Читати книгу - "Омана, Яна Янко"

  Нічне повітря було прохолодним, а тихі звуки музики з ресторану досягали їхніх вух, створюючи легкий фон. Зоряне небо розкинулося над ними, огортаючи все навколо м'яким світлом. Вільям підійшов до поручнів, його пальці міцно обхопили метал. Він дивився вгору, в нескінченний космос, де зірки мерехтіли, ніби запрошуючи до своїх загадкових глибин. У такі моменти здається, що ти долучаєшся до чогось величного і загадкового, стаєш частиною цього грандіозного всесвіту. Темна широчінь неба була вкрита тисячами, ні, навіть мільйонами зірок, кожна з яких, здавалося, розповідала свою унікальну історію. 
  Він відчув, як Кріс тихо наблизився до нього та обперся на поруччя. Відчуття його присутності було таким теплим і затишним, ніби оберігало його від усього навколишнього світу. Його рука обережно торкнулася руки юнака, створюючи ледь відчутний контакт, який пробіг електричним імпульсом по його шкірі. Цей найменший дотик змусив Вільяма здригнутися від хвилювання. 
  Вільям повернув голову до Кріса, і їхні погляди зустрілися, здавалось, що вони потонули в океані емоцій, які відчували в цей момент. Хлопець відчув, як весь світ навколо зникає, залишаючи тільки їх двох у цій безмежній нічній тиші. 
– Дивлюся на тебе і думаю, – Кріс прошепотів та обережно провів рукою по щоці Вільяма. – Що ти навіть не уявляєш, – продовжив він, і його рука ніжно сповзає на його шию. – Як прекрасно виглядаєш у нічному світлі місяця. 
  Ці слова Кріс низьким, майже тихим голосом промовив прямо йому на вухо. Вільям відчув, як його серце почало битися швидше, і на обличчі з'явилася тепла усмішка. Він злегка нахилив голову, дозволяючи собі насолодитися близькістю. Їхні погляди знову зустрілися, і він думав, що йому було так легко б подолати ще кілька дюймів, щоб торкнутися його губ. 
  Кріс обережно наблизився, його обличчя майже торкалося його. Вільям відчув, що їхні губи були лише на відстані подиху один від одного. 
– Ти дійсно особливий, – прошепотів Кріс. 
   Здавалося, весь світ навколо зупинився, коли їхні губи з'єдналися в ніжному і глибокому поцілунку. Метелики заповнили його тіло, змушуючи відчувати легкість і захват. Кріс обережно обхопив його талію обома руками, легко, але впевнено притискаючи до себе. Кожен дотик був як ніжний порив вітру, а солодкі губи Вільяма ледве тремтіли, але відгукувалися на кожен рух, дозволяючи Крісу робити те, що він захоче. 
  Вільям відчував, як його голова йде обертом від усіх цих відчуттів і емоцій. Серце калатало в грудях, наче хотіло вистрибнути. Ліва рука почала горіти від напруги та хвилювання, а його думки заплуталися у вирі нових вражень. Він не розумів, що все це означає, але йому було байдуже. Єдине, що мало значення, – це поцілунок, який об'єднував їх в цей момент. 
  Кріс цілував його з такою ніжністю і пристрастю, що Вільям відчував, як кожен його дотик проникає глибоко в серце. Це був його перший поцілунок, але він відчував, що нічого більш прекрасного вже не буде. У цей момент Кріс був для нього всім. Хоча він і не був спорідненою душею хлопця, цей поцілунок став символом нових для нього почуттів, які все таки були можливі не тільки для обраних. 
  Кріс відсторонився лише на мить, щоб вдихнути повітря, але їхні губи залишалися так близько, що вони знову і знову знаходили один одного. Вільям відчував, як тепло і щастя наповнюють його серце, знімаючи всі страхи та невпевненість. Він закрив очі, насолоджуючись кожним моментом цього поцілунку. Не дарма він вирішив припинити шукати спорідненість, а просто віддатися сьогоденню зовсім не шкодуючи від цього рішення. 
  Вільям відчув, як Кріс відривається від його губ, і його поцілунки повільно переміщуються на обличчя. Спочатку вони покривають його повіки, наче лагідний дощ, потім ніжно торкаються щік. Вільям стояв із заплющеними очима, мліючи від цієї ніжності, відчуваючи кожен дотик. Останній поцілунок залишився на кінчику його носа. 
  Розплющивши очі, вони обмінялися теплими усмішками. 
 Їхні обійми стали міцнішими, наче вони боялися втратити цей момент. 
  Їхнє дихання змішувалося з нічним повітрям, створюючи навколо них теплу хмару, яка оберігала їх від холоду. 
  Цієї ночі нічна темрява, освітлена тільки ніжним світлом місяця та зірок, буде єдиним свідком цього поцілунку. Цей момент стане частиною їхньої історії, яку вони збережуть у своїх серцях, наче найдорожчий скарб. 

***

  Аян з Вільямом стояли біля дверей каюти хлопця, їхні руки ніжно переплелися, а погляди були сповнені ніжності. Девіс обережно відпустив його, і на прощання поцілував у щоку. Вільям зніяковіло усміхнувся, трохи схиливши голову, а потім з легким рум'янцем зайшов до своєї каюти. 
   Аян дивився на закриті двері, його усмішка повільно зникала з обличчя. Він голосно видихнув, відчуваючи, як важко падає на його плечі невидимий тягар. Розпатлувавши волосся, він ще кілька секунд стояв нерухомо, немов намагаючись зібрати думки, а потім швидким кроком попрямував до своєї каюти. 
  Зайшовши всередину, Аян навіть не помітив Хлою та Брендона, які чекали на нього в напівтемряві. Він пройшов повз них, наче вони були лише тінями, і, зайшовши до своєї спальні, тихо зачинив за собою двері, залишивши їх у нерозумінні. 
– Що це з ним? – здивовано спитав Брендон, кинувши погляд на Хлою, яка сиділа навпроти. Її очі відображали занепокоєння. 
– Навіть не знаю, але сподіваюсь, що нічого серйозного не сталося, – відповіла вона. 
  Вставши з крісла, Брендон підійшов до дверей спальні Аяна і постукав. У коридорі панувала гнітюча тиша, що здавалася ще більш зловісною. 
– Агов! – крикнув він, постукавши ще раз, цього разу сильніше. – Аяне! У тебе все добре? – спитав чоловік, але його слова розчинилися в безмовній тиші. 
  Брендон постукав ще, з явним занепокоєнням. Реакції від Аяна так і не було, тільки глуха тиша, яка наче розтягувала кожен момент у нескінченність. 
– Відкрий двері! – крикнув він ще гучніше, відчуваючи, як серце починає стукати сильніше від тривоги. 
  Навіть це не допомогло. Тиша у відповідь була холодною і невблаганною, як зимовий вітер. Відійшовши від дверей, Брендон, з сумними очима і стиснутими губами, знову сів у крісло поруч із Хлоєю. 
– І що тепер нам робити? – запитав він, намагаючись приховати своє роздратування і безпорадність. 
– Не питай у мене, я не знаю, але можливо..., – почала Хлоя, але не встигла закінчити свою думку, як несподівано пролунала музика. Дівчина з подивом подивилася в бік спальні Аяна, намагаючись зрозуміти, що відбувається. 
  Мелодія, що лунала зсередини, була такою, наче відображала невідомий біль і сумніви. Вона була наповнена глибокими емоціями, які змушували задуматися над тим, що мучило Аяна, що тривожило його душу. 
  Хлоя повільно піднялася і покликала Брендона за собою, показуючи жестом, що потрібно вийти із каюти. Її обличчя відображало рішучість і водночас тривогу. 
– Ідемо, – тихо сказала вона. – Ми не повинні слухати цю мелодію. Це щось дуже особисте. 
  Вони вийшли з каюти, залишивши позаду дивні звуки, які все ще лунали з кімнати Аяна, як відлуння незавершеного діалогу з самим собою.