Читати книгу - "Чорний дім"

Через сорок п’ять хвилин вимитий, одягнений, ситий Джек телефонує у відділок поліції і просить з’єднати його з капітаном Ґілбертсоном. Об 11 : 25 він і щойно проінформований Дейл — Дейл, котрий дуже хоче побачити докази того, про що розповідав йому його друг, — залишають авто капітана на автостоянці під єдиним деревом біля «Сенд Бар» і прямують до чорного входу гарячим асфальтом повз два нахилених «гарлея».

Частина четверта

Чорний Дім і за ним

26

Ми говорили з вами про невезіння, і в нашій розповіді вже надто пізно повертатися до цієї теми, та все ж чи не погодитеся ви, що більшість будинків — це спроба затримати невезіння? Щоб створити бодай ілюзію нормальності чи осудності у світі? Згадайте лише Лібертивіль з його хоча й банальними, проте милими назвами вулиць — Камелот і Авелон, і Мейд Меріан Вей. І згадайте маленький милий будинок в Лібертивілі, де Фред, Джуді і Тайлер Маршалл колись жили разом. Як іще можна було б назвати будинок під номером 16 по Робін Гуд Лейн, як не одою повсякденності, гімном прозаїчності? Ми могли б те ж саме сказати про будинок Дейла Ґілбертсона, Джека або Генрі, чи не так? Більшість будинків у околиці Френч Лендінґа — справжні. Руйнівний ураган, що пронісся містом, не змінює того факту, що будинки стоять, як хоробрі захисники від невезіння, такі благородні і скромні водночас. Вони є місцями розсудливості.

Чорний Дім — схожий на «Дім на пагорбі» Шерлі Джексона, схожий на «Червону Троянду», відому в Сієтлі, схожий на потворність на межі століть — не розсудливий. Він навіть не зовсім із цього світу. Його важко розгледіти ззовні, він мерехтить — в очах виграє постійна оптична ілюзія, — але якщо вдивлятися в нього протягом декількох секунд, то можна побачити триповерховий будинок абсолютно звичайного розміру. Незвичайним є колір, так — мертво-чорний екстер’єр, навіть вікна пофарбовані в чорне, а добудови і піддашки викликають сумніви з приводу його структурної цілісності. Але якщо забрати всі чари, він має майже такий самий звичайний вигляд, як будинок Фреда і Джуді… хіба що, можливо, не такий доглянений.

Проте всередині він інакший.

Всередині Чорний Дім величезний.

Чорний Дім фактично безмежний.

Це зовсім не те місце, куди хотілося б зайти, заблукавши. Люди, які хоча й рідко, та все ж потрапляли сюди, — безхатьки, нещасні діти, які втекли з дому, а також жертви Чарльза Бернсайда / Карла Бірстоуна, — залишили сліди свого перебування: клаптики тканини, жалюгідні каракулі на стінах дивних величезних кімнат, подекуди навіть купи кісток. Час від часу на очі гостю потрапляє череп, такий, як знаходили 1920 року на березі річки в Гановері, коли місто охопив жах Фрітца Хаармана.

Це аж ніяк не те місце, де хотілося б опинитись, заблукавши.

Давайте пройдемося цими кімнатами, закутками, коридорами і переходами, знаючи, що в будь-який момент зможемо повернутися до зовнішнього світу, світу нормального, який протистоїть невезінню (проте нам усе одно моторошно, коли ми спускаємося сходами, які здаються безкінечними, і довгими коридорами, що звужуються за горизонтом). Ми чуємо безперервне приглушене гудіння і невиразне брязкання чудернацьких механізмів. Чуємо химерний і невпинний свист вітру, можливо, знадвору, а можливо, з нижнього чи горішнього поверху. Іноді ми вчуваємо тихе валування собаки, безсумнівно, диявольського пса аббала, який вкусив бідного Мишеня. Періодично ми чуємо крюкання ворона і розуміємо, що Ґорґ теж десь тут.

Ми проходимо через вицвілі руїни та кімнати, більшість з них, здається, значно більші, ніж увесь будинок, в якому вони ховаються. І зрештою, ми приходимо до простої вітальні, умебльованої диваном з набивкою з конячої шерсті і стільцями, покритими вицвілим червоним оксамитом. У повітрі смердючий запах приготування їжі (десь поруч кухня, до якої нам іти не варто… якщо ми ще хочемо спати без нічних жахіть). Електричним світильникам тут уже щонайменше років сімдесят, ми запитаємо, як таке може бути, якщо Чорний Дім був побудований 1970 року? Відповідь звичайна: велика частина Чорного Дому — найбільша частина Чорного Дому — вже була тут набагато раніше. Штори в цій кімнаті важкі та вилинялі. Якщо не зважати на пожовклі вирізки з газет, що прикріплені до огидних зелених шпалер, то ця кімната чудово підходила б для першого поверху готелю «Нельсон». Це місце зловісне і водночас звичайне, віддзеркалення уяви старого монстра, який заховався тут і спить на дивані, наповненому кінською шерстю. Спереду його сорочка набуває зловісного червоного кольору. Чорний Дім — не його, хоча у своїй патологічній грандіозності він думає інакше (містер Маншан не позбавляє його цієї віри). Але ця кімната — його.

Вирізки навколо нього розповідають все про смертоносні захоплення Чарльза Чаммі Бернсайда.

ТАК, Я З’ЇВ ЇЇ, — ЗАЯВИВ ФІШ. Нью-Йорк Херальд Тріб’юн.

ДРУГ БІЛЛІ КАСМІ СТВЕРДЖУЄ: «БІЛЛІ ВИКРАВ СІРИЙ ЧОЛОВІК, ТО БУВ ПРИВИД». Нью-Йорк Волд телеграм.

ЖАХ ҐРЕЙС БАДД ТРИВАЄ: ФІШ ЗІЗНАЄТЬСЯ! Лонґ Ісланґ Стар.

ФІШ ЗІЗНАВСЯ «В СМАЖЕННІ І ПОЇДАННІ» ДАФНІ. Нью-Йорк Амерікен.

ФРІЦА ХААРМАНА, ТАК ЗВАНОГО М’ЯСНИКА З ГАННОВЕРА, СТРАТИЛИ ЗА ВБИВСТВО 24 ОСІБ. Нью-Йорк Ворд.

ПЕРЕВЕРТЕНЬ ЗАЯВЛЯЄ: «Я КЕРУВАВСЯ ЛЮБОВ’Ю, А НЕ ХТИВІСТЮ». ХААРМАН ПОМИРАЄ НЕ ПОКАЯВШИСЬ. Ґардіан.

ОСТАННЄ ПОСИЛАННЯ З ГАННОВЕРА: «ВИ НЕ МОЖЕТЕ МЕНЕ ВБИТИ, Я БУДУ СЕРЕД ВАС ВІЧНО». Нью-Йорк Ворд.

Венделлу Ґріну сподобалося б, чи не так?

Їх більше. Господи, спаси нас, набагато більше. Тут навіть Джеффрі Дахмер заявляє: «Я ХОТІВ ЗОМБІ».

Фігура на дивані починає стогнати і ворушитись.

— Стаф-фай, Берні! — Це, здається, надходить з повітря, а не з його губ, хоча вони в нього й ворушаться, неначе він другорядний черевомовець.

Берні стогне. Повертає голову ліворуч.

— Ні… мені треба поспати. Все… болить.

Він повертає голову праворуч, підтверджуючи заперечення, і містер Маншан говорить знову.

— Стаф-фай, фони йтуть. Ти маєш гухатись, шоб пегевести хлопшика.

Голова перекочується в інший бік. Сонний Берні думає, що містер Маншан досі в його голові, він забув, що в Чорному Домі все по-іншому. Дурненький Берні, тепер він майже ні на що не придатний! Але це ще не кінець.

— Не можу… облиште мене… болить живіт… сліпий… клятий сліпий поранив мене в живіт…

Але він повертає голову в інший бік, і голос знову говорить поруч із правим вухом Берні. Він відмахується, не бажаючи прокидатися, його обличчя виражає страшенний біль. Сліпий поранив його набагато гірше, ніж йому спочатку