BooksUkraine.com » Сучасна проза » Львів. Пані. Панянки 📚 - Українською

Читати книгу - "Львів. Пані. Панянки"

151
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Львів. Пані. Панянки" автора Уляна Дудок. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 81
Перейти на сторінку:
надія: батьки зрозуміють і простять свою блудну доньку, змінить батько гнів на милість, а матуся – рідна, люба матуся, не проклинала, не взяла такого гріха на душу, тільки плакала… І Євтихій все розуміє, підтримує, і брат Сашко притулок дав у перші дні, і сестра Лідія не одвернулася, і дружина дядька на її боці. Усе владнається.

Владнувалося протягом трьох років. Батько спочатку й чути не хотів про свою улюбленицю, навіть сердився, коли хтось згадував про неї, а коли питали знайомі, ввічливо заперечував: у нього немає дочки Марії, а є одна донька – Лідія. За кілька місяців до смерті все ж таки написав листа Марії, дозволив приїхати. Може, через мудрість батьківського серця змирився, відчуваючи насування вічної розлуки. А може, не змирився, але простив, навіть молебні замовляв, каявся за свій прокльон, відчув, яку руйнівну силу мають слова прокляття.

Олексій Антонович вимагав повернення, його листи знаходили її скрізь, де гастролював український театр: і в Києві, і в Харкові, і в Одесі, і в Чернігові. Скрізь вистави мали величезний успіх, трупа поповнювалася талановитими акторами, Кропивницький написав «Глитая», роль Олени у виконанні Заньковецької надала п’єсі такої глибини, що газетярі захлиналися від захвату: «Важку роль зіграла пані Заньковецька. Різноманітні відтінки страждання, якими живе ця роль, знайшли своє вираження у її нервовій пристрасній грі. Актриса мала колосальний успіх, хоча це стоїло їй справжнього зомління і справжньої істерики на сцені».

Чим більший успіх Марія мала на сцені, тим суворішими ставали листи законного чоловіка. Спочатку читала, плакала від безсилля та кидала шматки паперу у вогонь, потім починала одразу жмакати та рвати папір, не хотіла читати тих дорікань і образ. Ніяк не міг змиритися, що дружини у нього фактично нема, так, закон на його боці, якщо захоче її зганьбити, то з поліцією повернути зможе, але це зганьбить і його самого, його офіцерську честь. Несподівано дізналася від Євтихія, що Олексій Антонович подав у відставку і написав місцем своєї майбутньої локації Ніжин.

А в цей час український театр жив насиченим творчим життям. Приєднався й очолив театр Михайло Старицький, який не тільки поповнив репертуар новими якісними п’єсами, як це робили Кропивницький і Карпенко-Карий, але й підтримав матеріально: актори почали отримувати гідну платню, не шкодував грошей на костюми, бутафорію, декорації. Другий сезон пройшов так само вдало, як і перший: Одеса, Миколаїв, Єлисаветград, Київ, Житомир і знову Одеса. Глядачі влаштовували овації, кидалися до рампи, раз у раз викликали акторів, молодь закидала сцену шапками, стрибала на сцену, обнімалася з акторами. У Києві генерал-губернатор Дрентельн так налякався братання української публіки з українськими акторами, що, побоюючись демонстрацій та крамоли, заборонив допускати українську трупу до Києва на гарматний постріл. Заборонив грати українцям у всьому Київському краї, а в нього ж входили губернії Київська, Полтавська, Чернігівська, Подільська і Волинь. І ця заборона протрималася десять років!

Незважаючи на всі родинні негаразди, Марія була щаслива. Поруч – кохана людина, що фанатично вірить у її талант, вони одне ціле, такого неперевершеного дуету не знала жодна сцена світу. Микола так само талановитий, жодного фальшивого звуку, довершено веде свою роль, а пристрасть і грати не доводиться, вона спалахнула між ними так яскраво, що самим лячно, і немає вже сенсу приховувати від друзів-акторів, шила в мішку не скрити, щасливих очей не сховаєш.

Як довго тривало це безхмарне рожеве існування? З’явилася подруга і на сцені, і в житті – Ганна Затиркевич, дуже талановита, а тому й не заздрісна, одразу стало легше дихати. Ця жінка мала природний дар миротворця, плітки знищувала в зародку, бо вела дізнання, як справжній слідчий:

– Ви це самі бачили? Чули, як хтось казав? Хто саме? Не пам’ятаєте? То навіщо язиком плескати, якщо не пам’ятаєте? Вас це не обходить. Тож краще сидіть та слова своєї ролі повторюйте, а не язиком плещіть. Чуєте дзвін, а звідкіля дзвонять, не знаєте.

Наче молоточки вдарили у скроню, коли вони сиділи після вистави і неквапно знімали грим – гример відпросився, сказав, що дружина хвора, і Ганна, дивлячись у дзеркало, тихенько почала:

– Ти, Марусю, не ображайся на мене, але хочу дати тобі пораду.

– Ганнусю, чого б я на тебе ображалася? Я сама сьогодні не дуже задоволена своєю грою, – лагідно відгукнулася Марія, знімаючи обережно коралі та пакуючи їх у футляр. – Марко Лукич нічого не сказав, та я сама відчуваю, втома дається взнаки, мені ж не сімнадцять років.

– Отож то й біда, що не сімнадцять… Не подобається мені, як твій Микола Карпович на новеньку травесті дивиться. Те дурне дівча попервах червоніло, як маків цвіт. А вчора чую, він їй щось говорить, а вона хихикає зазивно, мене побачила й відвернулась.

Марія Костянтинівна мало не зомліла, у голові закрутилось. Подивилася Ганні у вічі, там – біль і тривога. Не сімнадцять років… Коли дізналася, що коханий на два роки молодший від неї, навіки забула дату свого народження, зменшила на шість років, бо відчувала себе поруч із ним молодою, привабливою, енергійною! Не залишають на ній роки відмітин, за цим мандрівним життям нема часу старіти. Разом вийшли на вулицю, на Ганну чекав чоловік, поруч стояв Микола Карпович, веселий, красивий, у новому модному пальті, притрушеному снігом. Візника брати не стали, вітру немає, готель недалеко, ще треба зайти повечеряти. За вечерею Садовський почав вихваляти нову травесті, підкреслював кілька раз, що з дівчини може вийти толк, якщо повчити, підказати. Але не це стало причиною їхньої першої сварки, і не її ревнощі.

Він з’їздив у справах до Києва, побачився там із Куперником. Почувши прізвище адвоката, Марія зраділа:

– Ти переговорив із ним щодо мого розлучення?

– Не було часу ще розлучення приплітати, наша аудієнція була короткою.

– Невже ти не розумієш, що я залишаюсь без дозволу на проживання? Знову житиму ховаючись, у страху, що мене будь-якої миті можуть заарештувати й відправити до законного чоловіка?

– Не треба передавати куті меду. Не такий уже негідник Олексій, щоб таке вчинити. Он листи до тебе пише – не думай, що я ревную, у даному випадку я не маю права тебе ревнувати – чекає, що ти повернешся.

– Ні, любий, я не перебільшую! Мене вбиває моє непевне становище, я щодня нервую, а потім ти дивуєшся, звідки жар і непритомність! Я вважаю, що спочатку треба влаштовувати справи сімейні, а потім уже перейматися іншими людьми.

Садовський, наче на сцені, узяв паузу, просвердлив жінку поглядом. Йому зараз не було шкода ні її блідого обличчя,

1 ... 17 18 19 ... 81
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львів. Пані. Панянки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Львів. Пані. Панянки"