Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Спостерігаючи за ними, Артур нагадав Златі, як вони вивчали її телефон і поцікавився, чи все вона пам'ятає, можливо, потрібна консультація? Від цього спомину дівчина почервоніла, а він усміхнувся і, притягнувши її за плечі до себе, поцілував.

Ліза зробила їхнє спільне з Андрієм фото.

— Круто вийшло, — сказала вона, розглядаючи їхній спільний знімок. — Перешли мені. Я в фейсбук закину.

— Зараз, дай згадаю, як це робиться, — він зосереджено ковзав пальцем по поверхні екрану смартфона.

— Ти швидко вчишся, — похвалила його дівчина.

Злата, спостерігаючи за братом, звернулася до Артура.

— Дякую, — сказала тихо, — ти так багато робиш для мого брата...

— Втираюся в довіру, — посміхнувся він їй у відповідь і поклав руку їй на коліно.

— Ти показуєш йому приклад, — Злата накрила його руку своєю.

— Я не найкращий приклад для наслідування.

— Найкращий, я точно знаю… — вона поклала голову на плече Артура. Почути ці слова від неї було приємно і зворушливо. Як тоді, коли вона сказала йому про очі кольору кориці. Щиро, просто, без хитрощів… Сонечку, якби ж ти знала скільки всього різного і неоднозначного було в минулому — ти б так не казала…

— Лізо, ти?! — почувся здивований викрик збоку.

Всі за столом повернули голови — до них підійшли двоє однокласниць Лізи. Не те, щоб вона з ними дружила, але навчання в одному класі вимагало мінімального спілкування.

— Я, — задоволено посміхнулась дівчина. Нечувана удача! Вона у ТРЦ, не сама, і дві головні пліткарки класу на власні очі бачать її, доньку “богомільного”, з хлопцем, якого не соромно показати. — Невже я так змінилася, що ви не впізнали?

— Просто так неочікувано було тебе побачити… — вони оглядали всіх за столом. Артура вони вже бачили і знали, що це її “кльовий брат”. А от дівчина з ним, дивним чином схожа на Лізу, і хлопець… — Ми тут збираємось у середу класом на гідропарк, підеш?

— У середу? Ще не знаю, — знизала плечима Ліза.

— Ми на 12 годину збираємося на пероні. Бери Дарину, свого друга і приходь.

— Ми подумаємо, — Ліза натягнуто усміхнулася і помахала дівчатам “Па-па”. Друга… Та якби не Андрій, то вони б пройшли повз і нічого не запропонували.

— Намічається тусня? — посміхнувся Артур.

— У них закінчилися теми для розмов, шукають нові, — буркнула Ліза, відпивши зі склянки сік.

— І що ти вирішила? Дати їм поживну їжу чи тримати на дієті?

— Андрію, ти вмієш плавати? — звернулася вона до хлопця. Він все чудово чув і розумів, але вдавав, що дуже зайнятий у телефоні.

— Вмію, а що?

— Підеш зі мною у середу в гідропарк? Дуже треба. Там збирається мій клас…

Андрій поглянув на сестру, на Артура, що змовницьки посміхнувся йому у відповідь, потім перевів погляд на Лізу.

— Якщо тобі потрібно, щоб я пішов, то я піду. Щоправда, уявлення не маю, що маю там робити.

— О, за це не переживай, ми з Дариною тобі все пояснимо, — Ліза була задоволена згодою Андрія. Вона набрала подругу, домовилася про зустріч і викрала Андрія до вечора. Той і не пручався.

Вранці в понеділок вони відвідали клініку, де у Злати були фізпроцедури на шви, а після вони поїхали до дитячого будинку в сусідню область, в якому росла мама Злати і Андрія. Хлопець поїхав з ними. Лізу батько не пустив, хоча вона теж хотіла.

Керівниця зустріла їх досить холодно. Відмовлялася від будь-яких розмов, подумавши, що вони журналісти, котрі приїхали копати різні скандальні історії.

Артуру знадобилося майже півгодини, щоб пояснити жінці, що все, що він хоче знати, це назва лікарні, де народилася колишня вихованка цього будинку, і що його не цікавлять ніякі історії. Він пояснив, що дівчина і хлопець, котрі приїхали з ним — це діти цієї вихованки, що Марія загинула, і вони хочуть спробувати відшукати якусь інформацію про померлу бабусю, оскільки каблучка, котру дівчинці віддали, виявилася не біжутерією, а досить коштовною річчю.

Жінка заспокоїлась і погодилася показати особову справу, що принесли з архіву, дозволила її сфотографувати. Як виявилося, цю посаду вона зайняла після величезного скандалу і звільнення попередньої керівниці через масову вагітність неповнолітніх вихованок майже 22 роки тому. Вона працювала тоді тут методистом і Марію пам’ятає: була дуже талановита дівчинка. Сказала, що Злата дуже на неї схожа, майже одне лице. В той момент, коли всіх дівчат відправляли на аборт, особливо не панькаючись, саме вона допомогла Марії приховати вагітність від колишньої керівниці і розшукала адресу Юрія Мельника та місце роботи його матері. Саме вона повідомила Розарії про вагітність Марії Руденко. Чому Руденко? Дуже часто “невідомим” діткам дають або прізвище міліціонера, що їх знайшов, або лікаря, що прийняв пологи. У випадку Марії це було прізвище лікаря. Вона побажала їм удачі і вони рушили далі. Це була центральна районна лікарня і розташовувалася вона недалеко.

Окрилений тим, як легко все пройшло у дитячому будинку, Артур все ж передчував, що з лікарнею буде якийсь "попандос". Не помилився.

Лікарня зустріла їх новими двоповерховими корпусами, від старої лікарні не лишилося й сліду. Все ж вирішили піти розпитати персонал у "жіночому" корпусі.