Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

— Але ж (озвався Епістемон) і лікарі визнають, що в деяких недугах дається взнаки божественна сила. Так само Нерон хвалив гриби і називав їх, як і греки, поживою Богів, бо він отруїв ними свого попередника, римського цезаря Клавдія.

— По-моєму (сказав Панурґ), цей портрет не має ніякої притоки до останніх наших пап, я бачив їх без наплечника, зате у шоломі і в перській тіарі, і коли у всій християнщині панував мир і спокій, вони одні вели криваву й запеклу війну.

— Але ж (сказав Здоровега) вони воювали з ворохобниками, єретиками, затятими протестантами, які наповратилися більше не підкорятися його щасливості, благому Богу, що на землі. Така війна не тільки дозволяється і схвалюється, а ще й ставиться за повинність святими Декреталіями, і папа мусить пустити на пожар і під меч положити цезарів, царів, дуків, принців і цілі панства, як вони його накази не виконують, банітувати, анафемувати і не лише умертвляти їхні тіла і тіла їхніх домівників і челядинців, а й душі ввергнути в геєну огненну.

— У пекло (сказав Панурґ), до всіх дідьків! У вас тут не виймуться єретики уподіб Коцького або ж ті, що водяться межи німців та англійців! Ви всі християни голова в голову.

— От, от (сказав Здоровега). Тому ми всі й урятуємося. Гайда по святу воду, а потім пообідаємо.

Занотуйте собі, гультяйство, що поки Здоровега правив суху обідню, три дзвонарі з великими тарелями обходили вірних і горлали товстим гласом:

— Пожертвуйте на тих щасливців, що його лицезріли!

Коли Здоровега з храму виходив, вони піднесли йому ці тарелі, повні бренькачів папоманських. Здоровега сказав нам, що це на бенкет і що одна часть це винове, а друга часть це їдлове, як того вимагає чудодійна ґлоса, схована десь у святих Декреталіях.

І так воно славно їлося-пилося у гарному шиночку, схожому на ам'єнський шинок Ґійотів. Наїдки були ситі, трунки рясні, запевняю вас. Від цього обіду дві речі мені упам'ятку: хоть би яке м'ясиво подавалось, чи то козулі, каплуни, свинина (а в Папоманії її подостатком), чи то голуби, кролі, зайці, гиндики або ж ще щось, усе було з щедрою начинкою, осередком, потрібкою, товчеником; і перші і другі страви подавали дівчата на порі, місцеві правички, кралі (повірте мені!), білявочки, хорошульки, любусі, у довгих легких білих стихарях, подвійно підперезаних, простоволосі, кіски дрібними стрічечками і шовковими ліловими стьожками закосичені, поперетикувані трояндами, гвоздиками, майораном, кропом, апельсинним цвітом та іншими духмяними квітками; і в кожній паузі вони обносили гостей вином, гоже вклоняючись їм і припрохуючи, а гості любували на них. Брат Жан кидав на них косяки, наче пес, несучи в роті крильце. Після першої переміни дівчата зграйно проспівали епод[445] на славу сокровенних Декреталій.

А як уносили другу страву, Здоровега, розвеселений і розпромінений, звернувся до одного підчашого з такими словами:

— Прислужи, прислужко!

На ці слова одна дівчина мерщенько піднесла йому великий келих екстраваґантського вина. Той узяв його з її рук і, набравши повітря, сказав Пантагрюелю:

— Мій сеньйоре і ви, любі друзі! П'ю до вас від щирого серця. Ви мої любі-прелюбі гості!

Вихиливши келих і вернувши його гожій дівчині, він покликнув:

— О божественні Декреталії! Як ви всолодили солодке се вино!

— Нічогеньке (сказав Панурґ) винце!

— Я б волів (сказав Пантагрюель), щоб і несмаковите смакувало!

— О серафічна Шоста! (провадив Здоровега). Ти так потрібна для порятунку безталанних людей! О херувимські Клементины! Як повно у вас виводиться і як вірно описується ідеал щирого християнина! О янгеличні Екстраваґанти! Без вас пропали б нещасні душі, які блукають у своїх бренних тілах цим падолом сліз! Леле! коли ж нарешті дарована буде людям та особлива благодать, яка заохотить їх кинути всі клопоти і справи, щоби читати вас, пізнавати, вивчати, застосовувати, втілювати, всмоктувати, вбирати і вводити вас у найглибші шлуночки головного мозку, у шпик, у заплутаний лабіринт їхніх артерій? О, лише тоді, не раніше, не пізніше, цей земний світ стане щасливий!

На ці слова Епістемон підхопився на рівні і так, без сорому казка, ляпнув Панурґові:

— За браком стульчака доведеться вийти! Від цієї начинки й утрібки у мене кутнячку так розпирає, що стерпу нема!

— О, тоді (провадив Здоровега) не буде більше граду, морозу, інею, бурі! О, тоді прийде щедрота всіх благ земних! О, тоді в усьому всесвіті запанує вічний, міцний мир: ущухнуть війни, шарпанина, здирщина, харцизство, душогубство, убивати можна буде лише єретиків та клятих баламутів. О, тоді для всього роду людського запанують відрада, всерадість, усолода, млость, розваги, втіхи, блаженство! О велике віровчення, безцінна наука, божественні управи, увічнені в дивовижних розділах безсмертних цих Декреталїй! Хто з вас, читаючи хоча б півканона або ж одну-єдину сентенцію пресвятих Декреталїй, не відчував у собі, якщо тільки він не єретик, запаленого посвітача божественної любови і співчуття до ближнього, нездоланної нехоті до мирської марноти, захвату душі, піднесеної аж до третього неба, і цілковитого задоволу всіх бажань!

— Оце-то (сказав Панурґ) медотоуст! Та тільки я цьому ні на йоту не йму віри. Бо притрапилось мені якось у Пуатьє в шкотського вченого-декреталієзнавця прочитати один розділ, і від цього читання мені, хай ти сказишся, так заколодило, що я потім днів чотири, а то й