Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

Найочевиднішим є голод. Зелена революція була, можливо, найбільшим досягненням двадцятого сторіччя, бо виробництво харчів зростало навіть швидше, ніж кількість населення. Близько 2000 року видавалося, що, якщо ми спроможемося просто стримати розбещеність та глупоту диктаторів та воєначальників, з голодом можна буде покінчити. Але десять років по тому це видається менш очевидним. Знов запрацював парадокс розвитку. Зі зростанням багатства фермери або згодовують тваринам все більше дедалі дешевшого зерна й ми можемо їсти дороге м'ясо, або відводять дедалі більше землі під біопаливо й ми можемо їздити автівками, не спалюючи нафту. Результат: від 2006 до 2008 року ціни на основні харчі подвоїлися й потроїлися і в Азії та Африці постали голодні бунти. Збіг найбільшого врожаю зернових культур (2,3 мільярда тонн) та фінансової кризи 2009 року збив ціни, але Продовольча та сільськогосподарська організація ООН прогнозує, що якщо кількість населення світу до 2050 року досягне 9 мільярдів, то нестабільність цін та нестача харчів лише більшатимуть.

Географія в двадцять першому сторіччі далі буде несправедливою. Глобальне потепління збільшить виробництво зерна в холодних багатих країнах, зокрема в Росії та Канаді, але матиме супротивний ефект в регіонах Африки та Азії, що їх Національний центр стратегічних прогнозів США називає "дугою нестабільности"[493] (рис. 12.2). В межах цієї дуги мешкає більшість найбідніших людей світу, й меншання врожаїв потенційно може звільнити решту трьох апокаліптичних вершників.

За оцінкою Національного центру стратегічних прогнозів США, від 2008 до 2025 року кількість людей, що можуть зазнати нестачі харчів чи води, стрибне від 600 мільйонів до 1,4 мільярда, здебільшого в межах цієї дуги. Аби їхнє перевершили в апокаліптичних прогнозах, автори Стерн Ревю дійшли висновку, що близько 2050 року голод та посухи спричинять рух 200 мільйонів "кліматичних мігрантів"[494] — у п'ять разів більше, ніж загальна кількість біженців у світі на 2008 рік.

Багато хто в західному осередку вже вбачають в міграції загрозу навіть попри те, що після перекриття степової магістралі триста років тому міграція була радше рушієм розвитку, ніж небезпекою[495]. 2006 року опитування фонду Ґелапа засвідчили, що американці вважають іміграцію другою (після війни в Іраку) з найгірших проблем країни[496]. З погляду багатьох американців, небезпека від мексиканців, що займаються контрабандою наркотиків та займають робочі місця, переважує всі здобутки. З погляду багатьох європейців, загрозливих масштабів набуває побоювання ісламського тероризму. В обох регіонах лобісти місцевих громад наголошують, що нові мешканці дуже важко асимілюються.

Загроза від глобального потепління полягає в тім, що до 2020-х років навіть найзловісніші жахи антиімігрантських активістів можуть стати реальністю. Десятки мільйонів найголодніших, найрозлюченіших та найзневіреніших людей можуть втекти з мусульманського світу до Європи та з Латинської Америки до Сполучених Штатів. Порівняно з рухом населення все інше може видатися малозначним, бо можуть відновитися проблеми, відомі з часів степових магістралей.

Однією з таких проблем можуть бути хвороби, четвертий апокаліптичний вершник. Міграція степами у другому та чотирнадцятому сторіччях сприяла поширюванню чуми, а грип Н1N1, найбільша пандемія двадцятого сторіччя, 1918 року поширився з потоком озброєних молодих людей з Америки до Європи. Грип Н1N1 за один рік вбив близько 50 мільйонів людей — більше, ніж Чорна Смерть за сторіччя, і вдвічі чи втричі більше, ніж СНІД за останні тридцять років.

Повітряні подорожі ще ускладнили стримування хвороб. СНІД, що постав в Африці щонайраніше 1959 року, у вісімдесяті вибухнув на чотирьох континентах, а тяжкий гострий респіраторний синдром (ТГРС) 2003 року протягом кількох тижнів стрибнув з південного Китаю до тридцятьох сімох країн. Генетики виокремили ДНК синдрому за тридцять один день (порівняно з п'ятнадцятьма роками, що знадобилися, аби розібратися з вірусом імунодефіциту людини), тоді активні дії на міжнародному рівні придушили його в зародку. Однак на той час, коли 2009 року епідеміологи зідентифікували так званий "свинячий грип" (відомий як "новий H1N1", аби відрізнити його від грипу 1918 року), хвороба вже поширилася так сильно, що її неможливо було обмежити.

Якщо свинячий грип чи ще якийсь так само небезпечний різновид авіяційного грипу буде поводитися подібно до вірусу H2N2, що 1957 року вбив від одного до двох мільйонів людей, то, за оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я, від нього можуть померти від двох до сімох з половиною мільйонів людей; якщо він поводитиметься подібно до грипу 1918 року, він вб'є 200 мільйонів. Тепер світ підготований краще, ніж 1918 року, але смертність навіть в одну десяту тодішнього масштабу може спричинити таке короткочасне послаблення економіки, що порівняно з ним фінансова криза 2007-2009 років буде видаватися тривіяльною. Світовий банк підрахував, що пандемія може на 5 відсотків зменшити глобальний економічний продукт, а дещо з "Десяти речей, що ви маєте знати про пандемію грипу", розміщених на сайті Всесвітньої організації охорони здоров'я, викликає ще більшу тривогу:

• Світ, можливо, перебуває на грані нової пандемії.

• Буде заторкнуто всі країни.

• Медична допомога буде неадекватною.

• Смертність буде високою.

• Економічні та суспільні втрати будуть значними.[497]

Так само, як коли вершники галопували в минулому, кліматичні зміни, голод, міграція та хвороби перебуватимуть у зворотному зв'язку й підживлюватимуть одне одного, а тоді вивільниться п'ятий вершник, занепад держав. Дуга нестабільности є домівкою деяких найхиткіших режимів у світі, з нагромаджуванням тиску деякі з них можуть обвалитися цілком, подібно до Афганістану чи Сомалі, внаслідок чого зростуть страждання й постане нова пожива для терористів. А якщо нестабільність втягнеться до осередків, чия економіка щільно переплетена з ресурсами дуги, ми можемо скотитися до найгіршого з усіх найпесимістичніших сценаріїв.

Ще 1943 року американська місія в Перській затоці визначила центральну проблему: "Поклади нафти в цьому регіоні є найбільшим окремим призом в історії"[498]. Багаті нації західного осередку швидко переорієнтували свої далекосяжні стратегії на нафту з Перської затоки. Коли у п'ятдесяті роки європейська могутність послабшала, до діла взялися Сполучені Штати, що відкрито чи таємно втручалися, аби допомогти друзям, зашкодити ворогам і зберегти доступ до дуги. Радянський Союз, хоч і менш залежний від нафти з цього регіону, почав втручатися не менш активно, аби протидіяти американським інтересам, а коли Росія у дев'яності роки відступила, до великої гри приєднався Китай, чия наркозалежність від нафти спричинила до сорока відсотків зростання глобальної потреби після 2000 року.