Читати книгу - "Вибрані твори"

Обходиш покій — тут — і знову там. «Буенос Айрес»! «Африка»! «Марокко»! Так легко й дзвінко вимовлять устам! «Палить сонце, дощі, вітри,..»
Палить сонце, дощі, вітри, У пісках поринає крок, Серед ночі зловіщий крик Залітає до нас в шатро. «Відпливаймо»! — Беру весло! «Небезпека»? — Не зложу рук! Все разом — і добро, і зло, Все удвох — і пісок, і брук! «А завтра зрання та ж незмінна пісня,..»
А завтра зрання та ж незмінна пісня, Все так же набік чорний капелюх. І аж до ночі не спаде, не звисне Тяжких турбот ржавіючий ланцюг. Чужа весна
Десь цілком недалеко засліплює світло, Десь ридають трамваї і мучаться авта, Але тут, в синіх сутінках, тиша заквітла, А за сонними вікнами блимає нафта. Я піду, як звичайно, порожнім провулком, Бо мене обійматиме вітер весняний, Мої кроки і серце застукають гулко І тебе я спіткаю, як завжди, незнаний. Ти не з мого запеклого, тьмяного краю, І тобі не розплутать заплутані межі — Тільки подмухів теплих розбещена зграя Все б хотіла спалить у весняній пожежі! Та потім, серед ночі, в маленькій кімнаті Може, мріяти будеш про радісну близькість. Тільки я мушу твердо безжалісно знати, Що не зродиться полум’я з вогнених блисків. «Розцвітають кущі ясмину...»
Розцвітають кущі ясмину — Грає сонце в височині. Чи зустріну, чи не зустріну? Чи побачу тебе, чи ні?