Читати книгу - "Омана, Яна Янко"

  Аян стояв біля круглого віконця, з якого відкривався вигляд на нічне небо, оповите сріблястим світлом місяця. В його руках була скрипка, на яку падали промені місячного світла, підкреслюючи витончені обриси інструмента і створюючи химерну гру тіней на його обличчі. 
  Його права рука рухалася з виразною майстерністю, тримаючи смичок, який ковзав по тонких струнах скрипки. Але музика, яку він грав, була несподівано різкою, з якимось нервовим присмаком. Мелодія, що народжувалася під його пальцями, була надто швидкою, у деяких місцях навіть фальшивою, ніби відображала його внутрішній розлад. 
  Девіс не звертав на це уваги, його думки були занурені у вихор незрозумілих почуттів, що залишилися після зустрічі з Вільямом. Він займав важливе місце в його планах, був частиною його життя, але те, що сталося між ними, вибивало його з колії. 
  Поцілунок з ним не був запланованим. Вони так добре провели час разом, що Аян забув про всі свої наміри та задуми, забув про те, що планував контролювати свої почуття. Він навіть не помітив, як сам першим поцілував його, занурившись у цей момент, забувши про все на світі. 
  Цього не повинно було статися. Аян відчував, як його думки переплуталися, як він не може розібратися у своїх емоціях. Поцілунок з Вільямом приніс йому неймовірне задоволення, відчуття, яке він не міг зрозуміти і якого, мабуть, боявся. Чи хотів би він ще раз поцілувати його? Звичайно! Це бажання спалювало його зсередини, ніби незгасний вогонь, який він не міг вгамувати. 
  Переставши грати, Девіс обережно відклав скрипку на підставку, ніби відпускав частинку своїх думок і почуттів, які перепліталися в кожній ноті. 
  Аян уперше побачив Вільяма на фотографії, яку дав йому брат. На перший погляд, він здався йому простим і нічим не примітним, звичайним хлопцем. Його зовнішність не зачепила його, і він не відчув жодного особливого інтересу. Проте, прочитавши його повне ім'я, він був шокований. Вільям Мур. І все, його ніби переклинило. Тепер юнак якого він бачив на фото був не простим, а особливим та бажаним. Спорідненою душею яку він не шукав, а вона просто впала на нього як якесь чудо. 
  Тому він вивчив його біографію повністю та запам'ятав все: з ким він дружив, чи мав якісь відносини, ким хотів стати, яким було його дитинство. Він знав, що хлопець завжди прагнув досягти більшого і не боявся труднощів. І це все йому дуже подобалось, він ідеального підходив йому. Але чоловік вирішив зберегти їхню спорідненість в секреті, щоб зосередитись на завдані. Але все змінилося, коли Аян зустрів Вільяма того прохолодного вечора. Його очі, наповнені слізьми, привернули його увагу. Він не зміг відвести погляду, відчуваючи, як у ньому прокидається дивна емоція, яку він раніше не розумів. 
  Йому захотілося захистити його, огорнути турботою і більше ніколи не бачити його сліз. Ця раптова потреба була настільки сильною, що затьмарила всі його попередні плани. Слухати Вільяма було цікаво, навіть якщо він уже знав усі факти про його життя. Його усмішка стала для нього найкращою нагородою, яка запалювала в його душі тепло і радість. З ним Аян почувався комфортно і затишно, ніби знайшов місце, де йому було добре просто бути собою. 
 Ці емоції заважали йому дотримуватися пунктів свого ідеального плану, які він так старанно вибудовував. Він намагався переконати себе, що потрібно забути про ці неважливі моменти, що вони всього лише відривати його від головної мети. 

 Глибоко видихнувши, Аян відійшов від вікна і сів на ліжко, відкинувшись назад і закривши очі. У його голові крутилися думки про те, що потрібно зробити далі. Наступний пункт його плану був чіткий: проникнути в каюту Генрі Мура і з'ясувати, що він приховує. Але спершу потрібно було якось затримати Генрі, щоб виграти час. 
  Він відчував, як вагання і внутрішні конфлікти роздирають його на частини. Але, попри все, Аян знав, що має рухатися вперед. Він не міг дозволити собі залишитися в цьому вирі емоцій, хоч як сильно вони його не притягували. Тепер усе залежало від того, чи зможе він втілити свій план у життя, не зрадивши своїм почуттям до Вільяма. 
  Аян повільно розплющує очі, і на його обличчі розквітає загадкова посмішка. Його думки, що раніше були схожі на заплутаний клубок, раптово стали чіткими і ясними. Швидко піднявшись на ноги, він рушає до дверей. Відчинивши їх, він кидає погляд на вітальню, що занурилася у напівтемряву. Нікого не було. Його кроки звучали тихо, як шелест листя, коли він виходив з каюти. 
  Аян підходить до дверей каюти Брендона, використовуючи запасний ключ, який він завжди тримав про всяк випадок. Відчинивши двері, він рішуче входить всередину. 
  Брендон, прокинувшись від несподіваного шуму, миттєво встає з ліжка, витягаючи пістолет з-під подушки та направляючи його на Аяна. Його очі блищали від несподіваного пробудження, наповнені недовірою і тривогою. Вони стояли, дивлячись один на одного, як дві статуї, заморожені в часі. 
  Першим, хто порушив тишу, був Брендон. Його погляд змінився зі страху на здивування, коли він впізнав обличчя перед собою. Аян теж перестав витріщатися, його обличчя стало серйознішим, і він уважно дивився на друга, намагаючись зрозуміти його реакцію. 
– Аян? Якого біса!! Що ти тут робиш?! – вигукнув Брендон, сховавши пістолет під подушку. 
– Ти тримаєш пістолет під подушкою? Навіщо? – Аян, ігноруючи його обурення, запитав з ледь помітною усмішкою на губах. 
– Так, про всяк випадок. Але зараз не про це. Ти щось хотів? – відповів Брендон, намагаючись приглушити свою тривогу. 
– У мене геніальна ідея! – вигукнув Аян, його очі сяяли хитрим блиском, як у людини, яка щойно відкрила важливий секрет. 
– Яка? 
– Спочатку підемо до Хлої, і я вам усе розкажу, – Аян з лукавою посмішкою зробив жест рукою, запрошуючи друга йти за ним. 
  Вони виходять з каюти поліціянта, під тьмяним світлом коридорних ламп, що відкидають довгі, химерні тіні на стіни. Підходячи до дверей Хлої, Аян упевнено стукає, і двері повільно відчиняються. На порозі стоїть Хлоя, сонно потираючи очі, злегка розпатлана після сну. Її погляд спершу зупиняється на Аяні, а потім повільно переходить на Брендона, який теж виглядає розгубленим. 
– Що сталося? – запитує вона, невпевнено оглядаючи обох. 
– У мене геніальна ідея! – вигукує Аян, його обличчя сяє від захвату. 
 Не чекаючи запрошення, Аян рішуче входить у каюту, залишаючи Хлою ошелешеною біля дверей. Її погляд, повний нерозуміння, знову повертається до Брендона, який безпорадно знизує плечима, не маючи жодного розуміння про те, що відбувається. 
– Ви ще довго будете там стояти?! – нетерпеливо вигукнув Аян, озираючись на них зсередини каюти, його голос наповнений невгамовним ентузіазмом. 
 Хлоя і Брендон обмінюються поглядами, у яких читалася однакова безпорадність і здивування. Вони тяжко видихають і, нарешті, слабко усміхнувшись, заходять у каюту, не бажаючи провокувати Аяна на ще голосніші крики. 
  Всередині каюти панує затишна напівтемрява, у якій розкидані м'які промені від нічної лампи, що створюють атмосферу спокою. Аян, повний енергії та натхнення, стоїть посередині кімнати, очі його блищать від передчуття чогось неймовірного. Він чекає, поки Хлоя і Брендон розташуються, напружено спостерігаючи за кожним їхнім рухом. 
– То яка твоя геніальна ідея? – запитує Хлоя, намагаючись придушити позіхання і сідаючи на край ліжка. Її очі, ще не зовсім прокинувшись, уважно дивляться на Аяна, шукаючи в його обличчі підказку до розгадки. 
  Брендон, схрестивши руки на грудях, стоїть поруч, нахиливши голову трохи вперед, готовий слухати, але все ще не розуміючи, що ж могло підштовхнути Аяна до таких рішучих дій посеред ночі. 
– Слухайте уважно! – урочисто проголошує Аян, його голос наповнений таємничістю та інтригою. Він робить паузу, ніби збираючись із думками, і починає викладати свій план, який, як він вважає, змінить усе.