Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Коли я прокинулася зранку, то Гордія уже не було. Мені не хотілося заходити в його кімнату без дозволу, бо це б йому точно не сподобалося. Я вирішила, що віддам піджак якось іншим разом. Та кожного дня я залишала порожній будинок і поверталася також у нього. Було таке враження, наче Гордій приходив додому лише вночі. Я кожного вечора прислухалася до звуків, бо заснути тепер могла лише тоді, коли знала, що він удома. Через постійні фотосесії я була надто зайнята, тому робочі дні пролетіли дуже швидко. Інколи мене дивувала така раптова зацікавленість відомих брендів у мені, але варто вже, мабуть, прийняти, що я таки успішна модель. А тепер буду ще популярнішою.

Я сиділа на кухні та пила чай. Останнім часом зовсім не було апетиту та і бажання готувати щось. Востаннє я нормально їла ще минулих вихідних. Я почула рев автомобіля і здивовано підбігла до вікна. Побачила, як авто Гордія заїхало в гараж. На годиннику була всього лише восьма година, а він за цей тиждень ніколи так рано не повертався. Я почула його тихі кроки на сходах і вже за мить він опинився в коридорі. Гордій зайшов у вітальню і втомлено сів на диван, відкинувшись на спинку.

— Привіт! — сказала я, коли підійшла до нього. — Давно не бачилися.

Хлопець перевів свій погляд на мене і просто кивнув. Він виглядав знервованим та дуже втомленим.

— Ти в порядку? — обережно спитала я і сіла біла нього. — Виглядаєш не дуже.

— Не такий красивий, як зазвичай? — Гордій краєм ока глянув на мене.

— Бачу, ти вже повернувся. — Я засміялася. — Завтра перший етап. Тобі треба виспатися.

— Не думаю, що зможу заснути.

— Тобі не варто так хвилюватися. Я впевнена, що все пройде чудово.

— Мені б твою впевненість, — тихо пробурмотів він.

— Агов! — крикнула я та легко вдарила його в плече. — Куди дівся той серйозний Гордій, який завжди тримав емоції під контролем?

— Він у відпустці, — сказав хлопець і піднявся з дивана. — Мені потрібно у душ.

Я кивнула і провела своїм поглядом Гордія, коли він прямував до коридору. Мені хотілося хоча б трохи підтримати його. Гордій надто сильно нервував через цей заїзд, але я не розуміла чому, адже він неодноразово говорив, що давно вже займається цим професійно. У нього не мало б бути такого сильного хвилювання.

І поки хлопець був у душі, у моїй голові з'явилася ідея, як підняти нам обом настрій. Я відкрила холодильник і не знайшла нічого, що б нам підійшло на вечір. Довелося замовляти піцу. Я не знала, що саме їсть Гордій і які продукти любить. Залишалося лише сподіватися, що він не проти м'яса та грибів. Я помітила в холодильнику велику пляшку коли та розлила її у два стакани. Також кинула туди трохи льоду. Після цього я нарізала фрукти на тарілку та розклала все на маленькому столику біля дивана у вітальні. Тут був великий телевізор і це ідеально, щоб дивитися фільми. Наче домашній кінотеатр.

— Збираєшся щось подивитися? — спитав Гордій, коли я якраз шукала фільм на телевізорі.

Він почав витирати рушником своє мокре волосся і попрямував на кухню. На ньому були звичайні сірі штани та біла футболка. Я спіймала себе на думці, що була б не проти, якби він ходив без неї.

— Ти не плануєш спати і я теж, тому ми можемо провести цю безсонну ніч удвох, — голосно сказала я та попрямувала за ним.

— Ага! — буркнув Гордій. — І що будемо робити?

— Подивимося щось цікаве. Таке, щоб ти налаштувався на перемогу.

— Тільки не кажи, що ти обрала "Форсаж". Не дуже люблю ці фільми.

— О! — здивувалася я, бо справді думала ввімкнути цей фільм. Більше я не знала стрічок, де були б автомобілі, швидкість та перегони. — Ні, звісно ж. Ми будемо дивитися "Тачки".

— "Тачки"? — перепитав Гордій, насупившись.

— Мультик такий, — сказала я та широко усміхнулася.

— Мені двадцять дев'ять, Поліно!

— Інколи ти поводишся так, наче мала дитина. Ну ж бо, Гордюша! Я впевнена, що тобі сподобається.

— Добре, — пробурмотів він і закотив очі.

Якраз у цей момент у ворота подзвонили, тому я побігла на вулицю, щоб зустріти кур'єра з піцою. Коли я повернулася, то Гордій уже сидів на дивані. Я поставила дві коробки на столик і відкрила одну з них. Приємний аромат свіжоспеченого тіста з м'ясом і сиром розбудив мій голод. Я сіла на диван біля Гордія та ввімкнула телевізор. Колись у дитинстві мені доводилося бачити цей мультик, але я вже і не пам'ятала його. До того ж він завжди здавався мені якимсь хлопчачим. Я взяла собі шматок піци й почала його їсти, спрямувавши погляд в екран. Гордій же зробив те саме. Ми просто мовчки їли, дивлячись мультфільм.

— Оцей МакКвін нагадує мені тебе, — сказала я. — Такий же зарозумілий та пихатий самолюб, який думає лише про те, щоб отримати кубок.

— Але він лідер, — зауважив Гордій. — А ще дуже цілеспрямований, і впевнено йде до своєї цілі.

— У нього навіть друзів нема, — буркнула я.

— Ніби у тебе вони є, — фиркнув хлопець.

— У мене... У мене є друзі! І взагалі зараз річ іде про тебе. Я просто кажу, що ти схожий на МакКвіна.

— Ну, ти мене цим не образила.

Я закотила очі та зробила великий ковток коли зі свого стакана. Ми продовжили дивитися мультик, а я час від часу коментувала все, що відбувалося. Спочатку це, здається, дратувало Гордія, але потім почало веселити. Він навіть усміхався через мої фрази.

— О, це я! Це я! — голосно закричала, коли у кадрі з'явилася красива тачка блакитного кольору. — Ти бачиш, яка вона? Поважна, красива та горда, а ще притягує до себе усі погляди. Он МакКвін як дивиться! Не може очей відвести від цієї Саллі.

— Ну, ти більше схожа на Сирника, Поліно! — сказав Гордій.

— Що? — Я вдарила його своєю ногою в живіт. — Який ще Сирник?

— Ось цей! — Він махнув рукою на екран, де з'явився старенький іржавий автомобіль зі смішними великими зубами. — Мені здається, що ви навіть дуже подібні.

У мене ледь серце не зупинилося від злості. Я поставила стакан на столик і глибоко вдихнула. Ні, ну він точно договориться!

— Значить, я порівнюю тебе з крутою тачкою, а ти кажеш, що я схожа на це старе корито?! — майже закричала я.

— Ем... — Гордій удав, що задумався. — Так!

Я знову замахнулася на нього ногою, але він швидко схопив її та притягнув мене до себе. Таким чином я ледь не сіла йому на коліна. Моє серце пропустило декілька ударів, поки я заворожено дивилася в очі Гордія.

— Взагалі-то Сирник прикольний, — тихо сказав він, змушуючи мене усміхнутися.

— То я теж прикольна?

— Ти цікава.

— О! Сприйму це як комплімент, — пробурмотіла я та трохи відсунулася від Гордія.

Він почав вертітися на дивані, намагаючись знайти зручну позу. Потім хлопець втомлено видихнув і сперся на спинку.

— Тобі незручно? — поцікавилася я.

— Трохи спина болить, — відповів він. — Сьогодні майже весь день за кермом був.

— Ти можеш лягти тут, — сказала я та відсунулася далі від нього.

Гордій повільно опустився і так вийшло, що його голова опинилася на моїх колінах. Він уважно подивився на мене, очікуючи моєї реакції. Можливо, думав, що я відштовхну його. Тільки мені не хотілося цього робити. Я легенько усміхнулася йому та провела своїми пальцями по його волоссі. Воно виявилося таким м'яким та гладким на дотик, що мені стало цікаво, яким шампунем він користується. Гордій обернувся спиною до мене, дивлячись в екран телевізора та обіймаючи мої ноги. Я ж боялася навіть поворухнутися. Просто мовчки дивилася мультфільм, занурюючись пальцями у волосся Гордія. Він, здається, заспокоївся і вже через декілька хвилин я почула його мирне дихання. Схоже, мені вдалося приспати його, хоча Гордій казав, що не зможе. Я усміхнулася та розслаблено сперлася до дивана. Мені не хотілося дивитись мультфільм наодинці, тому я вимкнула телевізор. Щоб не розбудити Гордія, просто поклала голову на спинку дивана та заплющила очі. Чи то його тихе дихання та тепло, чи то моя втома так подіяла, але заснула я дуже швидко.

Зранку мене розбудив звук будильника. Щось на моїх колінах заворушилося і я здригнулася. Коли розплющила очі, то зустрілася поглядом з Гордієм. Він насупився та різко піднявся з моїх колін. Я ж полегшено видихнула, адже мої ноги страшенно затерпли. Тільки вночі я не відчувала цього зовсім.

— Вибач, — хриплим від сну голосом сказав Гордій. — Чому ти не розбудила мене?

— Не хотіла, — відповіла я. — Ти так міцно спав, що я просто не могла собі дозволити порушити твій сон.

— Мені не варто було спати на твоїх колінах.

— А я думала, ти скажеш, що вони дуже зручні. Може, навіть захочеш тепер спати лише біля моїх ніг?

— Це одиничний випадок, Поліно. Обіцяю, що більше таке не повториться.

— Ну, якщо обіцяєш, то гаразд, — тихо пробурмотіла я. — Котра година?

— Шоста ранку, — відповів Гордій і знервовано зірвався з дивана.

— Ти вже збираєшся?

— Так. Треба приїхати раніше, щоб перевірити автомобіль на справність.

— Мені теж їхати з тобою? — спитала я, глянувши на хлопця.

— Ні, звісно ж. Перегони розпочнуться о другій годині дня. Ти ще встигнеш приїхати. Я надішлю тобі адресу автодрому, де усе відбуватиметься. Коли приїдеш, то зателефонуєш мені. Скажу Микиті, щоб він зустрів тебе.

— Добре.

— Ще дуже рано, — сказав Гордій та ледь усміхнувся мені. — Піди до себе в кімнату і відпочинь, бо через мене ти майже не спала всю ніч.

— Ну, я не проти, щоб ти був причиною моїх безсонних ночей, — пробурмотіла я.

Він тихо засміявся та попрямував до ванної кімнати. Я могла б спробувати знову заснути, але мені б це точно не вдалося. Серце було не на місці, а ще з'явилося хвилювання. Я не знала, як мені витримати цей день і не зійти з розуму. Гордій так швидко зник з будинку, що я толком не встигла попрощатися з ним.

Увесь ранок була наче на голках. Я вирішила попросити сестру піти зі мною на перегони. Мені буде спокійніше, якщо поряд стоятиме рідна людина. Аріна хоч і не була зацікавлена в цьому, але все ж погодилася. Сестра ніколи не захоплювалася ніяким спортом, бо її завжди цікавила тільки наука.

Я не знала, що мені вдягнути, але подумала, що це має бути щось зручне. Мій вибір впав на короткі джинсові шорти темно-синього кольору та однотонну білу футболку.

Гордій, як і обіцяв, надіслав мені адресу. Я знервовано чекала Аріну біля воріт до будинку. Вже була майже перша дня, а вона досі не приїхала. Нарешті я побачила її білий автомобіль. Вона усміхнулася мені, але коли помітила мій сердитий погляд, то трохи скривилася. Їхали ми швидко, щоб встигнути. Я хотіла побачити все з самого початку та поговорити перед перегонами з Гордієм. Можливо, заспокоїти його, якщо йому це буде потрібно. Згодом автомобіль зупинився в іншому кінці міста. Тут було так багато машин та людей, що я навіть розгубилася. Спочатку зателефонувала до Гордія, щоб повідомити, що вже на місці. Він сказав, що Микита зараз прийде, щоб провести нас через вхід.

— І куди ти привела мене? — тихо пробурмотіла Аріна.

— На перегони, — відповіла я. — Ти просто підтримаєш свою сестру, яка хвилюється за свого чоловіка.

— Хвилюється? — перепитала дівчина і кинула на мене зацікавлений погляд.

— Ну, це ж небезпечно. Звісно, я хвилююся за нього.

— Це дивно, якщо врахувати, що у вас фіктивний шлюб.

— І що? Це не означає, що у мене нема почуттів до нього, — різко сказала я. — Дружніх, маю на увазі.

— Хм, ну добре.

Аріна дивно усміхнулася, а це мене чомусь роздратувало. Я помітила Микиту, що наближався до нас та усміхнулася йому. Він передав мені якийсь бейджик на шнурку, де писало моє ім'я: "Ємчук Поліна". Так, я ще не звикла до цього прізвища.

— Надягни його, — сказав мені Микита, а я кивнула. — Ходімо, бо вже зараз все почнеться!

Він провів нас через вхід і ми опинилися на автодромі. Купками стояли команди, а я поглядом шукала Гордія. Сподівалася, що мені вдасться поговорити з ним перед перегонами. Ми попрямували на майданчик неподалік від треку, де мав бути заїзд. Я побачила Антона та іншу команду незнайомих мені хлопців. Вони стояли біля спортивного автомобіля чорно-білого кольору з червоними смужками. Наклейка з числом "23" дала зрозуміти, що саме на ньому буде їхати Гордій. Я вдивлялася в чоловіків, шукаючи його очима. Потім все ж побачила хлопця. Він стояв у своєму чорному з червоним костюмі, тримаючи в руках шолом. Його погляд був зосереджений на трасі. Потім Гордій попрямував до Антона.

— Якось нудно, — голосно сказала я, коли підійшла до них. — Білий, чорний і червоний... Серйозно? А де яскраві кольори?

— А ти б хотіла, щоб був який колір? — зацікавлено спитав Антон.

— Пурпуровий, звісно ж! — відповіла я та помітила, що Гордій закотив очі.

— Ми не в мультику, Поліно. Тут не такі автомобілі.

— Добре, з кольорами згодна. Але чому нема наклейки, як у Блискавки МакКвіна? Я справді очікувала побачити її.

— Нам зараз не до твоїх жартів, — пробурмотів Гордій.

— Дивно, бо мені здається, що вночі вони тобі подобалися, — буркнула я та помітила, що Антон прикрив рот рукою, приховуючи усмішку.

Раптом почувся якийсь гучний звук і я здригнулася. Перед очима з'явилося табло з номерами автомобілів та положенням кожного учасника на старті. Я помітила, що Гордій був у першій десятці.

— Тобі треба піти звідси, — сказав він до мене. — Микита зайняв вам з сестрою місця на трибуні.

— Добре, — прошепотіла я.

Мені чомусь не дуже подобалося те, що він був таким холодним зі мною. Гордій, здається, уже не хвилювався. Його погляд був твердим, рухи різкими, а сам хлопець випромінював впевненість та зосередженість. Я все ж підійшла до нього ближче і зазирнула в його очі.

— Ти впораєшся, — сказала я та обійняла його.

Він на декілька секунд притиснув мене до себе, але цього було так мало.

— Іди вже, — тихо мовив Гордій мені на вухо.

— Іду, — прошепотіла я і швидко поцілувала його в губи. — Будь обережний!