Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

розповідав про золото, закопане за костелом. По голові стукали, сміялися, казали, що він дурний. Аж поки

одного дня Мачко взяв лопату і пішов за капличку копати. Ой, яка ажітація була!

– І що? Викопав?

– Ні, навіть лопатою не копнув, бо хлопи його зловили та й забрали, ще й пику набили.

– Чому?

– А подумайте самі. Люди сміялися, вважаючи, що він дурний. "Дурний Мачко" — кликали йому

вслід. Але коли він хотів накопати золото, йому не дали. А де ж тут дурість? Його, через те, що він хотів

шукати золото, чи людей, які його не пустили, незважаючи на свою недовіру? А потім Мачко раптово зник, кажуть, що викопав золото і поїхав у місто. Ті, хто в це повірив, проклинали свою дурість за те, що самі не

викопали. Хто не вірив, той сміявся над іншими, бо вони були дурні. І, можливо, Мачко сміявся і з тих, і з тих.

Тому треба бути дуже обережними, оцінюючи, що є дурість, а що - ні.

– Ще одна місцева легенда?

– Може і ще одна, але цей хрест, як золото за каплицею. Ніхто не знає напевно, чи він існує, але різні

речі можуть статися, коли ви починаєте перевіряти самі.

Це прозвучало на диво серйозно, Косма подумав, чи це повсякденне життя, чи думка про переїзд

пригнічує жінку. Адже старі дерева не можна пересаджувати.

– Дякую за сніданок, — сказав він, встаючи з-за столу. – Посуд вимити?

– Не хвилюйтеся, посудомийна машина помиє посуд. Нехай пан іде шукати правду.

– Або дурість, — додав він.

– По плодах їхніх впізнаєте їх6, – махнула Валясякова рукою на прощання.

Косма швидко переодягнувся у своїй кімнаті, перевірив електронну пошту на ноутбуці та проглянув

повідомлення. Він згадав про Майю, дістав зелену візитку, а потім відвідав її сайт і профіль у Facebook.

Дівчина не збрехала, до своїх обов’язків підходила професійно. Дуже гарний веб-сайт, фан-сторінка з

кількома тисячами підписників. Що ж, йому точно доведеться з нею поговорити. Про чудесний хрест він

дізнається, скоріш за все, від неї. І справа не в тому, що він виправдовує зустріч тим, що дівчина впала йому

в очі, тут спрацював чистий поліцейський професіоналізм.

Тож план дій на сьогодні виглядав так: на самому початку ще раз відвідати костел та цвинтар, може

парох чи костельний служник пустять його до таємничої вбиральні Христа? По дорозі він повинен

зателефонувати своєму другові з Єленьої Гури. Перед тим, як приїхати сюди, він попросив його переглянути

файли та розпитати його на станції про будь-які підозрілі події, пов’язані з Вниками. Якщо тут справді зникли

люди, то мав бути якийсь їхній слід. Зрештою, навіть місцева команда з-під крамниці згадувала, що

приїжджали родини і шукали своїх близьких. Неможливо, щоб про це ніхто ніколи не повідомляв.

І тільки тоді він подзвонить Майї і попросить про зустріч, бажано ввечері, щоб не дуже виставлятися

на людях. Вони, напевно, вже про нього говорять.

Після обіду він трохи пошукає в Інтернеті, у нього є кілька відправних точок, може, щось і знайде.

Косма вийшов з дому, одягнув навушники і зателефонував Камілю Сікорі, поліцейському в ранзі

молодшого аспіранта. Вони були знайомі ще зі школи міліції, були схожі характерами і швидко сподобалися

один одному. Косма не вмів добре приховувати своє семінарське минуле, тому на початку його прозвали

Парохом. З іншого боку, Каміль був тихим хлопчиком, як і він, але також був відмінником у школі та на

юридичному факультеті, він малював картини та грав на трубі. Після закінчення юридичного факультету він

не мав ані грошей, ані зв’язків, щоб робити кар’єру в адвокатурі, тож вирішив піти в поліцію і тут розцвів. Він

не був сильним чи жорстоким, він не був хорошим стрільцем, але компенсував це розумом. Він небанально

поєднував нитки розслідувань своїх колег, що призвело до швидкого підвищення в ранзі. Як не дивно, ніхто

не вважав його кар'єристом, спочатку йому не довіряли, але коли виявилося, що він просто любить роботу, розуміє її і не хоче змагатися з колегами, він швидко став одним з найулюбленіші поліцейські в Єленій Гурі.

Сам про себе він казав, що є наймилішим собакою в зграї. У школі його називали Синицею, за прізвищем

6

Від Матвія, 7:16

21

Сікорський7, але це прізвисько, як не дивно, до нього пасувало. Він сам сміявся, що його так називали, тому

що він їсть стільки ж, скільки важить, а був незвично худим.

Синиця взяв слухавку після третього дзвінка.

– Хвала Ісусу Христу і Марії завжди діві, – веселим тоном привітав його приятель.

– І Йосипу, завжди незайманцеві, – додав Косма. - Маєш щось для мене?

– А де звичайні ввічливі запитання про здоров’я, кілька слів про погоду тощо?

– Поки тобі не потрібна моя нирка, срати я хотів на твоє здоров’я.

– А моя печінка - на тебе, – відповів Синиця. Він був непитущим.

- Так що?

– Любий, ти потрапив у дивне місце, сповнене магії та чудес.

– Дякую, до цього я і сам дотумкав.

– Але я не жартую. – посерйознішав Синиця. – В цьому місці ніхто і ніколи не загинув від рук третіх

осіб. Принаймні