягнув поводи.

— Якщо хочеш доїхати до Альтума живим, маю для тебе дуже важливу пораду: тримай язика за зубами.