Читати книгу - "Коханки"

— Забрудниш сукню травою, — говорить він, — дивлюся на тебе: ти що, в церкву зібралася. Вирядилася так, що хоч зараз у церкву йди.

— Ні, я тобі допоможу, Еріху, бо тобі доводиться так важко працювати!

— Воно-то правда, страшна роботизна, але здорово, що працюєш на свіжому, чистому повітрі. На цих самих фабриках я б здох від цього самого задушливого, брудного повітря, а там навіть жінки працюють, вони слабші за нас, — відказує Еріх.

— Твоя правда, — відгукується на його слова Паула, і в їхній розмові звучить нова нотка, нотка взаєморозуміння. — Робота на свіжому повітрі, певно, здоровіша за роботу на фабриці, я про це десь читала.

Еріх про це не читав. Він читає самі брошурки із серії про героїчні солдатські подвиги в Другу світову війну. Однак і Еріх уже десь чув, що робота на свіжому повітрі здоровіша й чистіша.

— Твоя правда, — каже Паула, — від роботи на свіжому повітрі й сил, і здоров’я додається, і рум’янець на щоках є. Але ти й так сильний, Еріху. І такий здоровий.

Це була перша справжня розмова Еріха з Паулою, розмова, коли один щось говорить, а інший йому відповідає, і обоє говорять про одне й те саме. Цієї миті в Еріховій голові пробігає думка, що Паула, мабуть, така ж людина, як і він, Еріх.

Еріх швидко зловив суть проблеми.

Щодо його матері, тут Еріху суті проблеми не дійти. Він знає тільки, що вона вічно чимось займається: готує їсти, прибирає, лається, погрожує, прибирає і знову готує їсти.

Паула відгукнулася на слова, сказані Еріхом.

Еріх побачив безпосередній наслідок своїх дій.

За це він дозволяє Паулі допомогти йому донести кошик із травою.

Ось він, той момент, коли Еріх і Паула вперше щось роблять удвох, а саме несуть кошик із травою для худоби.

Коли в майбутньому Еріх і Паула робитимуть щось удвох, вони закриватимуться на замок або йтимуть у ліс.

У майбутньому ніхто не повинен бачити, як вони роблять щось удвох.

У майбутньому вони доповнюватимуть одне одного, наприклад, Еріх лупцюватиме Паулу, а вона — витримуватиме побої, або Еріх занедужає, а Паула за ним доглядатиме, або вони разом пилятимуть дрова, або Паула готуватиме, а Еріх — їстиме.

У народі таких, як Паула, люблять згадати дотепним слівцем. Урешті-решт ці жарти кажуть таке: мов, жінки хоч і дурні, але ж без них життя — не життя.

Адже без них життя — не життя.

Є в цих жартах і про чоловіків: чоловік — хоч і грубіян, пройдисвіт і суціга, але й без нього життя — не життя.

Адже й без нього життя — не життя.

Еріхова мати саме замислилася, що воно таке, це хапання кошика з травою за дві ручки. Цього разу виходить швидше, хоча на розум Еріхова мати небагата.

Не потрібні Паулі ні масло, ні сир, ні молоко, ні навіть вино або варення. Паулі потрібен той, хто бере участь у добуванні цих продуктів, бере участь своєю зарплатою або своїми м’язами, отже, їй потрібен Еріх.

Адже без нього життя — не життя!

«НІ!» — думає Еріхова мати.

Одного разу Бріґітта і Гайнц

Лишилися наодинці: Гайнц звичним жестом розстебнув блискавку на сукні в Бріґітти й зненацька розгледів у денному світлі її голу спину.

— А спина в тебе така собі, хтозна, чи добре, щоб оце на неї падало світло, — зауважує Гайнц уголос.

А проте він, зворушений її повсякчасною, хай? марною турботою, бере її із собою. На його машині вони їдуть на «фазенду», що належить батькам.

Якщо в тебе є дачний будиночок з ділянкою, це вже дуже багато, але й прагнути є до чого — до справжнього власного будинку на одну або на дві родини. Який малий би не був садовий будиночок, він — гарний трамплін для Гайнца, щоб стрибнути вище. Не треба мислити, дозволивши Господові рядити; хай мислять інші, а рядити маєш ти сам.

Тато з мамою знають, що для їхнього Гайні корисно й добре. Вони раді тому, що в їхньому будиночку з’являється Сюзі, учениця жіночої гімназії.

Сюзі гне фасон і загрожує зруйнувати майбутнє Бріґітти, яке ще не наступило, але обов’язково наступить.

Сюзі — тонка натура, а Бріґітта — ні.

Їх і порівнювати не можна. Неможливо. Подобатися може або одна, або інша. Вирішувати Гайнцові.

Яка з двох йому більше до душі.

Якщо він зробить вибір на користь витонченої гімназисточки Сюзі, батьки на одруження дадуть йому початковий капітал, усі свої заощадження за все життя. Сума невелика, проте це класно.

Бріґітта ходить на фабрику, працює там на відрядній оплаті. Сюзі ходить у жіночу гімназію, де її вчать господарювати у хаті.

Сюзі — справжня маленька жінка з усіма маленькими вадами й слабостями, які є в жінки і які їй старанно й скрупульозно передала у спадщину мати.

Вад і слабостей цих предосить. Щойно Сюзанна з’являється, вона відразу розказує на всі лади про кулінарні рецепти. Вона обертається у світі, де розмови про кулінарні рецепти — річ звичайна. Сьогодні, наприклад, вона говорить, що спечені востаннє мигдальні тістечка зовні були нівроку, але смак мали нікудишній. Але татусь таки їх покуштував, аби не образити донечку, адже вона так пишається своїм кулінарним мистецтвом. Вона так пихтіла, навіть змазала тістечка яєчним білком, щоб надати їм приємного блиску, і тепер вони зовні красиві, але смак у них жахливий, тьху. І старший брат кпить з тих тістечок у звичному йому гімназичному стилі, де слово «лайно» почуєш частенько. І Бріґітта весь час, поки Сюзі розповідає, відчуває в роті присмак лайна. Виплюнь його, Бріґітто, інакше задихнешся!

— Тато сказав: вчися готувати й далі, Сюзанно. Он учора галушки зовні були жахливі, а смакували неперевершено, наче приготовлені справжньою маленькою господаркою. А потім мій тато сказав, — тріщить Сюзі, поглядаючи на Гайнца, котрий лежить у шезлонгу, — він сказав, що я вже, справжня маленька господарка, і що з мигдальними тістечками клопоту не збудешся, і що я все-таки ще маленька дівчинка, маленька татова дівчинка, і він мене покарає. Сьогодні ввечері з дому ні ногою. Ми разом вчитимемося готувати, і тоді я, він сказав, ще на крок наближуся до справжньої господарки.

На цьому крапка.

Гайнцові