Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

      Уже через кілька годин після замаху можу сказати, що це діяли найманці, вони зламали комп'ютер системи охолодження реактора шаттла. Спочатку хотіли все списати на нещасний випадок. Але завдяки тобі їм довелося себе проявити і спробувати нас знищити безпосередньо. Що до речі розкрило глибоко законспіровану мережу шпигунів у нас у Шаррні.

      Зараз у нас дуже мало часу, тому я наказала службі безпеки і поліції заарештувати всіх знайомих, які беруть участь у нападі. Тепер твоя робота - з'ясувати, на кого вони працювали, і решту членів цієї мережі.

      Я ж на борту транспортника спробую знайти куратора цієї операції. За моїми розрахунками він прилетів на ньому щоб проконтролювати наше усунення. А тепер досить розлежуватися вперед за роботу."

       Наприкінці повідомлення були контакти капітана служби безпеки, саме він займався арештами на прохання Ліки. Поки я вибирався зі сховища космодрому, мені вдалося з ним домовитися, що на мене чекатиме на виході броньований флаєр.

      На жаль наш десантний бот не міг виконувати зараз роль транспорту. Вибухом шатла в нього спалило всі емітери щита на лівому борту, саме з того боку ми стояли під час замаху, та й рухова установка не реагувала, напевно, доведеться все міняти повністю. 

    Біля виходу зі сховища я нікого не зустрів крім двох охоронних дроїдів. Я ще раз зв'язався з капітаном, але, на мій подив, з ним зв'язку не було. Підключившись до супутників, я спробував знайти флаєр, висланий з військової бази за мною, і на мій превеликий жаль, я його знайшов.

      Наразі останки флаєра горіли в лісі. У мене промайнула думка про аварію, але в такі збіги я не вірю і вирішив перевірити записи супутника. Відмотавши на три хвилини назад я побачив як у флаєр прилетіла ракета середнього зенітного комплексу.    

     Таке флаєр витримати не міг і розвалившись ще в повітрі на кілька частин впав у ліс. Наш десантний бот подібне витримати в принципі міг. Одну або навіть дві ракети точно, але не флаєр, він хоч і був броньованим, але за рівнем захисту вельми сильно поступався десантним ботам.

     Простеживши за ракетою, я з'ясував, що вона прилетіла з території продовольчої бази за межами міста. Прикинувши на карті, відстань до мене була близько одинадцяти кілометрів, у принципі не багато, і якщо поспішити, я можу встигнути до того, як вони помітять сліди.

      На космодромі було безліч службового транспорту. Усе таки це величезна махина і пересуватися на своїх двох буде важко. За дві сотні метрів від мене якраз знаходився один із гаражів. Трохи прискоривши себе за допомогою пси-енергії, я метнувся до гаража, який довелося зламати, оскільки я не знав паролів до доступу.

     Усередині виявилося три флаєри, два з яких були вантажними і один спідер. Саме він привернув мою увагу, я не часто на спідерах літав, але знаю одне, жодному флаєру з ними не зрівнятися як у маневреності, так і в швидкості.

      І знову довелося витратити двадцять секунд на те, щоб зламати систему безпеки спідера і прописати себе власником. Ще близько десяти секунд витратив на відключення будь-яких приладів зв'язку і зняття заводських блокувань. Перевіривши заповненість енергомереж реактора, я переконавшись, що їх вистачить до кінцевої точки маршруту, стрибнув на нього і різко дав газу.

     Мінус спідера був у тому, що він не міг високо піднятися в повітря через слабку антигравітаційну подушку, максимум близько двадцяти метрів. Але цього для мене в цій ситуації вистачало з головою.

     Ще на території космодрому по відкритій поверхні я зміг розігнати спідер до трьохсот кілометрів на годину і мені довелося вмикати силовий обтічник інакше могло просто викинути з нього. 

      Тільки-но запрацював обтічник, летіти стало набагато приємніше, не потрібно було докладати безліч зусиль для того, щоб утриматися на спідері. Можна було його активувати на самому початку, але тоді швидкість і маневреність спідера пристойно падала.

             Перед парканом космодрому довелося різко пірнути практично до поверхні землі й вичавивши все можливе з антигравітаційної подушки стрибнути. Такий маневр дозволяв спідеру на кілька секунд піднятися до п'ятдесяти метрової висоти.

       Мені ж це знадобилося, щоб перестрибнути двадцяти п'яти метровий паркан. У стрибку через перевантаження реактора тимчасово відключився обтічник і мене ледь не знесло зі спідера, але за секунду він знову запрацював і все обійшлося.

       На рівній поверхні я зміг розвинути неймовірну швидкість у вісімсот кілометрів на годину. Зараз спідер працював на знос, така швидкість була не нормальною для його конструкції, після мого доволі короткого польоту його залишиться лише викинути на смітник.

       На саму продовольчу базу я проник також, як і покинув космодром, у стрибку, щоправда, перед самою базою довелося пригальмувати, інакше міг після стрибка не впоратися з керуванням у відносній вузькості бази. 

       Мій ідентифікатор правителя Шаррна дав змогу уникнути атаки охоронних дроїдів, але от тільки-но я опинився на території бази, як у мене полетіло безліч пострілів із різного ручного знаряддя.

       Як виявилося, хоч мене і не чекали тут, але все одно відреагували на мою появу швидко. Ще в польоті довелося зістрибнути зі спідера і за допомогою реактивних черевиків перемістити себе за захист стіною від вогню. 

      Гравітаційний компенсатор скафандра ледве зміг впоратися з перевантаженням: занадто різкий маневр довелося виконати, ну хоч не знепритомнів, і то добре. Одразу після мого приземлення мій спідер врізався у вантажний флаєр, у нього якраз зараз вантажили зенітну гармату.

     Вибух, що пролунав, а слідом за ним і крики приємно відгукнулися в моїй душі.  Відправлений мікродроїд транслював мені зображення понівеченого флаєра і з десяток людей, які постраждали від осколків. Сама зенітна гармата хоч і була пошкоджена, але не сильно.