Читати книгу - "Вовки Кальї: Темна вежа V"

– Ні, – відповів Джейк. – Це більше схоже на те, як ми мандрували у чарівній кулі. Тільки цього разу обійшлося без кристала. – Раптом його осяяло. – А ти чув музику? Дзвіночки? Перед тим, як ми опинилися тут?

У відповідь Едді кивнув.

– Мелодія була нестерпна. У мене аж очі засльозилися.

– Так, – сказав Джейк. – Точно.

Юк тим часом обнюхував пожежну колонку. Едді з Джейком зупинилися, щоб дати малому зробити своє діло – додати власне повідомлення до дошки, вже й без того заліпленої оголошеннями. Інший Джейк – Малий’77 – ішов попереду повільно, роздивляючись усе навколо. Едді подумав, що той має вигляд туриста з Мічигану. Хлопчик навіть витягав шию, щоб побачити дахи будівель, і Едді стрелила думка, що якби його запопала за таким ділом Нью-Йоркська комісія з цинізму, то в нього відняли б блумінгдейлівську5 платіжну картку. Не те щоб він скаржився – так за малим було легше йти.

І щойно Едді про це подумав, як Малий’77 зник.

– Куди ти пропав? Джейку, де ти подівся?

– Без паніки, – відказав Джейк, розплившись в усмішці. (Юк на рівні його щиколотки вставив свої п’ять центів: «Іки!») – Я зайшов до книгарні. До… ее… «Мангеттентського ресторану “Пожива для розуму”», так він називається.

– Це той магазин, де ти купив «Чарлі Чух-Чуха» і книжку загадок?

– Точно.

Джейкова загадкова усмішка сподобалася Едді, бо від неї обличчя малого аж засяяло.

– Пригадуєш, як розхвилювався Роланд, коли я сказав йому прізвище власника книгарні?

Едді кивнув. Господаря «Мангеттенського ресторану “Пожива для розуму”» звали Кельвін Тауер. Кельвін «Вежа».

– Ходімо швидше, – поквапив Джейк. – Я хочу подивитися.

Двічі Едді не змусив себе просити. Йому теж кортіло подивитися.

У дверному проході Джейк зупинився. Всміхатися він не перестав, але усмішка стала трохи стриманішою.

– Що таке? Що з тобою? – стривожився Едді.

– Не знаю. Здається, щось змінилося. Просто… так багато всього сталося, відколи я тут не був…

Він не відводив погляду од дошки, що стояла біля вікна, пописана крейдою. Такий спосіб реклами товару здався Едді цілком гідним. Та дошка скидалася на ті, що їх виставляли біля забігайлівок, а ще на рибних ринках.

З Міссісіпі! Смажений на пательні Вільям Фолкнер

У твердій палітурці – ринкова ціна

У м’якій палітурці «Вінтидж Лайбрері» – 75¢ за томик

Зі штату Мен! Крижаний Стівен Кінг

У твердій палітурці – ринкова ціна

У м’якій палітурці «Букклаб Баргейнз» – 75¢ за томик

З Каліфорнії! Реймонд Чендлер, круто зварений

У твердій палітурці – ринкова ціна

У м’якій палітурці – 7 шт. за $5.00

Неподалік від дошки Едді помітив іншого Джейка – ще не засмаглого, без жорсткого і ясного виразу в очах – біля невеличкого столика, на якому було розкладено товар. Дитячі книжки. Напевно, «Дев’ятнадцять чарівних казок» і «Дев’ятнадцять казок сучасності».

«Припини це, – наказав він самому собі. – Це синдром нав’язливого лайна, і ти це знаєш».

Можливо, так і було, проте Джейк’77 саме збирався взяти з того столика книжки, які невдовзі докорінно змінять (і, цілком імовірно, врятують) їхні життя. Едді вирішив, що почне непокоїтися через число «дев’ятнадцять» пізніше. Або не почне, якщо в змозі буде впоратися зі своєю тривогою.

– Ходімо всередину, – сказав він Джейкові.

Але хлопчик вагався.

– Ти чого? – спитав Едді. – Тауер нас не побачить, якщо тебе це хвилює.

– Тауер не побачить, – погодився Джейк. – Але що, як побачить він? – І хлопчик показав на себе колишнього, у котрого ще все було попереду: зустріч з Ґешером, Цок-Цоком і старими в Річковому Перехресті. А також з Блейном Моно та Реєю з Коосу.

Джейк дивився на Едді перелякано й допитливо водночас.

– А раптом я побачу самого себе?

Такої можливості Едді не відкидав. Чорт, статися могло що завгодно. Та відчуття, що було в нього на душі, від цього не змінилося.

– Гадаю, нам треба зайти, Джейку.

– Та… – вирвалося у хлопчика довгим зітханням. – Я теж так думаю.

Вони увійшли непоміченими, Едді полічив книжки на столику, що привернув хлопчикову увагу, і полегшено зітхнув, нарахувавши двадцять одну. Та тільки після того, як Джейк забрав дві потрібні йому книжки – «Чарлі Чух-Чуха» і книгу загадок, – їх лишилося дев’ятнадцять…

– Знайшов собі щось цікавеньке, синку? – спитав лагідний голос, що належав огрядному чоловікові в сорочці з відкритим коміром. Позаду нього, біля шинкваса, що його ідею наче поцупили з візка для продажу прохолодних газованих напоїв початку ХХ століття, тріо пристаркуватих парубків пили каву й поїдали тістечка. На мармуровій дошці стійки лежала шахівниця, на якій тривала партія.

– Скраю сидить Аарон Діпно, – прошепотів Джейк. – Він пояснить мені загадку про Самсона.

– Шшш! – цитьнув Едді, бо хотів почути розмову між Кельвіном Тауером і Джейком’77. Вона раптово здалася йому дуже важливою… та тільки чому, в біса, в книгарні було так темно?

Напівморок тут не панує. О цій порі східний бік вулиці заливає сонячне світло, двері відчинено, тож усе проміння без перешкод потрапляє всередину. Чого це ти вирішив, що тут темно?

Бо так було насправді. І сонячне світло – його контраст до темряви – тільки підсилювало враження. Гірше ставало від того, що ти не міг побачити темряву… і Едді усвідомив жахливу річ: цим людям – Тауерові, Діпно, Джейку’77 – загрожує небезпека. Можливо, і їм з Джейком із Серединного світу та Юком також.

Загроза нависла над усіма.

Джейк дивився, як його молодше «я» задкує на крок від господаря книгарні, а його очі розширюються від подиву. «Тому що його прізвище Тауер, – подумав Джейк. – Саме це мене й ошелешило. Але Роландова Вежа тут ні до чого – тоді я ще про неї не знав. Це через картинку, яку я втулив на останню сторінку свого твору».

На останню сторінку він поставив фото Похилої вежі, потім густо зафарбував її чорним олівцем, затемнивши так ретельно, як тільки зміг.

Тауер поцікавився, як його звуть. Джейк’77 відповів, і Тауер трохи покепкував з нього. По-доброму, як завжди робили дорослі, що гарно ставилися до дітей.

– Гарне в тебе ім’я, кумплю, – сказав Тауер. – Як у того героя вестерну… такого собі рубаки, що вдирається в Блек-Форк, в Аризоні, розправляється там з усіма покидьками й їде собі далі. Щось таке з Вейна Д. Оверголсера…

Джейк приступив на крок ближче до себе самого (у