Читати книгу - "Посуха"

Салліван, який у житті не думав про свою бабусю як про «жінку», не знав, що й відповісти.

— Та ні, авжеж, — нарешті сказав він, відчуваючи, що несамохіть забрів на незнайому територію. — А з Карен усе гаразд?

— О… Ага. Не хвилюйся, — озвався Люк, прицілився й натиснув на гачок. Цього разу поцілив. — Знаєш… Карен у своєму репертуарі. Вічно з нею щось трапляється.

Він набрав у груди повітря, наче хотів ще щось додати, але стримався. Передумав.

Салліван розхвилювався. Це точно незнайома територія.

— Зрозуміло.

Хотів ще що-небудь докинути, але в голові було порожньо. Він глянув на Люка, який опустив рушницю і спостерігав за ним. На мить їхні очі зустрілися. В атмосфері повисла відчутна ніяковість. І чоловіки обидва розвернулися до кролячої нори.

— Вічно щось трапляється? — перепитав Рако. — Що він цим хотів сказати?

Салліван жалібно втупився у стіл.

— Не знаю. Я не запитав. Треба було запитати, правда?

«Так», — подумав Фок.

— Ні, — сказав він. — Це все одно навряд чи щось змінило б.

Він сам не знав, так це чи ні.

— Люк більше нічого не казав?

— Ні, — похитав головою Салліван. — Ми заговорили про погоду. Як завжди.

За годину Люк потягнувся.

— Гадаю, добре ми прорідили їхні ряди, — мовив він, глянувши на годинник. — Час рухатися.

Він повернув невикористані набої Саллівану. Забувши про нещодавню ніяковість, вони разом дійшли до пікапа.

— Швиденько по пиву? — Салліван скинув капелюха й ліктем витер обличчя.

— Ні, мені треба додому. Багато роботи, знаєш.

— Ясно. Дякую за допомогу.

— Нема за що, — стенув плечима Дюк. — Хоч пристрілявся нарешті.

Поклавши незаряджену рушницю в ноги пасажирського сидіння, він заліз у машину. Здавалося, вирішивши, що час їхати, він квапився зробити це якнайшвидше. Від'їжджаючи, він опустив вікно й коротко помахав на прощання.

Салліван, залишившись сам-один на безлюдному полі, проводжав очима сріблястий пікап.

Вони мовчки обмірковували розповідь. Біля вікна заторохтіла об тарілочку чашка: місіс Салліван відставила свій чай на стос романів. Жінка кинула на чашку сердитий погляд.

— А далі що було? — запитав Рако.

— Пізніше ввечері подзвонила клайдівська поліція: шукали Люка, — відповів Салліван. — Я сказав, що він поїхав кілька годин тому. Але за п’ять хвилин новина вже поширилася повсюди.

— О котрій це було годині?

— Думаю, десь о пів на сьому.

— Ти був тут?

— Ага.

— А перед цим, потому як Люк поїхав, чим ти займався?

— Нічим. Працював. Тут, на фермі, — сказав Салліван. — Закінчив усе надворі. Повечеряв з бабусею.

Фок моргнув: його око вловило якийсь легенький рух.

— То ви були тут тільки вдвох? — безтурботно перепитав Фок. — І ти більше не виходив? І ніхто не заїжджав?

— Ні. Були тільки ми.

Цю деталь можна було легко проґавити, але Фок, пізніше про це думаючи, тільки укріплювався у своїй упевненості. Краєм ока він устиг помітити, як місіс Салліван здивовано звела свої дуже світлі очі. На онука вона дивилася буквально одну мить, а потім знову опустила погляд. Фок уважно спостерігав за нею, але більше вона не підводила очей. Решту візиту вона, здавалося, міцно проспала.

Розділ десятий

— Кажу вам, я б там уже на стіни дерся, — аж поїжився Рако за кермом. За вікном пропливала тонка дротяна огорожа, яка захищала чахлі жовті стебла. Поля вдалині всі були бежеві й брунатні. — Застрягнути отак у чорта на рогах, а з товариства — одна стара бабця. Та хата схожа на якийсь химерний музей.

— Не любите порцелянових херувимів? — підкусив Фок.

— Друже, моя бабця — ревніша католичка, ніж папа римський. Я таких псевдорелігійних статуеток ще й накинути можу, — сказав Рако. — Просто таке життя, мені здається, не для хлопця його віку.

Проминули знак пожежної небезпеки на узбіччі. Відтоді як Фок прибув сюди, рівень загрози зріс до «серйозного». Стрілка наполегливо вказувала на жовтогарячий відрізок шкали. Готуйся. Дій. Виживай.

— Як гадаєте, він нам не брехав? — запитав Фок і розповів, як Салліванова бабуся зреагувала на його заяву, що він весь вечір був удома.

— А це цікаво. Але вона явно несповна розуму, еге ж? І недобра. У звіті ніде ні слова про те, що Салліван виходив з дому, але це ще нічого не означає. Просто його не дуже прискіпливо перевіряли — якщо взагалі перевіряли.

— Справа в тому, — нахилився вперед Фок, щоб налаштувати кондиціонер, — якби Салліван хотів убити Люка, це було б дуже легко. Понад годину вони були ген у полі, з рушницями. Відкрите запрошення інсценувати нещасний випадок. Та в тих полях навіть його бабуся могла це влаштувати.

Фок здався, так і не налаштувавши кондиціонер, і натомість приспустив вікно — в салон влетіла цівка розжареного повітря. Він квапливо знову підняв вікно.

Рако розсміявся.

— А я колись думав, що в Аделаїді спека.

— Це ви там жили? І що ж привело вас аж сюди?

— Це була перша можливість отримати чин сержанта. Здавалося, це шанс: очолити власну дільницю, та й до села мені не звикати: я сам селюк. А ви завжди працювали у Мельбурні?

— Переважно. Контора завжди була там.

— Вам подобається займатися фінансами?

Фок усміхнувся сам до себе, почувши тон Рако. Той говорив увічливо, але, здавалося, не може повірити, що хтось самохіть обере таку професію. Знайома реакція. Люди завжди дивувалися, дізнаючись, як часто банкноти, якими займався Фок, виявлялися липкими від крові.

— Мені пасує, — відповів він. — До речі, учора ввечері я почав розбирати фінансову документацію Гедлерів.

— Є щось цікаве?

— Поки що нема, — придушив Фок позіхання. Він засидівся допізна, вдивляючись у цифри у слабенькому світлі, яке лилося з люстри в номері. — А це багато значить. Так, ферма зіткнулася з труднощами, це очевидно, однак ситуація була не набагато гірша, ніж на всіх навколишніх фермах. А Гедлери навіть трішки підготувалися до такого. За кращих часів відкладали гроші. Щодо страхування життя — там нічого особливого. Пенсійне забезпечення плюс базова страховка.

— І хто є бенефіціаром?

— Шарлотта через Люкових батьків. Але виплати мінімальні. Можливо, покриє заставну, але навряд чи більше. Схоже, Шарлотта отримає ферму, подобається їй це чи ні. А більше ніяких зачіпок — ні додаткових рахунків, ні великих сум знятої готівки, ні боргів третім особам, нічого такого. Я продовжу копати.

З документів Фок довідався головне: Карен Гедлер була компетентною і ретельною бухгалтеркою. Проглядаючи впорядковані цифри й охайні позначки олівцем, Фок наче рідну душу відчув.

Наближаючись до безлюдного перехрестя, Рако