Читати книгу - "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані"

За тих умов, коли була спотворена і деформована ленінська національна політика, звинувачення Стуса В. С. в наклепницьких твердженнях щодо цього є безпідставним.

Висловлюючи в листі до Л. Лук’яненка своє бажання бути членом «Українського наглядового комітету», Стус В. С. мав на меті боротися демократичним шляхом за забезпечення інтересів національних меншостей, прав українського народу, незалежність України.

Наклепницьких тверджень в цьому листі немає ((т. 4 а. с. 16–20).

В листі-зверненні до Расула Гамзатова Стус повідомляв про його і інших осіб засудження за «недозволенные мысли», звинувачення в націоналізмі, посилався на беззаконня, просив переглянути всі справи політичних в’язнів на Україні і реабілітувати їх (т. 4 а. с. 21).

Цей лист не містить ні антирадянських, ні наклепницьких тверджень.

Звернення Стуса В. С. до представника демократичного руху Григоренка П. Г. також було визване бажанням приймати участь в роботі по забезпеченні прав народів на самостійне рішення своєї долі, захистити інтереси українців (т. 4 а. с. 22–23).

В цих листах він стверджував про репресії творчої інтелігенції, беззаконня і свавілля по відношенню до його однодумців. Закликів до насильницьких повалень або зміни радянського державного і суспільного ладу листи не містять. Про те, що ці листи є наклепницькими, судом не доведено.

З гуманістичних позицій Стус В. С. став на захист однодумця М. Горбаля, вважаючи його засудження необґрунтованим (т. 4 а. с. 24–27).

Його суб’єктивну думку про роботу правозахисних органів не можна розглядати як наклепи з метою підриву чи ослаблення державного і суспільного ладу.

Записи в загальному зошиті стосовно марксистсько-ленінського вчення, Великої Жовтневої соціалістичної революції — це точка зору Стуса В. С., концепція створення нашої держави. Вона ідеологічно помилкова. Але вважати, що ці записи були направлені на насильницьке повалення або зміну радянського державного і суспільного ладу, підстав немає. Доказів про це в справі не наведено (т. 4 а. с. 28).

Вивчення віршів Стуса В. С. «Безпашпортний, закріпачений в селі…», «Існує тільки дві форми…», «Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою…», «Колеса глухо стукотять…», лист, що починається словами «Нещодавно в “Літературній Україні…”», «Пам’ятки українського борця за справедливість», показує, що в них немає нічого антирадянського і наклепницького (т. 4 а. с. 29–39, 41–42).

Не свідчать про умисел засудженого на проведення в усній формі антирадянської агітації і пропаганди з метою підриву чи ослаблення Радянської влади і показання свідків.

Так, із показань свідка Баннікової А. М. видно, що Стус при обговоренні проекту нової Конституції в 1978 році, в бесідах з нею висловлював свої погляди про те, що записані в ній права і свободи для громадян є «фікцією», «вигадкою» для обману радянського народу і світової громадськості, оскільки ці права, за його словами, порушуються органами Радянської влади, що в нашій країні відсутня демократія, в виборах Уряду приймають участь не всі громадяни, а тільки комуністи, чиниться «цинічне беззаконня», переслідуються всі інакомислячі, відправляють на заслання тих, хто не згідний з офіційною лінією партії. При цьому Стус розповідав про себе, про його безпідставне засудження за переконання. Далі він говорив, що державний лад нашої країни не відрізняється від режиму дореволюційної Росії та фашистського, Сталін від Гітлера, тому що по його наказу було вбито багато ні в чому не винних людей, що населення нашої країни залякане діями КДБ, що в нашій країні є люди, які боряться за права людей, і він бажає стати членом цієї організації.

Вона намагалася на нього вплинути позитивно в зв’язку з тим, що Стус В. С. неправильно трактував деякі факти радянської дійсності (т. 1 а. с. 114–116, т. 3 а. с. 13–29, т. 6 а. с. 274–277).

Свідок Никифоренко Н. К. давала показання про те, що Стус був незгідний з офіційною лінією партії і уряду, розповідав про безпорядки у в’язниці, що органи влади творять беззаконня і його безпідставно засудили за те, що він боровся за права людей на краще життя, що життя у нас погане, в магазинах немає продуктів і товарів, люди нищі, не можуть заробити на життя, а за кордоном все це є і життя там краще, що Радянський уряд порушує закони, утискуються права людини, що Україна знаходиться в колоніальній залежності від СРСР і якби не Росія, то Україна була би самостійною і українці жили би краще, а так все вивозять в Росію (т. 1 а. с. 121–123, т. 3 а. с. 155–166).

Свідок Жеренков М. М. показав, що Стус говорив про погане медичне обслуговування в Радянському Союзі і хвалив його за кордоном, що утискуються права людини, немає свободи слова і друку, радянські люди не живуть, а існують, відмежовані від зовнішнього світу, порівнював їх з роботами, говорив, що через відсутність особистої власності і конкуренції в нас немає хороших продуктів, доказував, що соціалістичний лад себе не виправдовує, держиться на насильстві, називав марксистсько-ленінське вчення утопічним, маренням радянських фанатиків (т. 3 а. с. 93—100, т. 6 а. с. 289–291).

За показаннями свідка Грибанова В. Я., Стус В. С. говорив йому, що в нашій країні існує не влада народу, а влада кліки комуністів — приспособленців, гнобителів, радянський уряд творить «цинічне беззаконня», порушує права громадян і переслідує передових людей, які боряться з такими порушеннями. До числа передових людей він відносив себе і осіб, засуджених за антирадянську діяльність або висланих з СРСР, вихваляв їх, говорив, що вони утворюють опозицію Радянському урядові і за це їх переслідують співробітники КДБ, відправляють в концтабори і заслання, що нема свободи творчості, його безпідставно засудили як літератора, але історія його виправдає.

З озлобленням висловлювався, що проти Радянської влади всі засоби хороші, але конкретних своїх планів, предложень не називав. Радянська Україна, знаходячись в складі СРСР, немає тих прав, які б вона мала, будучи самостійною державою, що вона є колонією Москви, проводиться насильницька русифікація і українцям треба вести боротьбу за своє визволення (т. 3