Читати книгу - "Жінка у білому"

леді (так, цей негідник після всього ще й звертається до мене в таких виразах!), дорога леді, благаю Вас — на одне слово! У справі, важливій для нас обох». У крайній необхідності людина міркує миттєво, якщо взагалі зберігає здатність міркувати. Я зразу ж відчула, що було б непрощенною, фатальною помилкою не вивідати намірів такої людини, як граф Фоско. Я збагнула: за вашої відсутності, коли я відмовлюсь побачитися з ним, болісні думки про його наміри терзатимуть мене вдесятеро дужче, ніж коли я погоджуся і вийду до нього. «Попросіть джентльмена зачекати в крамниці, — сказала я. — А я вийду до нього за хвилину». І побігла нагору по свого капелюшка, бо аж ніяк не хотіла, щоб він розмовляв зі мною на східцях. У нього такий гучний, розкотистий голос — я боялась, що Лора почує його, навіть коли ми розмовлятимемо в крамниці. Не минуло й хвилини, як я була вже внизу й відчиняла вхідні двері. Він вийшов до мене з крамниці. Весь у жалобі, він чемно вклонився, лиховісно посміхаючись. На нього витріщалися роззяви, жінки й хлопчаки, дивуючись його величезній постаті, його чудовому чорному вбранню й ціпку із золотою головкою. Тільки я його побачила, як на мене наринули всі жахливі спогади про Блеквотер. Уся моя давня відраза воскресла в мені, гадиною обвилася кругом серця, коли він, скинувши капелюха й величаво мені вклонившись, заговорив до мене так, ніби ми тільки вчора якнайприязніше з ним розпрощались.

— Ви пам'ятаєте, що він сказав?

— Я неспроможна повторити це, Волтере! Зараз ви довідаєтеся, що він сказав про вас, але я не можу повторити того, що він сказав мені. Це було ще гірше за чемне зухвальство його листа. Мені аж руки свербіли дати йому ляпаса! Була б я чоловіком... А так я тільки порвала на шматочки під своєю шаллю його візитну картку. Я мовчала і все далі відходила від дому (боячись, коли б Лора не побачила нас із вікна), а він, лагідно протестуючи, йшов за мною. Зайшовши за ріг, я стала й спитала, що він хотів мені сказати. Він, бачите, мав дві мети. По-перше, коли я не заперечую, він хотів висловити мені свої почуття. Але я про ті почуття не побажала слухати. По-друге — повторити засторогу, висловлену в його листі. Я спитала, чим викликана необхідність повторяти ту засторогу. Він низенько вклонився, усміхнувся і сказав, що залюбки пояснить. Його пояснення цілком підтвердило мої побоювання — пам'ятаєте, Волтере, я їх висловила вам перед вашою поїздкою? Я сказала вам, що сер Персіваль занадто впертий, щоб послухати ради свого друга щодо вас, а ще сказала, що з боку графа небезпека виникне аж тоді, коли він відчує загрозу власним інтересам і сам перейде до дій.

— Я пам'ятаю, Меріан.

— Отож усе так і сталось. Граф сказав, що він запропонував серові Персівалю свою пораду, але той її відхилив. Сер Персіваль, мовляв, слухався тільки своєї сваволі, своєї впертості й ненависті до вас. Граф надав йому змогу діяти на власний розсуд, але спочатку з'ясував таємно, на випадок, коли б надалі виникла загроза його власним інтересам, де ми мешкаємо. Вас вистежили, Волтере, коли ви поверталися з вашої першої поїздки в Гемпшір, люди того «клерка»: вони якийсь час ішли за вами від вокзалу, а граф ішов за вами аж до дверей нашого помешкання. Як він примудрився лишитись непоміченим — того не розказав. Але він не користався цим своїм відкриттям, аж поки до нього не дійшла вість про смерть сера Персіваля. А вже тоді вирішив діяти сам, гадаючи, що потім ви візьметеся за нього, як за небіжчикового спільника. Він негайно домовився про зустріч із директором лікарні, щоб привести його сюди, до будинку, де переховується його втекла пацієнтка, бо певен: хоч би чим це скінчилось, а ви будете негайно втягнені в довгі судові тяжби й суперечки, це зв'яже вам руки й не дасть перейти в наступ проти нього. Такий був його намір, як він сам мені в цьому признався. І тільки одне-єдине міркування зупинило його в останню хвилину...

— Так?

— Мені нелегко говорити про це, Волтере, але я мушу сказати й скажу. Одним-єдиним міркуванням, що зупинило графа, була я! Ніякими словами не висловити, якою приниженою у власних очах я почуваюсь, коли здумаю про це! Але так чи так, а єдине слабке місце в крицевій вдачі того чоловіка — це його осоружне захоплення мною. Із почуття власної гідності я довго намагалась не вірити йому, але ті його погляди, його вчинки змусили мене переконатися в цій ганебній істині. В очах цього чудовиська, цього лиходія блиснули сльози, коли він заговорив до мене... Це правда, Волтере! Він заявив, що тієї хвилини, коли хотів показати директорові на наше помешкання, він подумав про те, як я страждатиму, коли мене розлучать із Лорою, подумав, що я нестиму тяжку відповідальність, коли мене звинуватять у влаштуванні її втечі. Це вже вдруге він пішов на ризик (сподіваючись від вас найгірших прикрощів) і не вказав нашого помешкання — заради мене. Він просив мене тільки про одне: щоб я пам'ятала про його самопожертву й погамувала ваш запал — заради самої себе! Бо хтозна, чи зможе він ще раз зважити на мої інтереси... Ні про що таке я з ним не домовилась — швидше б я вмерла, ніж пішла б на таку згоду! Можна вірити йому чи не вірити, що він одіслав директора лікарні під якимось приводом, але я сама впевнилась — бачила, як той пішов, навіть не глянувши в наш бік, не подивившись на наше вікно...

— Я вірю, що граф сказав правду, Меріан. Найкращі з-поміж людей бувають непослідовні, роблячи добро, то чом би найгіршим з-поміж них не бути непослідовними, творячи зло? Заразом я думаю, що він просто намагався залякати нас, погрожуючи тим, чого він насправді не міг зробити. Мені здається, що він не владний з допомогою директора повернути Лору до лікарні тепер, коли сер Персіваль помер і місіс Катерік звільнилася з-під його опіки. Але я хотів би дізнатися, що було далі. Що сказав граф про мене?

— Насамкінець він заговорив про вас. Очі його заблищали сталевим блиском, усі його манери змінилися, стали такими, якими я пам'ятаю їх ще з часів Блеквотер-Парку, — тією сумішшю нещадної рішучості й неприхованого знущання, що через них так нелегко збагнути глибини його душі. «Остережіть містера Гартрайта! — мовив він своїм щонайбундючнішим тоном. — Коли