Читати книгу - "Весняна казка , Еммі Берн "

Марі 

— Куди ви нас везете? І що взагалі відбувається ? - кричу на чоловіка , який по факту нас врятував зараз.  

— Заспокойся Міро - він навіть іменні мого не запам'ятав, прекрасно просто .

— Я Марі - кажу трохи спокійніше, та рукою обіймаю дідуся .

— Ти ж Мирослава , Міра ж правильніше звучить - чоловік правий звісно , але з дитинства дідусь мене кликав Марі , і так залишилось досі .

— Мене просто з дитинства так називають , я так привикла - пробую набрати  ще раз Марка , але жіночий голос повторює одні і ті самі слова " Абонент поза зоною досяжності" .

— А мене звати Остап , приємно нарешті познайомитись - чоловік посміхається мені , але поки Марка немає поруч мені страшно .

— А по батькові як ? - він набагато старший за мене , і це буде не по етикету звертатись до нього лиш на ім'я.  

— Будь ласка, просто Остап , я вже не настільки старий - я киваю в знак згоди , і до мене лиш зараз доходить , що нас везуть у невідому сторону.

— Куди ми їдемо ? - питаю серйозним тоном , а у самої ледь серце із грудей не вискакує від страху .

— До мене до дому, не бійся Марк одразу ж приїде туди . - який сором , я ж досі не запитала де він   .

— До речі де він? І чому я маю вам довіряти ? - у голосі появляються нотки страху , які не вдається приховати.

— У нього виникли деякі проблеми . Краще нехай він сам тобі все пояснить - це абсурд якийсь . Бабуся ж залишилась сама в лікарні, вона напевно переживає де я . Швидко набираю номер, і молюсь усім богам , щоб вона взяла трубку і сказала що  все добре.

— Алло, Марі де ти донечко? - у мене аж камінь з душі упав , як тільки я почула такий рідний голос .

— Виникли термінові справи , у вас все добре? - стараюсь говорити спокійно.  

— У нас то так , але тут зараз таке відбувається. Якась медсестра викрала дідуся , уявляєш? Тут вже і поліція приїхала , мене вже опитувала, але я ж нічого не знаю - тільки цього мені в житті не вистачало , страх був вже настільки сильним , що здавалось вже всі все знають.

— Добре ба , побачимось в дома - швидко скидаю дзвінок , та розумію що ми заїхали на територію якогось будинку .

— Для чого ви нам допомагаєте? - я зараз не довіряю нікому .

— Тому що Марк Маркович мені як батько - не вірю я йому, чому ж тоді швидше його не врятував.  Та свої сумніви лишаю при собі , можливо через страх я не можу раціонально думати  , і чоловік дійсно нам допомагає .

— Я повинен зараз поїхати, але в домі є мій син Макс . До речі також навчається на юриста, думаю ви подружитесь - надіюсь це страшний збіг обставин , і це зовсім не той ненормальний Макс , але ж в нього батько прокурор  .

— А ви зв'язані якось з прокуратурою ? - говорю швидше ніж думаю , та вже пізно. Остап від здивування підіймає брови , та обертається лицем до мене .

— Вас і такому вчать? І як я видав себе? - страх полонить мої думки все сильніше , одною рукою притискаю дідуся до себе, а іншою боляче щипаю себе за ногу, потрібно прийти до себе.  

— Так значить ви прокурор ? - ошелешеним голосом запитую у чоловіка.

— Був колись - Остап посміхнувся, та через телефон комусь написав повідомлення.

За хвилин десять із будинку вийшов Макс з кріслом каталкою , все в середині мене сильно напружилось , мені не хотілось і хвилини проводити з ним на самоті. Та що я можу зараз вдіяти , нас шукає поліція від якої я переховуюсь у будинку колишнього прокурора області. Не залишаю надії додзвонитись Марку , тому знову набираю дзвінок, але безрезультатно. Відчай переміщується із страхом та панікою , і перетворюється у вбивчу суміш у середині мене. Я боюсь , що на своїй території Макс мені нашкодить , але він має знати Марка з дитинства, можливо він не стане мене ображати.  Поки я обдумувала все , до нас підійшов Макс , я бачила по ньому який він злий і від цього ставало максимально страшно.

Вони легко перенесли дідуся на крісло , я ж мало не впала, коли на тремтячих ногах виходила із авто. Та за секунду погляд Макса змінюється, йому стає весело, адже він впізнає мене. Я досі у медичній уніформі, та з перукою на голові .

— Макс познайомся це наречена Марка , її звати Марі вона погостює у нас поки він не забере їх . - у очах Макса я бачила як танцюють чортики , уявляю які знущання він зараз собі там придумує .

— Ми знайомі тату , і рудий тобі пасує набагато більше - він підморгнув мені , а я захотіла крізь землю провалитись і втекти куди подалі звідси. Напевно так і було б , якби зі мною не було Марка Марковича. Тому зціпивши зуби міцніше , я взялась за ручки від крісла , та почала настроювати себе на краще. Він мені не посміє нічого зробити , його ж батько в курсі хто я , значить я можу почувати себе в безпеці. Але сказати у голові собі це одне, а повірити і хоч трохи заспокоїти своє серце це зовсім інше .

— Ходімо , покажу тобі свій дім - його голос мене дратує, він сам мене дратує дуже сильно , а зараз ще й лякає до чортиків.  

Я чемно йшла за ним , він навіть не додумався запропонувати допомогу, щоб я не мучилась із коляскою . Але чого я очікувала , Макс тільки про себе може думати і все. Ми зайшли у вітальню, вона красива чимось схожа на ту що у Марка вдома, напевно дизайн розробляв один і той самий спеціаліст . Надіюсь Ліза тут не появиться , а то вона точно мене здасть поліції , а дідуся заберуть та відправлять у психлікарню .

— Там далі по коридору ванна , можеш зняти костюмчик , але скажу тобі чесно я б сам з задоволенням його з тебе зняв - останні слова він прошепотів мені на вушко , мені стало настільки огидно це чути, що я штовхнула його в груди від чого Макс відступив два кроки назад .

— Я так почекаю на Марка - я зняла тільки перуку , та розправила своє волосся .

— Як хочеш - його радість мене дратує дуже сильно , дідусь теж напружений . Здається не мене одну тут злить Макс .

Я знову намагаюсь додзвонитись до нього , здається там вже багато пропущених від мене дзвінків . Тільки де ж він, що там такого сталось , моє серце вже сильно  боліло У голові трохи паморочилось  , я напевно сильно перехвилювалась. Та просити у Макса якесь заспокійливе не збираюсь , він може мені підсипати  що завгодно. Я не довіряю йому , тому навіть води пити не буду , напевно це вже параноя якась почалась, але поки буде так .