Читати книгу - "Філософія: Навчальний посібник."

У категорії «смисл життя» відображується змістовна наповненість життя, розуміння свого призначення в світі (перш за все в соціальному світі), цільова спрямованість, ціннісна орієнтованість, те, ради чого варто проживати власне життя. Поява смисложиттєвої, або, як інколи пишуть у таких випадках, екзистенційної проблематики в історії людської духовності свідчить про зростання свободи людини, якщо під свободою розуміти можливість вибору. Значення питання про «смисл життя» зростає на фоні розуміння його конечності, бо якщо перебування в світі конечне, обмежене в часі, то чи варті наші витрати на життя того, щоб його проживати. Тобто чи перевищують цінності життя надто сумний його кінець?

Не в усі часи і далеко не всі люди приділяють постійну увагу таким питанням. У сиву давнину і в часи традиційного суспільства життя переважної більшості людей відбувалось у стихії усталених форм існування і, напевно, мало хто з тих людей часто вдавався до думок про смисл життя. Тільки у міру зростання індивідуальної свободи, відособлення індивіда від первинної зрощеності з общиною, все більш помітною стає увага людства до смисложиттєвих проблем, більш широко розкривається внутрішній світ тієї людини, яка заклопотана роздумами про життя, смерть, своє призначення. Така занепокоєність особливо зростає в періоди суспільних криз, коли бідування набувають масового характеру, або в період криз, які застають людей в їх індивідуальному житті. Все це відбивається в мистецтві, фольклорі, філософії, релігії, у відповідній тематичній завантаженості повсякденного спілкування.

Релігія і філософія завжди прагнули надати загальнолюдське значення таким темам, підготувати відповіді, які мали б більш- менш завершений характер, аж до вказівок рецептурної форми: як кажуть, на всяк час і випадок. Усі світові релігії в цілому принижують значення земного життя - ристалища для протистояння добра і зла, грішних і праведних, де останні гонимі та скривджені. Справжнє життя для праведних - у безтурботному спостеріганні Бога в райських умовах, як плата за віддану віру і попереднє страждання за неї. Торкаючись релігійних поглядів, ми частіше звертались за прикладами до Біблії. А ось як Коран, священна книга прибічників ісламу, описує рай: «Образ саду, що обіцяний тим, хто боїться Бога: там ріки з води, що не псується, і ріки з молока, якого смак не змінюється, і ріки з вина, приємного для всіх, хто п'є, і ріки з меду очищеного. І для них там всілякі плоди й прощення від їх Господа...» (47: 16, 17); життя в раю - «краса і радість» (76: 11). Близьке до цього можна віднайти і у християнстві. Смисл земного життя - то є підготовка до того, щоб зайняти місце біля Бога. Там буде воскресіння всіх померлих і наступне вічне життя.

На відміну від відомих світових релігій філософія за свою довгу історію дала багату палітру відповідей, серед яких є оптимістичні й песимістичні, конструктивні й деструктивні, такі, що принижують або возвеличують людину. Ми не маємо змоги навіть вичерпати список провідних мислителів, які розмірковували відносно смисл ожиттєвих проблем. Практично всі вони залишили у спадщину свої обґрунтовані думки з цих питань. Вибирати є з чого. Та все ж варто застерегти від спокуси знайти смисл власного життя в чужих рецептах. Кожна людина повинна особисто пережити пошуки свого смислу. При цьому йдеться про стратегічний вибір життєвого шляху, або принаймні про вироблення загальної установки на життя. Майже щодня ми зустрічаємось з вибором: є чи нема смислу робити те або інше, чи є сенс іти туди або зустрічатись з тим, хто нам не до вподоби. Такі вибори не зачіпають глибинних цінностей, таких як, скажімо, варто чи не варто жити взагалі. Люди звертаються до подібних альтернатив у кризові періоди перебігу своєї біографії (так звані нормативні життєві кризи).

Як варіант найбільш загального, так би мовити, глибинного підходу до знаходження смислу життя можна навести такий, що пов’язаний з визначенням сутності людини. Відомо, що родова сутність будь-якої іншої живої істоти майже повністю реалізується в її індивідуальному житті. До того ж ця сутність є завершеною. Будь-яка свійська або дика тварина, якщо стороннє лихо не зашкодить її здоров’ю й життю, обов’язково відтворить в індивідуальному бутті все те загальне, що властиве виду, до якого вона належить. Між іншим родова сутність людини є відкритою, незавершеною, тобто такою, що знаходиться весь час у становленні, вона розгортається в історії роду людського. Людська індивідуальність за час свого існування не вичерпує життя роду. Тому індивід, який хоче визначити смисл свого життя, може поставити собі за мету дбати про те, аби за час свого життя найповніше реалізувати в ньому родові досягнення людства: в науці, мистецтві, громадському житті, спілкуванні, політичних процесах. Смисл знаходиться в русі шляхом кращих здобутків людства і їх помножуванні власними досягненнями, у прагненні до того, щоб набути власного досвіду по повному циклу перебування в світі (вирости фізично й морально здоровим, набути широких знань і здобути улюблену професію, пережити закоханість і одружитись, виховати дітей і порадіти внукам, дійти мудрості й прощення людям їх недоліків тощо).

Наведений варіант навряд чи згодиться для будь-якої пересічної людини, людини з вулиці, бо не кожний має всі природні дані й відповідні соціальні умови для цього, та й не кожного доля направляє в таку далеку й надто чітко спрямовану дорогу. Тому одна мудра й мужня людина, що мала власний досвід страшних поневірянь у фашистських концтаборах, а саме австрійський психолог і психіатр Віктор Еміль Франкл (19051997) проаналізував смисложиттєву проблему і вказав, хоч і не легкий, та більш демократичний шлях до наповнення життя смислом[457]. По-перше, В. Франкл відмовляється говорити про якийсь вичерпний, всеохоплюючий смисл, такий смисл був би чимось трансцендентним для людини. Безконечний смисл лежить за границями обмежених можливостей людського пізнання й діяння. По-друге, смисл людині не можна дати зовні, його треба віднайти кожному особисто. Надання сторонньою людиною смислу іншій людині було б