Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Про вас із Хлоєю, — тихо відповіла я. — У вас такі чудові стосунки. Видно, що ви дуже кохаєте одне одного. А скажи, тобі не було страшно? — я обернулася до Ерні.

Мотання головою та ніжна усмішка стали моєю відповіддю. Завжди, абсолютно завжди, коли хтось говорив про Хлою або про їхні стосунки, я бачила цю усмішку на обличчі Ерні.

— Чому в мене так не виходить? — замислено запитала я, але питання лишилося без відповіді. Через кілька секунд я продовжила свої роздуми, повернувшись до вікна: — Чомусь мені не вдається знайти саме ту людину. Так, щоб не боятися відкритися, одразу довіряти й не думати, що моє серце знову буде розбите. — На мить запнувшись, я відчула легке заспокійливе погладжування плеча — це була Джессіка.

Якщо я заводила розмову про стосунки, то близькі відразу замовкали й намагалися якось підбадьорити мене, боячись можливого зриву. Не скажу, що рана в серці повністю затяглася, але час допоміг трохи легше дихати. І нехай я іноді згадувала Його, але це вже не викликало сильного болю. А для такого ефекту всього-то і треба — розтоптати довірливе серце на порох і пустити його за вітром своїми ж руками. Якою ж дурепою я була!

У салоні повисла тиша, яка порушувалася лише рідкими звуками машин, що проїжджали повз. А в пізній час у Бель-Ейр був не дуже жвавий трафік.

— Звісно, було страшно, — мовчання порушив задумливий голос Ерні. — Мої милі дівчата, кохати взагалі страшно. Ти ризикуєш, адже завжди є ймовірність, що твоє серце буде розбите. Але знаєте що? Воно того варте! І запам'ятайте, кохання ніколи не потрібно шукати, воно саме прийде, тільки відкрийте свої серця для цього. От ви ж знаєте, як ми познайомилися з Хлоєю? — Не дочекавшись відповіді на запитання, Ерні продовжив: — Ось! Так і у вас буде, я певен. Ви славні дівчата.

Доброта, що наповнювала кожне його слово, зігрівала душу й давала надію.

— Напевне, ти маєш рацію, — відповіла я і знову поринула у свої думки.

За вікном почали миготіти корпуси Каліфорнійського університету й коли ми проїжджали перехрестя бульварів Сансет та Вествуд Плаза, я мимоволі подивилася на стоянку, де кілька тижнів тому бачила хлопця. Певна річ, зараз там уже не було жодної машини, а територія повністю освітлювалася ліхтарями, але я чомусь згадала побачене. Що сталося із тим незнайомцем? Чи помирився він зі своєю дівчиною?

— Приїхали, — з думок мене вирвав голос Ерні. — Ласкаво прошу до «Сперанзи», — оголосив він, а потім додав: — Наберіть, як зберетеся додому.

На танцполі яблуку не було де впасти, але одна ВІП-зона, як завжди, чекала нас. Швиденько розсівшись і замовивши по коктейлю, за столиком відразу розгорілася весела розмова.

— Боже, я й досі не вірю, що ми їдемо відпочивати. Ущипніть мене, — захоплено сказала Вікі. Джессіка відразу ж виконала її прохання, від чого всі залилися сміхом.

За рекордно короткий час випивши коктейлі, ми піддалися вмовлянням Джесс і замовили текілу, щоб добре відсвяткувати початок відпустки.

— Це ж покинутий пляж, правда? І чим ми там стільки часу займатимемося? — питала наша підбурювальниця.

— Першого вечора, оскільки доберемося на місце лише ввечері, — уже трохи оп'янівши, щебетала я, — ми розіб'ємо табір і просто посидимо біля багаття. На другий день потрібно буде відсвяткувати офіційний початок першої спільної відпустки.

— Дідько, звучить так добре, що я готова хоч зараз виїжджати, — соваючись на місці, сказала Моллі. — Нам потрібно ретельно все продумати і скласти список речей, які можуть знадобитися на пляжі, — додала вона, із серйозним виглядом відкинувшись на спинку дивана.

Серед нашої четвірки Моллі була щось на кшталт старшої сестри. Якщо в молодшій школі ми були її захистом та опорою, то в середній та старшій — стала вона. Уявіть собі, натуральна білявка з блакитними, як раннє весняне небо очима, шикарною фігурою та гострим, мов лезо, язиком. Так, Моллі підкоряла серця однокласників, студентів першокурсників, але при цьому не давала в образу ні себе, ні подруг.

Риси її обличчя не можна було назвати ніжними, екзотичними чи різкими. Усе залежало від її настрою. Мигдалевидні очі, густо обрамлені світлими віями, Моллі могла примружити так, що одразу ставало ясно — йди подобру-поздорову. Коли вона вигинала рівні широкі брови, слова презирства вже були зайвими. А піднімаючи один куточок пухких широких губ у хитрій напівусмішці, Моллі настільки привертала до себе погляди, що ніхто навіть не звертав уваги на єдину ваду зовнішності — тонку верхню губу. Маленький, ідеально рівний гострий ніс, наче вишенька на торті, був завершальним штрихом, надаючи впевненості будь-якому виразу її обличчя.

Самій Моллі подобалося не все! Вона завжди говорила, що яскраво виражені вилиці їй пішли б більше, завершуючи образ фатальної жінки. Ми ж із нею ніколи не погоджувалися. Чому? Тому що бачили її широко відкриті красиві очі, сповнені щастям, брови, підняті від подиву, радісну широку усмішку на овальному обличчі й милу, слабко помітну ямочку на підборідді. Ми бачили та знали її справжню! І вона не була ніякою фатальною жінкою.

— Тільки враховуйте, що техніки мінімум, — зауважила я. — Все, що ми візьмемо, — це фотоапарат, відеокамеру та один ноутбук. Думаю, усі не проти? — Не чекаючи відповіді, я додала: — Ще можна взяти хіба що плеєри.

Від почутого Моллі та Джесс переглянулися. І не дивно, адже ці двоє вели активне життя в соціальних мережах, на відміну від нас із Вікі.