BooksUkraine.com » Сучасна проза » Бляшаний барабан 📚 - Українською

Читати книгу - "Бляшаний барабан"

185
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Бляшаний барабан" автора Гюнтер Грасс. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 231
Перейти на сторінку:
сумирним, доброзичливим Бранкою, якого, попри його обмеженість, усі полюбили, він іще мав надію, що цей супутник — не той самий Коляйчек, котрий здатний на будь-яке лиходійство. З цією надією Дюкергоф розпрощався аж тоді, коли вже сидів на м'якому сидінні у вагонному купе. І коли потяг досяг своєї мети й підійшов до головного вокзалу — нарешті я вимовлю цю назву — в Данцігу, Дюкергоф ухвалив свої дюкергофські рішення: він звелів перенести валізи до брички й відвезти додому, а сам притьмом, позаяк був уже без багажу, подався до поліційного управління, що було неподалік, на Вібенваль, кількома стрибками подолав сходи головного порталу, й після недовгих, але ретельних пошуків знайшов той кабінет, де панувала атмосфера досить ділова для того, щоб викласти там своє коротке повідомлення — повідомлення, яке містило самі факти. Не можна сказати, що господар тартака подав скаргу чи заяву. Ні, просто він попросив перевірити справу Коляйчека-Вранки, і в поліції пообіцяли зробити це.

Протягом наступних тижнів, поки плоти з очеретяними куренями й сплавниками повільно пливли річками вниз, у багатьох службових кабінетах було списано чимало паперу. На поверхню виринула військова справа Йозефа Коляйчека, рядового західно-прусського полку польової артилерії за номером таким і таким. Двічі по три дні арешту середньої тяжкости мусив відсидіти паскуда артилерист за те, що, напившись, на все горло викрикував почасти польською, почасти німецькою мовою анархістські гасла. Це були ганебні плями, що їх у паперах єфрейтора Бранки, який служив у другому лейб-гусарському полку в Ланґфурі, не виявили. Єфрейтор Бранка, навпаки, показав себе з кращого боку, а на маневрах, бувши батальйонним зв'язковим, навіть справив приємне враження на кронпринца і в подарунок дістав від нього, хто завжди носив у кишені талери, кронпринців талер. Однак / військовій справі єфрейтора Бранки згадки про той талер не було, скоріше про нього зізналася, гучно схлипуючи, моя бабця Ана, коли її допитували з братом Вінцентом.

Проти слівця «палій» вона боролася не лише за допомогою того талера. Бабця могла показати численні папери, які підтверджували, що Йозеф Бранка вже в дев'ятсот четвертому році вступив до добровільної пожежної дружини в Данциг-Нідерштадті й у зимові місяці, коли в усіх плотарів мертвий сезон, не раз виходив позмагатися з малими й великими пожежами. Була навіть грамота, яка засвідчувала, що року дев'ятсот дев'ятого пожежник Бранка не лише брав участь у гасінні великої пожежі в головному залізничному депо Тройля, а й урятував двох учнів слюсаря. Те саме розповів і начальник пожежної дружини Гехт, якого викликали за свідка. Для протоколу він заявив:

— Хіба може бути палієм чоловік, який сам гасить пожежі! Та я й досі бачу, як він стоїть на пожежній драбині, коли горить церква в Гойбуде. Фенікс, що постає з попелу й вогню і приборкує не лише вогонь, а й пожежу всього цього світу, тамує спрагу Господа нашого Ісуса Хреста! Кажу вам щиру правду: той, хто хоче обізвати палієм чоловіка в пожежному шоломі, чоловіка, який користується переважним правом проїзду, якого люблять страхові компанії, який завше носить із собою в кишені жменьку попелу — чи то як символ, чи то як ознаку професії, — хто хоче сказати, що цей прекрасний фенікс пускає червоного півня, тому краще почепити на шию камінь...

Ви, либонь, уже завважили, що начальник добровільної пожежної дружини Гехт був удатний до слова священик, щонеділі він стояв на кафедрі парафіяльної церкви Святої Барбари в Ланґґартені й, поки тривало слідство проти Коляйчека-Вранки, не проминав нагоди такими й подібними словами втовкмачувати в голови своєї пастви притчі про небесного пожежника й пекельного палія.

Та позаяк поліційні криміналісти до церкви в парафії Святої Барбари не ходили, а в слівці «фенікс» почули швидше образу королівської величности, ніж виправдання Бранки, його діяльність у добровільній пожежній дружині обернулася тією обставиною, що збільшує провину.

Зібрали свідчення з різноманітних тартаків, відомості з рідних общин: Бранка з'явився на світ у Тухелі, Коляйчек народився в Торні. Незначні розбіжності в свідченнях старіших плотарів і далеких родичів. Але ж глек доти воду носить, доки йому вухо урветься. Коли розслідування вже набуло такого розмаху, велика вервечка плотів дісталася до німецьких земель, і від Торна її взяли під таємний нагляд, а там, де плоти причалювали, за ними просто пильно стежили.

«Хвостів» за собою мій дід помітив аж після Діршау. Він їх очікував. Але інертність, що ним тоді опанувала й межувала з меланхолією, певно, не дала йому десь біля Лецкау чи Кеземарка зважитися на втечу, яка в такій знайомій місцевості та ще з допомогою кількох плотарів, прихильних до нього, ще могла увінчатися успіхом. Після Айнлаґе, коли плоти повільно, раз у раз підштовхуючи один одного, ввійшли в Мертву Віслу, поряд з плотами підкреслено непомітно поплив рибальський катер з аж надто численною командою на борту. Відразу за Пленендорфом з прибережного очерету вискочили обидва моторні баркаси портової поліції й заходилися вздовж і впоперек борознити та збурювати води Мертвої Вісли, які своїм чимдалі гнилішим запахом нагадували про наближення порту. А за мостом після Гойбуде вже починався заіюроджувальний ланцюг «синіх». Лісосклади навпроти Клавітерської верфі, невеличкі човнові верфі, лісопорт, що розширювався в бік Мотлау, причали всіляких тартаків, власний причал фірми з родичами, які прийшли зустрічати плотарів, — і повсюди «сині», тільки на другому боці, біля Шіхау, їх нема, там скрізь прапорці, там діється щось інше — либонь, щось має зійти зі стапелів, там сила-силенна людей, того ж і чайки такі збуджені, там відбувається свято. Чи не на честь мого діда?

Аж коли дід побачив, що в лісопорту повно синіх мундирів, коли баркаси щораз лиховісніше почали лягати їхнім курсом, а хвилі від них уже накочувалися на плоти, аж коли він збагнув, що весь цей недешевий захід влаштовано задля нього, аж тоді в ньому прокинулася колишня коляйчеківська душа палія, він вигнав із себе м'якого Бранку, вислизнув зі шкури члена добровільної пожежної дружини Бранки, на повен голос і вже не затинаючись відхрестився від заїкуватого Бранки й кинувся тікати — тікати плотами, отими широкими хисткими площинами, тікати босоніж отим неструганим паркетом, перестрибуючи з колоди на колоду, в бік Шіхау, де на вітрі весело майорять прапорці, тікати вперед усіляким лісоматеріалом, туди, де щось стоїть на стапелях, — сплавникові боятися води нема чого, — де виголошують гарні промови, де ніхто не гукне Бранку, а Коляйчека й поготів, де саме лунає: «Я нарікаю тебе ім’ям «Корабель Його Величности «Колумб», Америка, водотоннажність понад сорок тисяч

1 ... 17 18 19 ... 231
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бляшаний барабан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бляшаний барабан"