Читати книгу - "Перетворення у тварин (збірка), Євген Гаран"

уявляла себе дружиною довготермінового в’язня, думала про щотижневі відвідини у в’язниці й розмови крізь ґрати з забороною торкатися одне одного, підозрівала шепотіння і переморгування сусідів, бачила себе на роботі прибиральницею із мітлою в руках. Її самовпевнений батько скаже, що він наперед знав, чим закінчиться її одруження. А може, він і дійсно знав, може, він і насправді мав рацію. Мелодія не лишилася в місті аж до оголошення вироку. Вона склала речі до валізки та й поїхала додому. Так і сказала: «додому».

Тим часом броватий і суворий суддя взявся за справу по-діловому... Він особисто покуштував космічного вина, очевидячки, з деяким здивуванням і з помітним вдоволенням на лиці. Потім він попросив підсудного показати той апарат, з допомогою якого чоловік дізнався про космічні фрукти. Суддя дуже зацікавився цим апаратом і спитав, чи не можна сфотографувати когось із присутніх.

– Чому ні, вельмишановний добродію? – відповів Мирон. – Кого?

– Певно, що вас – підсудного, а потім ще когось, наприклад, лікаря, що відвідував містера Кручу-старшого.

Мирон не мав чого ухилятися, а лікар натомість почав вихляти й викручуватися.

Розшифровуючи Миронів знімок, суддя голосно сміявся і підносив свої важкі брови. А коли він узявся за фотографію лікаря, то тільки сердито сопів. Нарешті вирок:

– На підставі свідчень, поданих під час цього судового процесу, підсудний Мирон Круча звільняється від вини і кари. Він п’є фруктовий сік так, як його покійна бабуня пила від застуди чай, заварений липовим цвітом. Отож, позивачі мають покрити всі судові видатки в сумі... і так далі, і так далі. А обвинувачуваний може собі йти – тільки з умовою, що протягом наступних трьох років він за оплатою міністра юстиції установить свій апарат у кожній судовій залі цього штату – щоб судді могли фотографувати і розшифровувати людські знання і таким робом ще краще пильнувати справедливости і викорінювати злочини.

Ось як Миронові апарати увійшли до широкого вжитку.

Що ж до Мелодії, то вже за пару місяців її батько перестав садити картоплю, а перейшов на вирощування космічної лози, ділячись прибутками з донькою. Тільки її мати, що в’язала гарні светри для чоловіка й синів, згадає часом Мирона і додасть:

– Хай йому небо пошле щастя! Більше в мене не болить поперек.

– Тобі все твій поперек, – уїдливо вставить чоловік, – а ти не бачиш того, що Круча – греко-православний.

– Та хай і грек, а все одно чоловік, – заперечить жінка. – Я свого чоловіка ніколи в біді не лишала – чи то було б під час суду, чи повені, чи лісової пожежі.

– Та він не грек, мамо, – скаже Мелодія, – аж не хочеться й слухати...

«Нові Дні» №№ 7-8, 1974 р.

_________________________

ВЕЛИКА АСИМІЛЯЦІЯ

Євгеніка

На первопочатку прибули душі – біженці з-поміж зоряних просторів. Їх непокоїли різкі зміни температури на Землі, і капітан на ім’я Бог сказав:

– Поселимося в людині. Вознесемо її над рівень іншої худоби. Прочистимо їй нутро від тваринних потягів та інстинктів і дамо свою цивілізацію з ідеями чистої любови, терпимости і терпеливости. Назвемо цю операцію «Велика асиміляція».

З тих пір ось уже кілька тисячоліть людину і чистять і швабрують. А все ж у її поведінці видно подвійність: з одного боку, чоловік тягнеться до високих ідеалів, а з іншого – зазирає оком у грішне і тваринне.

Узяти, наприклад, Мирона Кручу. Якось дружина каже йому:

– Мій солодкий цукре! Я молилася тихенько і вперто Богові, і Він надоумив мене.

– Що ж Він тобі сказав цим разом? – спитав затурбований чоловік. Перед ним вже не раз і не два виростали нові проблеми через жінчине богошукання, а зокрема через її членство в релігійній секті О’Нуча.

– Бог хоче, – відповіла вона, – щоб ти, медочку, записався до моєї секти.

Першим поривом Миронового серця було обурення. Він уже відкрив рота, щоб відрубати:

– Ні! Нізащо! Я – науковець Сіднейського університету. Моє мислення керується експериментально опрацьованими фактами. Закрийся ти зі своїм сектантським мамбо-джамбо!

Але інша причина заставила сердегу прикусити язика. Це була жінчина хвороба.

Річ у тім, що за вимогою Мелодії стояв не Бог, а Диявол. Цей хитрий оператор поводився паскудно від першого дня після приїзду душ на Землю, коли йому захотілося поселитися не в людині, а в цибатім неблаговоннім цапі. Пізніше, як в австралійському буші не ставало дівчат, він спокусив предків Мелодії на кровозмішання. Відтоді її кожен третій родич кінчає свій життєвий шлях у божевільні. Мелодія теж має головні болі. Лікар радить робити все, що відвело б думки молодої жінки від хвороби, що дало б їй цілеспрямованість у житті і надію на майбутнє. Саме через це психологічне ускладнення Мирон прикусив язика і відповів жартівливо:

– Ну що ж, мила, як до секти, то й до секти. Нашому братові-козакові асиміляція не вперше.

І Мелодія забула про всі свої головні болі, так вона піднеслася духом від раптового успіху. Вона дуже любила свого чоловіка і, ясна річ, по-своєму хотіла врятувати його від пекельного вогню.

Вступ до секти Кирила О’Нуча вимагав від громадянства багато пожертвувань, не тільки фінансових. Першим кроком Миронового миропомазання було зректися від м’ясної дієти. На перший погляд це виглядало як іграшка. Чоловік перечислював собі імена славнозвісних письменників-вегетаріанців, що велетнями духа бовваніли над іншими смертними і вказували їм вірний шлях. Протягом двох тижнів Мирон жив на фруктах і травах та на вірі, що до цих харчів можна легко привикнути. Але на розі, біля університету, притулилася каварня з потужним вентилятором, пригвинченим стратегічно над дверима. Звідти аж валило запашним духом смаженого м’яса. Кожного разу, як Мирон проходив мимо по дорозі на працю, йому доводилося переборювати в собі велику спокусу, викликувану тими запахами. Та одного дня