BooksUkraine.com » Фентезі » Гра престолів 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра престолів"

274
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Гра престолів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 183 184 185 ... 253
Перейти на сторінку:
впевнені?

Вона ще в житті не була настільки впевнена.

— Так. У мене... у мене озноб. Запаліть жаровню.

— Як зволите,— уклонився він.

Щойно вугілля огорнуло полум’я, Дані відіслала сера Джору геть. Те, що вона мала зробити, слід було робити на самоті. «Це божевілля,— казала вона собі, виймаючи з оксамитового гніздечка чорно-черлене яйце.— Воно тільки й лусне і згорить, а воно ж бо таке гарне! Якщо я його зіпсую, сер Джора вважатиме мене дурепою». А проте, проте...

Стискаючи яйце обома руками, вона піднесла його до вогню й опустила між розжареного вугілля. Вбираючи жар, чорна луска, здавалося, заясніла. Полум’я облизувало камінь маленькими червоними язичками. Поряд з чорним Дані опустила у вогонь і решту яєць. І, уривчасто дихаючи, відступила від жаровні.

Вона дивилася й дивилася, поки вугілля не перетворилося на попіл. Вгору піднімалися іскри й вилітали в отвір для диму. Навколо яєць гойдалися хвилі жару. І все.

«Твій брат Рейгар був останнім з драконів»,— сказав якось сер Джора. Дані сумно поглянула на яйця. А чого вона очікувала? Тисячу тисяч років тому вони ще були живі, а зараз — то тільки гарні камінці. З них не вийде дракона. Дракон — це повітря й полум’я. Жива плоть, а не мертвий камінь.

Жаровня вже й вихолола, заки повернувся хал Дрого. Позаду нього Коголо вів в’ючного коня, на спині в якого лежала туша великого білого лева. Над головою вже почали з’являтися зірки. Сміючись, хал зістрибнув з жеребця й показав Дані подряпини на нозі, де крізь рейтузи його шкрябнув гракар.

— З його шкури я зроблю тобі плащ, зоре мого життя,— пообіцяв хал.

Та коли Дані розповіла йому, що сталося на базарі, сміх урвався, й хал Дрого затих.

— Це перший отруйник,— застеріг його сер Джора Мормонт,— але не останній. Заради титулу лорда люди багато чим ризикнуть.

Якийсь час Дрого мовчав. Нарешті він мовив:

— Торговець отрутою тікав від зорі мого життя. А ліпше б він біг за нею. Так і буде. Джого і Джоро Андальский, обом вам кажу, обирайте будь-якого коня з моїх табунів, він ваш. Будь-якого коня, крім мого червоного, а ще сріблястої, яку я на весілля віддав зорі мого життя. Це дарунок вам за те, що ви зробили.

А для Рейго, сина Дрого, огиря, який осідлає світ, для нього в мене теж є дарунок. Йому я дарую залізне крісло, на якому сидів батько його матері. Я дарую йому Сім Королівств. Я, Дрого, хал, так зроблю,— підніс він голос, і кулак його злетів у небо.— Я поведу свій халасар на захід, де кінчається світ, і на дерев’яних конях перетну чорне солоне море, хай цього й не робив іще жоден хал. Я повбиваю чоловіків у залізному вбранні й розвалю їхні кам’яниці. Я ґвалтуватиму їхніх жінок, заберу їхніх дітей у рабство, а їхніх потрощених богів привезу назад у Ваїс-Дотрак, щоб ті вклонилися Матері гір. Клянуся, я, Дрого, син Барбо. Присягаюся перед Матір’ю гір, а за свідків мені хай будуть зорі.

За два дні по тому халасар вийшов з Ваїс-Дотрака й через рівнину рушив на південний захід. Його вів хал Дрого на своєму великому червоному жеребці, а поряд їхала Данерис на своїй сріблястій. За ними біг голий винар, припнутий ланцюгами за шию й зап’ястки. Дані їхала, а він босоніж біг за нею, спотикаючись. Жодної кривди для нього... якщо він не відставатиме.

Кетлін

З такої віддалі чітко розрізнити прапори було неможливо, та навіть у хвилях туману Кетлін бачила, що вони білі, а в центрі — темна пляма, що могла бути тільки деривовком дому Старків, сірим на крижаному полі. Побачивши це на власні очі, Кетлін притримала коня та вдячно схилила голову. Боги виявили до неї ласку. Вона не запізнилася.

— Вони чекають нас, міледі,— сказав Вайліс Мандерлі,— як і обіцяв ваш лорд-батько.

— То більше не змушуватимемо їх чекати,— пришпорив коня сер Бринден Таллі й пустив його клусом у напрямку прапорів. Кетлін трималася поруч.

Сер Вайліс із братом сером Венделем їхали слідком на чолі новобранців, яких було щось із півтори тисячі: двадцять з гаком лицарів і стільки ж зброєносців, дві сотні кінних списників, мечників і вільних вершників, а решта — піші, озброєні списами, піками та тризубами. Лорд Вайман лишився перевірити захист Білої Гавані. Йому вже було близько шістдесятьох, і через огрядність він не міг сидіти на коні. «Якби я знав, що за мого життя знову вибухне війна, я б стільки вугрів не їв,— сказав він Кетлін, яка саме зійшла з корабля, й обома руками поплескав себе по кругленькому череву. Пальці в нього були як сардельки.— Але з моїми хлопчиками ви до свого сина доїдете цілком безпечно, не маю жодних сумнівів».

«Хлопчики» були старші за Кетлін, і вона б воліла, щоб ці двоє були менше схожі на свого батька. Серу Вайлісу не вистачило всього кількох вугрів, щоб і собі забути про поїздки верхи: Кетлін аж шкода стало бідолашного коня. А молодшого, сера Венделя, вона цілком могла б уважати за найтовстішого чоловіка з усіх, кого зустрічала в житті, якби щойно не познайомилася з його батьком і братом. Вайліс був тихий і церемонний, а Вендель — галасливий і нестримний; вуса в обох були пишні, як у моржів, а голови голі, як задок немовляти; ні в того, ні в того, здається, не знайшлося вбрання, не вимащеного їжею. Однак Кетлін вони сподобалися: провели її до Роба, як і обіцяв батько, а все інше було байдуже.

Кетлін з приємністю побачила, що син вислав дозорців — навіть на схід. Ланістери, звісно, наступали би з півдня, але добре, що Роб виявляє обережність. «Мій син веде військо на війну»,— подумала вона, досі в це не до кінця вірячи. Вона страшенно боялася — і за нього, і за Вічнозим, однак не могла заперечувати, що водночас і пишається. Ще рік тому він був зовсім хлопчиком. А хто ж він тепер? — запитувала вона себе.

Дозорці помітили прапори Мандерлі — білого тритона з тризубцем у руці, що піднімається з синьо-зеленого моря,— й тепло привітали гостей. І провели на височину, де було доволі сухо, щоб облаштувати табір. Тут сер Вайліс оголосив привал і затримався зі своїми вояками, щоб наглянути, як розпалюють ватри й розпрягають коней, у той час як сер Вендель

1 ... 183 184 185 ... 253
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра престолів"