Читати книгу - "Голубий Птах, названий син ірокезів, Ганна Юрген"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Та то вони тільки дражняться, бо ти з роду Черепахи!
Георг був зовсім збентежений і не заспокоївся, аж поки батько не пояснив йому, в чому справа:
— Коли Великий Дух створив Черепах, він пустив їх в озеро, де вони могли б спокійно жити. Але тваринам не сподобалось їхнє житло. Особливо нарікали черепахи на кам'янисте дно, на якому надто твердо лежати. Вони наносили з навколишніх прерій землі і вимостили нею дно озера. Озеро стало таким мілким, що одного жаркого літи висохло зовсім. Черепахи вирішили пошукати собі іншого місця. Одна і них, мудріша за інших, порадила триматись у цьому ділі гурту, бо гуртом безпечніше мандрувати. Всі погодилися з цим, але незабаром почалася гучна сварка. Кожна черепаха хотіли бути вожаком, і кожна вважала, що вона для цього найрозумніша. Марно закликав порадник до порядку: його голос потопав у загальному галасі. Кінець кінцем він розтіпався і сказав:
— Ви навіжені; мені соромно, що я належу до вас, я більше не хочу бути черепахою.
І він із страшним тріском скинув з себе свій панцир і став розмальованим воїном у повному озброєнні. Черепахи страшенно перелякались і розбіглися хто куди, а мудрий порадник став прабатьком роду Черепахи. Але від того, що черепахи носили мул, у них назавжди залишилася брудною потилиця, і вони весь час мусять мити собі шию. — Оповідач підморгнув хлопцеві: — З Соколами цього не трапляється. Розумієш?
Георг зрозумів. Проте чому ж він не належить до роду Соколів, як його батько? Та тому, що діти в ірокезів успадковували ім'я по матері. Під Довгим Дахом верховодять тільки матері, і тут, на Родючій Землі, як і біля Бобрової Річки.
Ниви села займали величезне півколо, оперезане лісом. Тільки з правого боку не було полів, бо там розкинулись луки, що спускалися до Совиного Струмка, який під старими кучерявими вербами тихесенько підкрадався до Бобрової Річки.
Голубий Птах ходив сюди неохоче.
— Сови, що живуть тут, — це відьми, — запевняла Малія. — Деякі старі жінки перетворюються в таких сов, а потім голосять на вербах.
— А ти взагалі бачила коли-небудь відьом? — поцікавився брат.
— Так. Одного разу я з глечиком води пізно поверталася додому, а було вже темно. І раптом бачу — поміж буків вештається якась жінка, у якої з рота йде полум'я. Я, звичайно, помчала, мов блискавка, а потім ледве перевела дух.
Голубий Птах заперечив:
— Дурниці, відьом не буває. Ти, мабуть, бачила світлячків.
Малія завагалася, проте хлопець відтоді неохоче ходив до Совиного Струмка, йому приємніше було бігати по дрова на узлісся. Там, ген-ген аж у кінці поля, були садочки, які кожна жінка обробляла для себе, коли закінчувалися спільні польові роботи.
Був і в матері маленький клаптик землі. Вже здалеку видно було стовп, який там стирчав. На його верхівці прикріплений шматочок кори з намальованим променястим колом і черепахою. Цей малюнок означав, що поле належало Полуденному Сонцю з роду Черепахи, та це й так кожен розумів одразу, бо тільки сяюче сонце так добре пасувало до його матері. Пошматована осінньою бурею дощечка потріскалась, і наступної весни її, мабуть, ніхто не пізнає.
Якось Голубий Птах з дровами проходив повз стовп, і йому спало на думку розмалювати нову дощечку і подарувати її матері на різдво. Ця вигадка навіть розхвилювала його. В Рейстауні на різдво завжди щось дарували: жменю горіхів або нові полотняні штани. І дивно, що вдома він ніколи не додумувався, щоб самому щось подарувати. Але спогади зникли так само швидко, як і з'явилися; нова дощечка цілком заполонила його.
Козуля взявся допомагати. Великий сухий шматок березової кори і червону фарбу знайшли швидко. Потім у кімнаті тітки Білий Дуб почалось пробне малювання. Здавалося, що це так просто, але перші дві спроби не вдалися. І лише коли Чорна Ступня, старший брат Козулі, вирізав тонку паличку для нанесення фарби, малюнок вийшов.
Сяючи від радості, Голубий Птах розглядав свій витвір, але раптом у нього опустилися руки: чи тут взагалі буває різдво? Він запитав Козулю, проте двоюрідний брат нічого не зрозумів з його старанних пояснень і зрештою зробив заперечливий рух рукою:
— Такого ми не знаємо.
Пригнічений Голубий Птах повернувся у свою комірчину, заховав дощечку під ведмеже хутро і замислився. У Довгій Хаті не буває різдва. О, тут багато дечого не так, як у Рейстауні.
Через безкраї ліси і пасма гір повіяло на хлопця теплим подихом спогадів Він бачить маленькі жовті свічки, що горять на столі, чує, як батько читає із товстої книжки, а брат і сестри співають пісень. Хвиля туги за батьківщиною огорнула самотню дитину.
— Чи, бува, не закралось якесь горе в серце мого сипа? — почувся раптом м'який голос матері. Хлопець глянув на неї, схопив темнокоричньову руку і покірно пішов до вогнища. Поки мати чистила казан, Голубий Птах ламав хмиз.
— Чи моя мама коли-небудь чула щось про різдво?
— Ні. А що воно таке?
Хлопець знову спробував пояснити. Як усе ж таки важко буває з'ясувати такі звичайні речі. Але мати випередили його думку.
— Мій син має на увазі новий рік. Так, ми теж його святкуємо, у Довгому Місяці, коли Волосожар стоїть примо над димоходом. Тоді дядьки запрошують всіх у будинок сходок, і ми танцюємо танець з перами на честь Великого Духа Ованійо. Ми дякуємо йому за те, що живемо, що зустрічаємо Новий рік і що маїс, гарбузи га квасоля знову ростимуть.
— А що це за дядьки, які запрошують у будинок сходок?
— Це не справжні дядьки; їх тільки так називають, коли вони з довгими ціпками ходять по селу.
— А вони вам що-небудь дарують? У нас діти завжди одержують хоч який-небудь подарунок.
— Тут теж, хоч, правда, не від дядьків. Діти, переодягнені в жебраків, бігають від хати до хати і просять кленового цукру, горіхів і тістечок.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голубий Птах, названий син ірокезів, Ганна Юрген», після закриття браузера.