Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

/З відеоблогу Коте Ріни/

Випереджаючи всі запитання, скажу одразу: це планшет Лейли. Деякі загадкові «шишки» наказали їй віддати його мені, тому що від коливань камери-страза у якогось начальника паморочиться в голові, а мікрофон-сережка зламався, про що зволив попередити набридливим писком.

Вибачте, Лейло, що я скористалася ситуацією. Завдяки вашим неприємностям до мене дійшли важливі новини. Ми повертаємося в місто, але насамкінець я хотіла б ще раз торкнутися теми птаорі.

Знаю, сонце сідає, видимість погана, фари розлякують усе живе попереду і посилюють темряву навколо… Я теж не в захваті від умов. Прикро, що птаорі трапились нам тільки в сутінках. Вдень картинка була б набагато якіснішою.

Бачите сині вогники? Ні, це не болотяні вогні, а очі. Чекайте, зараз спробую відрегулювати камеру.

Вже краще? Ні? Тоді розповідаю.

За двадцять метрів від дороги біжать птаорі: товста, напевно вагітна самка, великий самець з відламаним правим рогом і двоє дитинчат. Всі вони рухаються тихо, відомих на весь світ звуків не видають, не намагаються напасти. Іноді дитинчата вискакують на світло, дозволяючи добре себе розглянути.

Секундочку…

Один близенько.

Ось! Бачили? Проскакав, тільки лапки майнули. Смішний сіренький товстун, роги поки не сформувалися, пір’я ще світле, хвіст він навчиться тримати рівно на другому році життя.

Дивовижні створіння, правда? Аж не віриться, що природа могла придумати щось таке: миле і люте водночас. Хочете цікавинку? Арно Жиши, знаменитий фантаст імперії Талтіс, описував тварин, схожих на птаорі, за кілька десятиліть до відкриття Імодалісу. Кому цікаво, можете заглянути в «Подорож під чужими хмарами», раджу вибрати одне з перших видань, там навіть ілюстрації є.

О, другий красень прибіг! Цей худенький, ріжки вилізли, забарвлення сріблясто-чорне, як після першої дорослої линьки. А хвіст… Чому нема хвоста?

Боже мій, його ж відкусили! Нещодавно! З рани йде кров!

Гей! Марті, зупиніться, будь ласка! Лейло, викличте ветеринара і службу вилову!

Що ви кажете? Як це – птаорі самі зализують рани? Тварина туди не дотягнеться! Вона залишає за собою кривавий слід! Їй треба допомогти!

Ви щось сказали? Ні? Але у вас губи ворушились.

Водію, стежте за дорогою!

/удар, тріск, виття, потім кілька секунд тиші та темряви/

Ми збили птаорі. Ми. У прямому ефірі. Вбили одну з рідкісних тварин Всесвіту. Зупиніть машину! Птаорі треба відвезти до ветеринарної клініки!

Що?! Зжеруть за п’ять хвилин і краще б мені цього не бачити? Я не збираюся ховати голову в пісок, та й канібалізм серед птаорі буває лише в голодні роки. Зупиніться, або я вистрибну на ходу. Ці тварини скоро зникнуть як вид, а вам байдуже. Як можна бути такими черствими?

Ой… Вони справді його їдять… Обгризають кістки, як живі машини з того фільму, який провалився в прокаті минулого тижня, а зараз хоче, щоб я його прорекламувала безплатно. Спльовують залізо і вгризаються знову…

Секунду. Ви бачили? Чи не забагато трекерів під шкірою цього бідного дитинчати? Та він же весь напханий електронікою! Не дивно, що такий худий. Для молодого організму це просто пекло.

А, ясно. Це не дослідні пристрої, а ветеринарні.

І… Лейло, вам написали. Вимагають, щоб ви заборонили знімати і гнали мене в космопорт, бо я занадто затрималася на вашій прекрасній планеті.

Я абсолютно згодна, але перед від’їздом маю вибачитись. Я звинувачувала заповідник у недбалості та привласненні грошей, про що щиро шкодую. Не думаю, що люди, готові зробити нереально дорогу кібероперацію маленькому птаорі, здатні наживатися на чужій доброті.

Вибачте, це ви мені? Марті! Ви щойно назвали мене ідіоткою?! Ви збили тварину, але погана я? Яка зворушлива чистота свідомості…

Гаразд, усе. Мені прикро, що не вдалося завершити екскурсію на позитивній ноті.

Заради бога, дивіться не на мене, а на дорогу. На дорогу, трясця вам! Та бачу я, що ми стоїмо! На нас щось мчить!

Чудово. Нас збив лайс. Маленький. Відносно маленький, зрозуміло? Лобове скло тріснуло, двірники відлетіли… Уявляєте, що це створіння наробить у заповіднику, коли підросте? Воно ж завжди голодне!

І воно роздерло товстенького птаорі… За секунду. Під носом у його батьків, які саме закушують його ж братиком чи сестричкою.

Мені здається, чи там знову повно імплантів? Люди зі слабкими нервами, перемкніться, будь ласка, на музичний канал, я хочу збільшити картинку, бо з машини мене не випускають.

Марті! Не смійте заводити двигун! Ну і що, що вам наказано уникати таких моментів? Я хочу розібратися! Моя віра в людей безмежна, але двоє диких тварин із однієї зграї, прооперованих за найвищим розрядом, розхитують її швидко.

Оце він і їсть… Лайс. Заковтує все, навіть електроніку. Вона не перетравиться, вийде з екскрементами і забруднить довкілля.

О! Мама і тато наситилися, тепер хочуть відплати. Мені вже шкода лайса. Йому не вирватись. Птаорі – хижаки, і вони налаштовані серйозно.