BooksUkraine.com » Фентезі » Сказання з Небезпечного Королівства 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"

175
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сказання з Небезпечного Королівства" автора Джон Рональд Руел Толкін. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 83
Перейти на сторінку:
Місяць, — так я гадав! — мовив Псаматос, удаючи обурення та подив, але весело підморгуючи одним мудрим оком. — Я сказав: «Додому», — і мав на увазі саме це. Не торохти і не сперечайся!

Бідолашний Ровер дійсно торохтів, адже намагався дуже чемно вимовити «пане П-саматосе». Зрештою, йому це вдалося.

— П-п-прошу вас, пане П-п-псаматосе, — сказав він дуже зворушливо. — П-прошу, п-простіть мені, та я знову зустрівся з ним і тепер уже не тікатиму. Я ж бо належу йому, чи не так? Отож, повинен до нього вернутися.

— Дурниці! Не так і не повинен! Ти належиш старій пані, котра купила тебе першою, тож до не! тобі й дорога. Крадених речей — і зачарованих також — купувати не годиться: про це тобі було би відомо, нерозумний песику, якби ти знав Закон. Матір Другого Хлопчика змарнувала на тебе шість пенсів, та й край. І взагалі, що то за зустрічі вві сні? — завершив промову Псаматос, кліпнувши дуже сильно.

— Я гадав, що деякі сни Місячанина здійснюються, — сумно мовив Ровер.

— О! Ти гадав! Що ж, то справи Місячанина. Мені натомість потрібно якнайхутчіше повернути тобі належний розмір і відіслати іуди, де тобі належить бути. Артаксеркс подався в інші, сприятливіші, середовища, тож через нього вже не треба хвилюватися. Ходімо!

Чаклун схопив Ровера, помахав пухкою рукою понад песиковою головою, і овва — зовсім нічого не змінилося! Він повторив усе спочатку, проте — знову нічого.

Тоді Псаматос вибрався з піску, і Ровер уперше побачив, що його кінцівки схожі на кролячі лапи. Чаклун тупотів ногами, шаленів і підкидав пісок у повітря, топтав мушлі та пирхав, мовби сердитий мопс. Але однаково — жодного результату!

— Ото вже мені робота водоростяного чарівника, щоби його вкрили пухирі та бородавки! — лаявся Псаматос. — Ото вже мені робота перського збирача слив, аби його посадили в горщик і закрутили!

Він кричав і кричав без упину, аж доки стомився. Потому сів.

— Гаразд, гаразд! — сказав нарешті, трохи заспокоївшись. — Живи й учись! Артаксеркс дуже своєрідний. Хто би міг подумати, що навіть весільне збудження не змусить його забути про тебе та що перед медовим місяцем йому заманеться марнувати щонайсильніші свої чари на якогось там пса, — неначе нерозумне маленьке цуценя варте чогось більшого за його перше закляття! Ніби не досить просто позбавити когось власної шкури.

— Гаразд! Мені принаймні не доводиться гадати, як треба діяти, — продовжив Псаматос. — Тут може зарадити лишень одне. Ти мусиш податися на його пошуки і, знайшовши, попросити пробачення. Та згадаєш моє слово! Я йому цього не забуду, доки море вдвічі не посолонішає та не стане наполовину мокрішим. Ідіть-но ви обоє погуляйте і повертайтеся десь за півгодини, коли мій настрій трохи покращає!

Мева та Ровер подалися вздовж берега скелею вгору: Мева повільно летіла, а вельми сумний Ровер трюхикав підтюпцем. Вони зупинилися біля огорожі будинку хлопчикового батька: Ровер навіть увійшов досередини й сів на клумбі під вікном хлопчикової кімнати. Було ще дуже рано, проте він, сповнений надії, не припиняв гавкати. Хлопчики ж або все ще міцно спали, або перебували деінде, бо до вікна ніхто не підійшов. Так принаймні вважав Ровер. Він забув, що у світі все інакше, геть не так, як у саду на протилежному боці Місяця, та що чари Артаксеркса й далі робили маленьким його самого і притишувати його гавкіт.

Через деякий час Мева сумовито віднесла його назад до бухти. Там на песика чекала цілком нова несподіванка. Псаматос бесідував із китом! Велетенським китом — Уіном, найстарішим зі Справжніх Китів. Маленькому Роверові він видавався горою: лежав, поклавши чималу голову в глибоку калюжу при самому краю моря.

— Вибач, за такий короткий час я не зміг знайти нічого меншого, — мовив Псаматос. — Але він дуже зручний!

— Заходь! — сказав кит.

— Прощавай! Заходь! — сказала чайка.

— Заходь! — сказав Псаматос. — І то хутко! І не кусайся та не шкребись усередині; інакше Уін може чхнути, а це вже тобі не сподобається.

То було майже так само неприємно, як тоді, коли його попросили стрибнути у дірку в підземеллі Місячанина, тож Ровер позадкував, і Мева та Псаматос мусили заштовхувати його досередини. Вони таки запхнули його без зайвих умовлянь; китові щелепи з виляском замкнулися за ним.

Усередині, правду кажучи, було дуже темно та пахло рибою. Ровер сидів і тремтів; отак сидячи (і не сміючи навіть почухати власні вуха), він чув — чи йому причувалося, — як китовий хвіст розтинає повітря й ударяється об хвилі; а ще він відчув — чи йому здалося, — як кит поринає щоразу шибше, ген до самісінького дна Глибокого Синього Моря.

Та коли кит зупинився і знову широко роззявив рота (при тому зробив це з радістю, бо кити полюбляють плавати, широко розкривши пащу, щоби туди вливалася різноманітна пожива, однак Уін був деліватною твариною), а Ровер визирнув назовні, там було темно й загалом неймовірно глибоко, проте аж ніяк не синьо. Тільки блідо-зелене світло. Ровер вийшов і опинився на білій піщаній стежині, що вела крізь тьмяний фантастичний ліс.

— Прямуй уперед! Тобі недалеко йти, — мовив Уін.

Ровер попрямував уперед, наскільки те дозволяла стежина, й невдовзі побачив перед собою браму, що вела до величного палацу, збудованого — здавалося — з рожевого та білого каменю, крізь який просвічувало матове світло; а у безлічі вікон ясно сяяли зелені та блакитні світла. Довкола мурів усюди росли велетенські морські дерева, вищі за куполи палацу, що розлого вивищувались і мерехтіли в темній воді. Великі каучукові стовбури дерев згинались і колихалися, наче трави, а в тіні їхніх незліченних гілок юрмилися золоті рибки. А ще срібні, й червоні, й блакитні, й фосфоресцентні, схожі на птахів. Рибки не співали. Натомість у палаці співали русалки. І то як співали! Усі морські чудодійниці хором виводили пісню, й музика випливала з вікон, і тисячі морських мешканців грали на ріжках, сурмах і мушлях.

З темряви попід деревами на песика шкірилися морські ґобліни, тож Ровер щодуху квапився вперед, — його кроки під водою стали повільними, а ноги мовби налилися свинцем. Чому він не потонув? Не відаю, та гадаю, що то Псаматос Псаматідес подбав про те (він знає про море значно більше, ніж можуть уявити собі люди, навіть якщо без особливої потреби й пальця туди не вмочить), доки Ровер і Мева гуляли, а він сидів, ледве стримуючи гнів та вигадуючи новий план.

Хай там як, а Ровер не потонув; одначе, доки він дістався до брами, йому вже дуже хотілося бути деінде, бодай навіть у вологому нутрі кита: песик почував внутрішній неспокій через тих дивних примар і обличчя, які

1 ... 17 18 19 ... 83
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказання з Небезпечного Королівства», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказання з Небезпечного Королівства"