Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

Наталка не витримала першою:

- Ти щось тут забула?

І тут ця дівчина включає звук:

- Я теж задаюся питанням, що вона тут забула. - вона вказала в мою сторону пальцем. - Приїхала тут мимра якась, чужим хлопцям на шию вішається... Ось я і хочу зрозуміти, з ким мені доведеться змагатися.

- Ти мені не суперниця, - відповідаю їй спокійно.

- Ну, це ми побачимо.

Лєна засміялася, встала і пішла в бік «Бара», залишивши мене з неприємним осадом в душі і в повній розгубленості.

- Що це було? - звертаюся до дівчат.

- Схоже тут у Льохи гештальт якийсь. Запав на тебе, а їй про це повідомити забув. - відповіла Наташа.

- Та не звертайте ви увагу на цю курку. Досить просто подивитися на неї і на тебе, Ася, щоб зрозуміти, хто є, хто. Як слон і Моська, їй богу. - висловилася і Олеся.

Незабаром підійшли хлопці. Ми пили пиво і насолоджувались теплою вечірньої погодою. Я намагалася не показувати, що засмучена після цієї дивної зустрічі. Але, чи то я погано приховувала, то чи Льоша занадто уважний:

- Ти чого, Кась? - він підійшов і обійняв мене.

- Та все нормально.

Блін, він не повірив. Та й хто повірить, якщо це «нормально» вимовлено тим тоном,з яким я це вимовила! А може і очі викрили, тому що Льоша дуже уважно в них вдивлявся, а брехати я не вмію.

- Малий, так зовсім не піде. Ходімо зі мною. - його тон став раптом серйозним і трохи холодним.
Він відвів мене в сторону, до магазину тітки Каті. Сам сів на сходинки, а мене посадив до себе на коліна.

- Касю, давай домовимося одразу. Я не хочу, щоб між нами виникали якісь недомовки. Я ж бачу, що щось не так. І якщо ми разом, то повинні якось довіряти один одному.

Стоп! Яких зізнань він від мене хоче? Щоб я розповіла, що ревную його до Лєни на десятий день нашого знайомства? Я ж буду виглядати дурепою, якщо насмілюся розповісти йому про це.

- А ми разом? - питаю його я.

- Приїхали!..

Ми обидва були без настрою і найшла коса на камінь. Я не знаю, в який момент ситуація почала загострюватися, але в його тоні відчувалася претензія, здивувачення і, здається, він навіть розсердився.

Але як пояснити, що зараз відбувається зі мною? Я до сих пір не можу повірити, що між нами зароджуються справжні відносини. І ще важче після слів Олени повірити в те, що у нас це серйозно.

- Льош, я не знаю, як пояснити тобі. Все дуже несподівано трапилось..., і я тебе зовсім не знаю...

Я говорила це і відчувала, що говорю щось не те, як з кожним словом я все більше втрачаю впевненість у тому, чи слід зараз озвучувати свої сумніви, чи потрібно мені відкритися і довіритися йому, чи зможу я конкурувати з Оленою, і головне - чи зможу пережити поразку, якщо раптом...

Представивши такий розвиток подій, серце вкололо, а подих перехопило. Я піднялася з його колін і відійшла на крок в сторону. Він мовчав і дивився в бетон сходинок під ногами. Повисла німа пауза і вона занадто затягувалася. Мені відчайдушно хотілося побачити зараз його теплий погляд. Або щоб він мовчки обійняв мене і ні про що не питав. Цього було б цілком достатньо. Але цього все не відбувалося.

Не в силах більше витримувати тишу, я розвернулася і вже зібралася було зробити крок в сторону друзів, як почула за спиною глухе:

- Кась... - обернулася до нього.

Він підняв на мене очі:

- Я не знаю, як буде далі, але я такий, який є.

Чомусь від цих слів знову всередині щось обірвалося і з гуркотом звалилося на дно душі.

А що я очікувала від нього почути? Клятву у вічному коханні до самої смерті? Звичайно, ні! Але я теж людина, вмію відчувати. Мені хотілося, щоб просто дав зрозуміти, що він зі мною саме зараз, не дивлячись ні на що. Натомість мені чітко і ясно пояснили, що він - це він, а я - це я. І ніяких «ми».

Ну що ж... хоч я і розумію, що вже закохана, але все ж ще не настільки, щоб втратити залишки розуму і не вловити суть того, що відбувається.

Молодий-завзятий, а тут приїхали свіжі красиві дівчата. Відпочинуть і поїдуть. Такий собі курортний роман...

Добре, що я остаточно не втратила голову і він вчасно мене поставив на місце.