Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Ну що? Ти оговтався? Згадав Пуха? Він трохи змінився, але це він. Давай, приходь до тями, час діяти, у нас мало часу. Треба спасати нашу Руду. – Тір уже набагато бадьоріше лизнув йому руку.

– Вибачте, пане, – подала голос Моріта, тепер уже з деяким страхом в емоціях.

– От як... це за що ще?

– Я не знала... Не могла подумати, що це ви.

– Ви – це хто? На кого тепер ти можеш подумати?

– Ви маєте рацію – її високість ми знаємо давно. Ми росли разом, супроводжували її в її справах. Навіть коли з'явилася наставниця, вона не покинула нас. Її високість розповідала нам свою історію... ваші з нею пригоди... і про розбійників, і як ви йшли в Академію, як навчалися там, як трегів привели... усе-все розповідала. Ми, поки вона... – тут дівчина збилася, – поки вона не змінилася, ми всі дружили. Хоч ми й служниці, а вона принцеса, вона нам завжди допомагала. А тепер ось таке...

– Ви – Темний принц! – випалила Лісса і сама злякалася своєї сміливості – тільки ви добрий, вона так завжди говорила... і Тірле... Тірле вас впізнав, ось, дивіться – йому вже набагато краще...

– Дівчата, давайте все це потім? Тепер ви можете мені розповісти, що тут сталося? Часу дуже мало, а я ще не знаю, що мені робити.

Розповідь зайняла майже годину. Весь цей час Макс продовжував підживлювати трега. Енергетичний звір був дуже виснажений – майже рік він сидів на ланцюгу в антимагічному нашийнику. Підживлення ззовні було мінімальним. А ще більше вплинуло те, що він дуже сумував. Спочатку, коли Тар'я тільки приїхала, все було добре. Троорг допомагав їй керувати двором – державою займалася рада. Усе стало налагоджуватися. Потім у Троорга виникли якісь проблеми у своєму клані і він поїхав. Тоді все й сталося – на кордоні щось сталося, але поїхавши на три дні туди особисто розібратися, повернулася вона злою.

– Її як підмінили, – розповідала Лісса. – Тиждень майже весь час мовчала, але все, що раніше подобалося, викликало в неї роздратування. На людях ще не так, а ось тут, коли, крім слуг, ніхто не бачить... Тіра вона завжди тягала із собою. Тут же він прибіг до нас сам і вона більше жодного разу не покликала його гуляти, як зазвичай.

– Заняття свої закинула, що з мечем, що так, – продовжила Моріта, – і чим далі, тим ставала злішою. Троорга все не було, а її вплив став поширюватися далі. У Расі та й далі знову з'явилися раби. Люди стали злішими.

– А хто їздив із нею туди, на кордон? Хто супроводжував?

– Ми не їздили, пане... члени ради були, троє. Ще охорона.

– Охорона... охорона... – Макс машинально погладжував трега по голові, темні очі уважно стежили за всіма одразу – а чи можна когось із тих, хто був тоді з нею, знайти зараз?

– Можна, – швидко відповіла Лісса, – Вірон сьогодні на службі. Я можу його привести.

– Приведи. Тільки обережно. Усі ще сплять, це нам на руку, – Макс одразу відчув, що дівчина дуже прихильна до цього Вірона. Тільки б він відповідав її думкам.

Повернулася вона доволі швидко, спочатку зазирнула сама, потім впустила в кімнату молодого хлопця, трохи старшого за сьогоднішнього Макса, міцного, довговолосого блондина, років двадцяти шести. Зайшовши в кімнату і побачивши Макса, він одразу насторожився.

– Лісса... звідки тут...

– Вір... ти мене кохаєш? – вона схопила його за голову обома руками і повернула до себе – ти нічого не помічаєш?

– Ти!.. – він завмер, оторопіло роздивляючись її обличчя на світлі – але як... мені казали... я не бачив... вона... Але як?! – він потягнувся рукою, бажаючи торкнутися.

– Якщо ти мене любиш, просто повір – цей чоловік не зробить нашій принцесі нічого поганого. Допоможи йому, будь ласка... – "Ох, жінки... ось так ви і штовхаєте чоловіків на злочини. Звідки ти, мила дівчинка, можеш знати напевно, що я хочу зробити? Жіноча твоя інтуїція – велика штука, та тільки хто ж її розуміє?"

– Я всього лише хочу запитати вас про те, що відбувалося під час поїздки принцеси на кордон. Ще тоді, понад два роки тому. Хто з вами їздив, можете сказати?

Хлопець ще раз глянув на дівчину, потім на Моріту. Зітхнув.

– П'ятеро з ради було. Виїхали двоє, але за містом ще троє під'їхали. Усі з охороною.

– Чужий, не відомий вам був хто?

– Відразу – ні, а там, на кордоні прийшов один... дивний чоловік такий.

– Чим дивний?

– Пішки прийшов. Це аж на кордон-то? Видно ж, що живе він не там. Одягнений не по-похідному, по-міському. Із людей, не демон. Із радниками розмовляв.

– З усіма?

– Спочатку з одним із тих, хто за містом до нас під'їхав. З Ортісом. Охорону всю відігнали метрів на сто.

– А Тар'я що?

– Її високість із тими, іншими двома радниками в селище їздила. З Тироном і Дагором.

– Це що ж – без вас? Тільки з ними? Охорона там що не потрібна була?

– Там нема чого охороняти, пане. Померли всі, хто там був.

– Можна докладніше?

– Я точно не знаю, ніхто нічого не говорив, тільки те, що між собою... Пройшли чутки, що на кордоні сильний викид магії. Нехороший якийсь викид, я не маг, не розумію як це. Ну... її високість... вона завжди невгамовна була, наказала – ми за нею. Приїхали – а там таке... страшне. Усі жителі мертві і старі, і малеча. Жорстоко дуже, порізали їх. А потім – жаркою придавили… ще живих... Досі перед очима... Її високість... вона пішла дивитися. Тут до Ортіса і підійшов дивний мужик. Я далеко був, але дивитися мав якраз у цей бік – за принцесою наглядав. Ось, усе й бачив. Переговорили вони, підійшли Тинар із Гортом. Теж щось там обговорювали. Тут і її високість під'їхала, цей мужик уже їм усім разом щось розповідав. Більше нічого такого не було, тільки потім як палахкотнуло все там, ми туди, а Ортіс каже, що це вони всі разом вогнем вдарили, щоб швидко все знищити. Сказав – щоб зараза ніяка за вітром не пішла.