Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

нього. Але коли він сідав писати вірші, то ніяк не міг розпочати: його уява ніяк не могла визначитися щодо метафор і думок, які він хоче висловити. Усі ці місяці, коли було тепло, він провів у стані своєрідного нервового збудження, яке тієї миті радше виводило його з рівноваги, ніж тішило, проте наприкінці кожного дня залишало в роті приємний присмак. Вечорами, аж поки не починало паморочитися в голові, він полюбляв спостерігати за зблисками метеорів у небі.

І знову ж таки, хоча він тоді цього й не знав, цей безтурботний час давав йому нагоду востаннє по-справжньому поспілкуватися з сестрою, адже спливе ще багато років, перш ніж він знову зможе це зробити. Але це спілкування здебільшого відбувалося без слів: вони якось втратили цю здатність до відвертої розмови. Про те, що без сумніву було для них найважливішим: про невдачу Ебенезера в університеті та його подорож, час якої неминуче наближався, про якийсь непевний зв'язок у минулому Анни з Берлінґеймом, її цілковиту ізольованість від нього зараз і брак зацікавленості в будь-яких залицяльниках — про все це вони взагалі не розмовляли. Але вони багато гуляли разом, й одного спекотного серпневого дня, коли вони присіли під платаном поблизу кам'янистого струмка, що протікав маєтком, Анна схопила його за правицю, притисла її до свого чола і декілька хвилин плакала. Ебенезер, як міг, намагався втішити її, не розпитуючи про причину цих сліз — він вирішив, що це якесь відчуття їхнього дорослішання смутить її. Це був лише двадцять другий рік їхнього життя, але Анна виглядала дещо старшою за брата.

Ендрю, владнавши, як йому здавалося, справи сина, потроху одужував, і до осені, схоже, знову чудово себе почував, хоча вже до кінця своїх днів виглядав старшим за свої роки. На початку листопада він заявив, що політична ситуація вже досить стабільна, щоб син міг спокійно їхати. За тиждень Ебенезер, попрощавшись з усіма домашніми, вирушив до Лондона.

Щойно винайнявши помешкання в пансіонаті на Паддінґ-Лейн, він одразу ж здійснив візит за адресою, де раніше мешкав Берлінґейм, щоб взнати, як поживає його друг. Але на превелике його розчарування, з'ясувалося, що кімнати вже винаймали інші мешканці: драпірувальник і його родина — і жодному із сусідів нічого не було відомо про теперішнє місцеперебування Берлінґейма. Того ж вечора, коли привезли та розіклали весь його крам, він вирушив до «Медальйону», сподіваючись знайти там якщо й не самого Берлінґейма, то принаймні деяких спільних приятелів, які могли б мати якісь вісті про нього.

Там він зустрів трьох приятелів з компанії, із якою його колись звів Берлінґейм. Першим був Бен Олівер, поет, здоровань і гладун з чорним кучерявим волоссям, достеменний розпусник, який, як то дехто стверджував, був буцімто жидом. Другим був Том Трент, хворобливий на вигляд коротун з Коледжу Христа і також поет: його послали вчитися, щоб висвятити на священника, але сама ця думка була йому настільки огидною, що він підчепив пранці від однієї хвойди, яку тримав у себе вдома зі зневаги до свого покликання, і його зрештою таки вигнали після того, як він заразив свого наставника та принаймні двох професорів, які встигли з ним заприятелювати. Відтоді він став виявляти чималу цікавість до релігії: окрім Данте та Мілтона, жоден з поетів йому не був до вподоби, жив він фактично дотримуючись целібату і напідпитку мав звичку викрикувати своїм басом стихи зі Святого Письма. Третій, Дік Меррівезер, попри своє прізвище, що означало «веселий настрій», був песимістом, що весь час розмірковував про самогубство, складаючи самі елегії, темою яких була його кончина. Однак, хоч вони і мали різні вдачі, усі троє чоловіків жили в одному будинку, і їх майже завжди можна було зустріти разом.

— Бігме, та це ж Ебен Кук, наш спудей, — вигукнув Бен, вгледівши його. — Випий з нами, друже, та повідай нам Істину!

— Ми думали, що ти помер, — сказав Дік.

Том Трент нічого не сказав: він завжди під час зустрічей і прощань залишався незворушним.

Ебенезер відповів на їхні привітання, випив з ними чарку і, пояснивши причини свого повернення до Лондона, спитав про Берлінґейма.

— Ми його вже сливе рік як не бачили, — сказав Бен. — Він залишив нас невдовзі після твого від'їзду, і я б сказав, що ви обоє зникли, затіявши якусь каверзу.

— Я, пригадую, чув, що він знов подався в море, — мовив Дік Меррівезер. — Тож скидається на те, що він уже на його дні, або ж плаває у череві кита.

— Стривай-но, — сказав Бен. — Я оце якраз подумав, хіба не Том мені казав, що він повернувсь назад до Коледжу святої Трійці, аби отримати нарешті свого бакалавра?

— Саме це я й чув від Джоан Тоуст, яка довідалася про це від самого Генрі якраз увечері перед його від’їздом, — байдуже мовив Том. — Маю визнати, що я не дуже-то дослухаюсь до цих балачок, хто звідкіля прийшов і куди подівся, тож, либонь, я щось і переплутав.

— Прошу, скажіть мені, хто така ця Джоан Тоуст і де я можу її знайти, — запитав Ебенезер.

— Її нема чого шукати, — засміявся Бен. — Вона гуляща дівка, яка тут вештається, тож можеш запитати в неї, що хочеш, коли вона прийде сюди, шукаючи собі на ніч дружка.

Ебенезер дочекався, поки з'явиться ця дівка, але взнав тільки те, що Берлінґейм говорив з нею про свій намір покопатися тижнів зо два в книгозбірнях Кембриджу, але з якою метою, вона не знала. Не пролили більшого світла і його подальші розпитування інших відвідувачів винарні щодо намірів і теперішнього місцеперебування Берлінґейма. Увесь наступний тиждень Ебенезер не проминав жодної нагоди розпитати щодо долі свого друга, але коли стало зрозуміло, що ніяких підказок знайти не вдається, він неохоче облишив свої спроби та написав Анні схвильованого листа, де й повідомив їй цю новину. За наступні місяці й роки він майже забув про існування Генрі, однак безсумнівно гостро відчував цю втрату щоразу, як зринало його ім'я.

Тим часом він з'явився у закладі торговця Пітера Паґґена, і після того як пред'явив листи від свого батька, йому, як і іншим молодим учням, звеліли зайнятися зведенням рахунків за маленькою конторкою, що стояла у великій кімнаті між багатьох інших подібних їй. Домовилися, що коли він буде працьовитим і виявить певні здібності в роботі, то