Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Педро Куля спитав Безногого, чи добре навчився він управлятися з мотором. А тоді додав:
— Не важко буде тобі відіслати старого під яким-небудь приводом геть?
— Я вже знаю все назубок.
Професор, який грав у карти з Жоаном Здоровилом, підвів голову:
— Може, варто підскочити на площу під вечір? Як знати, а що, як витанцюється?
— Я піду, — сказав Педро Куля. — Але гадаю, всім нам там з'являтися не слід. Можуть запідозрити сторожі.
Кіт попередив, що ввечері у нього свій інтерес, а вночі він працюватиме на каруселі, отже він піти не зможе. Безногий посміхнувся.
— Дня не можеш прожити без тої своєї баби! Дивись, це погано скінчиться…
Кіт не відповів. Жоан Здоровило теж відмовився прийти ввечері. Він домовився разом з Божим Улюбленцем піти до Дони Аніньї на боби з шинкою. Врешті було вирішено, що на площі побуває лише кілька чоловік. Решта як собі захочуть, а увечері вони зберуться, щоб піти на карусель. Безногий попередив:
— Треба, хлопці, захопити бензин для мотора. Професор, який уже тричі виграв у Жоана Здоровила, віддав гроші для купівлі двох літрів бензину.
— Я принесу.
Але в неділю увечері до хлопців на склад прийшов падре Жозе Педро, один з небагатьох, хто знав, де мешкають капітани піску. Познайомився з ними він дуже давно. Сталося це через Гульвісу, який одного дня після служби заліз до ризниці в церкві, у якій правив падре Жозе Педро. Гульвіса заліз до церкви не з якоюсь певною метою, а просто з цікавості. Він належав якраз до тих, які живуть не зв'язані якимись життєвими умовностями. Він дозволяв життю плинути своїм плином і не перешкоджав ходу подій. У товаристві він діяв лише за намовленням. Залізав десь у дім, крав якусь цінну річ, але ніколи не збував її скупникам. Він приносив і віддавав її Педро Кулі як внесок у загальний казан. У нього було чимало друзів серед портових вантажників, у будинках бідняків Солом'яного містечка, у багатьох районах Баїї. Підгодовувався він то в одному домі, то в іншому і, як правило, нікого не відштовхував. Задовольнявся дівчатами, яких йому залишав Кіт. Він краще за будь-кого знав місто, його вулиці і всілякі закутки, де можна випити й потанцювати. Через певний час після того, як він вкладав щось у загальне господарство банди, Гульвіса знову робив над собою зусилля і діставав ще щось вартісне та віддавав його Педро Кулі. Але загалом він не любив праці — чесної чи нечесної. Він полюбляв годинами валятися на піску, спостерігати за пароплавами, просиджувати цілими вечорами навпочіпки біля воріт портових складів, слухаючи різні історії про якісь подвиги. Ходив він у лахмітті, не дбаючи про нову одежу, доки стара не порвалась. Снував вулицями міста простоволосий, завертав у парки, щоб викурити на лавочці сигарету, входив у церкви помилуватися красою старого золота, бродив вуличками, брукованими великим чорним камінням.
Того ранку, коли Гульвіса побачив людей, що виходили після меси, він дуже невимушено зайшов у церкву і прокрався у ризницю. У ризниці нікого не було. Він роздивлявся зображення святих, підсміювався над святим Бенедіто, який здався йому надто чорним. Потім він побачив якийсь золотий предмет, за який можна було виручити чималі гроші. Озирнувся і простяг руку до нього, але тут хтось торкнувся його плеча. Це був падре Жозе Педро, який тільки що увійшов.
— Навіщо ти це робиш, сину мій? — спитав священик і забрав з рук Гульвіси золотий ковчег.
— Я хотів лише глянути, шановний сеньйоре. Гарна річ, — відповів Гульвіса, але по ньому було видно, що він злякався. — Якраз тому, що таке гарне, я й не хотів його брати. Хотів саме покласти його на місце. Я з гарної родини…
Падре Жозе Педро обдивився одяг Гульвіси і розсміявся. Гульвіса також поглянув на своє лахміття.
— Річ у тім, що помер мій батько. Але я вчився у коледжі. Я правду кажу! Навіщо б я став красти цю річ? — показав він на ковчег. — Та ще і в церкві. Я ж не язичник.
Падре Жозе Педро знову посміхнувся. Він чудово знав, що Гульвіса бреше. Падре давно чекав нагоди зав'язати знайомство з безпритульниками міста. Він вважав, що це його святий обов'язок. У виправній колонії для малолітніх йому всіляко перешкоджали, поскільки директор вважав, що треба бити неслухняну дитину, аби виправити її. До того ж директор мав свою особисту думку про те, що таке неслухняна дитина. Про капітанів піску падре Жозе Педро чув давно і прагнув відшукати якусь можливість навернути всі ці серця до бога. У нього було величезне бажання працювати з такими дітьми. Тому він поставився до Гульвіси якнайкраще. А що як через нього він дістанеться до капітанів піску? Так згодом і сталося.
Серед духівництва падре Жозе Педро не вважали великим розумником. Він був чи не найскромнішим серед легіону священиків Баїї. Перш ніж вступити до семінарії, він п'ять років працював робітником на текстильній фабриці. Одного разу під час відвідин фабрики єпископом директор виробництва сказав: оскільки сеньйор єпископ скаржився, що мало таких, у кого є покликання стати священиком, він готовий оплатити навчання одного семінариста. Жозе Педро стояв за своїм ткацьким верстатом. Почувши слова директора, він підійшов і сказав, що хотів би стати священиком. Директор і єпископ були здивовані.
Проте фабрикант дав слово, і Жозе Педро вступив до семінарії. Семінаристи насміхалися над новачком. Йому не вдалося стати добрим учнем, хоча поводився він зразково. Набожний, старанний, він не погоджувався багато з чим у семінарії. Йому не пощастило заглибитися в таємниці філософії, теології і латини. Але йому притаманна була надзвичайна співчутливість, і він пристрасно прагнув навертати до
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітани піску. Габрієла», після закриття браузера.