Читати книгу - "Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon"

- Тоді більше не будемо розмовляти про це. Краще спостерігай за останньою фінальною гонкою. На треку буде цікаво.

- А ще й дуже небезпечно. Тому я вболіватиму за тебе.

- Мені приємно це знати, - промовив Курт і ніжно обійняв Пону. – Коли завершаться космічні перегони, ми будемо бачитися частіше.

- Сподіваюся на те, - промовила білявка і ніжно торкнулась своїми спокусливими устами уст чемпіона. Він не міг стриматися і наступної миті, вони злилися у пристрасному поцілунку.

«Ця фінальна гонка просто неймовірна! Тільки погляньте, що зараз відбувається на треку! О, ні!» - наче навіжена голосно верещала коментаторка.

«Як прикро… На останніх метрах, майже перед самою фінішною смугою, намагаючись обійти свого товариша по команді на шаленій швидкості болід барона-шибайголови зіштовхується з червоним болідом, який пілотує Йоджі Сато! Обох відносить кудись убік, а усі інші учасники гонки, які рухалися слідом за ними, тепер стрімко пролітають повз них і один за одним перетинають світлову фінішну смугу. Курт Метьюз з команди «BLACK ARMADA» першим дістається фінішу і стає абсолютним чемпіоном! І це вперше за кілька десятків років один і той самий пілот-гонщик здобуває перемогу на усіх трьох видах гоночного транспорту під час одного етапу малих космічних перегонів! Однозначно, його ім’я увійде до історії… Другим фінішував Елвіс Шуман з славетної команди «RED SPRINTERS», а третім – Дмитро Тарнов з команди «LUCKY BOYS», а слідом за ними, на затиснутому між двома іншими космічними болідами дістається фінішу розгублена Рейко Сато – сестра-близнючка щойно постраждалого у аварії Йоджі Сато… Рятувальний бот викинув «хапальну сітку» і обидва добряче потрощені космічні боліди вже знаходяться усередині неї. Ще мить і вона зникає у одному з відсіків рятувального боту… Тепер він покидає простір гоночного треку і прямує до найближчого планетоїда… Будемо сподіватися, що обидва пілоти-гонщики живі і лікарі зможуть їх врятувати… А ми спробуємо дізнатися, хто ж з трьох фінішерів, які у купі перетнули фінішну променеву смугу був четвертим…» - безперервно тарахкотів коментатор.

- Ні, це – не фінал, а якесь лайно собаче! Хто ж так фінішує?! Я ставив на Тревіса Джонса, а цей клятий шмаркач ледве тягнеться десь аж у кінці другого десятка! – гаркнув патлатий здоровило і щосили зацідив табуреткою, на якій щойно сидів, у голографічний екран. Вона пролетіла крізь нього, добряче гепнулася об стіну тюремної камери і розлетілася на друзки.

- Чого ти так завівся, Еріку, наче справді гроші програв? – спокійно запитав худющий літній в’язень, який, наче тонка сосиска, розтягнувся на ліжку. – Так, Джонс хоч молодий та спритний, але до кінця гонки зовсім видихся, а Метьюз виявився ще й досвідченим. Минула аварія була йому гарним життєвим уроком, який він добре засвоїв… Я ж говорив, що він переможе.

- А я думав, що його обійде той довбанутий на усю голову хлопчисько-аристократ з Румони, - глухо пролунав іще чийсь голос з далекого кутка камери.

- Ні, його місце – у дурдомі, а не на гоночному треку. Рано чи пізно він таки вб’ється, а може вже вбився…

- Тю, теж мені «експерт» з космічних перегонів знайшовся! Бобер, мати твою! Цей хлопчина колишній космічний пірат – сильний, спритний та витривалий! Не зважаючи на те, що він походить з аристократичного клану, він безстрашний і не такий як ти і тобі подібні нікчеми, що дали драла з Землі, бо їм політика Альянсу раптом стала не до вподоби, - надто емоційно і з презирством промовив смуглошкірий дебелий в’язень, нарешті висунувши свою неголену пику на світло.

- Що ти сказав, сучий сину?! – люто проревів той в’язень, що сидів у кутку і був вже готовий кинутися з кулаками на свого співкамерника, як раптом пролунав вже знайомий голосний брязкіт. Наступної миті у броньованих дверях камери різко відчинився невеликий отвір.

- Пол-Джейсон Маккаферті! Є тут такий? – пролунав голос наглядача.

- Так, - відповів розлючений в’язень, але через цікавість, яка щойно охопила його, опустив кулаки. Потім він глянув у кінець камери і тицьнув вказівним пальцем у бік останнього двох’ярусного ліжка. – Тільки дрихне він.

- Маккаферті, підйом! Тобі посилка прийшла! – голосно гаркнув наглядач і обережно зазирнув у відчинений отвір у броньованих дверях тюремної камери.

- Клятий «звіринець»… - пробубнів з-під ковдри «Вомбат» і неохоче висунув уперед свою лису татуйовану голову. – Поспати спокійно не дадуть… Яка іще, у біса, посилка?

- Від Йосипа Сопельняка. Знаєш такого?

- Так, - буркнув у відповідь «Вомбат» і швидко опинився біля дверей камери. Потім він вхопив коробку, яку просунув йому крізь отвір у броньованих дверях робот-помічник, який належав наглядачеві.

На цьому їхня розмова завершилася. З невеликою коробкою у руках, не оглядаючись, «Вомбат» рушив до свого ліжка.

- Хоч би подякував, - з докором промовив хтось з в’язнів, проводжаючи його презирливим поглядом.

Усім було цікаво, що знаходилося у коробці, тому вони не зводили поглядів з свого мовчазного та похмурого співкамерника. Коли ж він дістав з сірої та непримітної коробки торт, то в’язні почали реготати і лише один з них запитав:

- «Вомбат», у тебе сьогодні день народження?

- Щось схоже на те, - відповів той, тримаючи у руках торт та зосереджено роздивляючись його.

Оздоблений він був у морській тематиці: жовтий «піщаний» пагорб обрамляли біло-блакитні кремові хвилі, що були щедро обсипані дрібними цукатами у вигляді морських зірок та покритими блискучою білою глазур’ю їстівними перлинами. На самій вершині торту знаходилася біла раковина з великою перлиною усередині.

Недовго думаючи, «Вомбат» акуратно двома пальцями дістав її з раковини, а потім попрямував у бік туалету, де знаходився невеликий контейнер для сміття.

- Друже «Вомбате», ти що, не будеш це їсти? – запитав наймолодший з в’язнів. – Якщо не хочеш скуштувати свій торт, то віддай його мені. Я люблю солодке.