Читати книгу - "Повернення до кафе на краю світу, Джон П. Стрелекі"

— Джессіко, це не зовсім те саме. Ваше минуле — це ваше минуле. Його не можна отак повністю видалити.

Джессіка раптом сильно зажурилася.

— Але ж ви начебто казали, що можна? Ви ж ніби сказали, що я розкусила одну з найпотужніших властивостей усесвітнього навігатора.

Розділ 31

Я записав у щоденнику ще дещо.

— Чудова історія, Майку. Здається, твій фахівець із фінансового планування — дуже цікава людина. Я хотів би з ним зустрітися.

Майк кивнув.

— Він цікавий. Сприймає роботу геть не так, як більшість його колег.

— Здається, він дуже справжній, — відповів я. — Не намагається щось приховати чи видати за щось інше.

— Саме тому він незмірно успішніший за своїх колег, — додав Майк. — І саме тому він ще й незмірно щасливіший за них. Як каже він сам, тяжко бути щасливим, день за днем умовляючи людей робити те, що, як ти знаєш, їм не підходить.

Майк усміхнувся.

— І він також робить дещо ще. Дуже потужне.

— Що саме?

— Дай-но трохи подумати, щоб я висловився правильно. — Майк помовчав кілька секунд. — Гаразд. Уявімо, що в тебе є тисяча доларів, які можна інвестувати.

— Так.

— За перший рік у тебе п’ятдесят відсотків інвестиційних втрат.

— Звучить кепсько.

— Зате наступного року ти отримуєш прибуток — п’ятдесят відсотків.

— Оце мені вже більше до вподоби, — усміхнувся я.

Майк усміхнувся й собі.

— Який середній дохід за ці два роки?

Я замислився.

— Подивімось… Перший рік — мінус п’ятдесят відсотків, другий рік — плюс п’ятдесят відсотків. Мій середній дохід нульовий.

— Правильно. А скільки грошей у тебе залишається після цих двох років?

— Тисяча доларів. Оскільки дохід нульовий, у мене все одно тисяча доларів.

Я зупинився на хвильку. Розумів, що це неправильно. Однак видається правильним…

— Ого, — промовив я за хвилину. — Не тисяча доларів. Набагато менше за тисячу доларів.

Майк кивнув.

— На тимчасовому спантеличенні, яке щойно тебе спіткало, ґрунтується одне з найцікавіших осяянь, якими ділиться мій друг. Ти маєш рацію. Не тисяча доларів. Спершу в тебе тисяча, а тоді ти втрачаєш п’ятдесят відсотків. Тобто в тебе залишається…

— П’ятсот доларів, — відповів я.

— Точно. А тоді ти заробляєш п’ятдесят відсотків від них. Отже, у тебе…

— Сімсот п’ятдесят доларів, — випалив я. — Жах. Середній дохід за два роки в мене був нульовий, але насправді я втратив двадцять п’ять відсотків грошей!

Майк кивнув.

— Однак яку цифру називають усі, коли говорять про фінансові доходи від інвестицій?

— Середній дохід?

Майк знову кивнув.

— Атож. І саме такі речі дуже тривожать мого друга. Це заплутує людей і приховує їхні справжні доходи. Вони отримують неправдиву інформацію, приймають кепські рішення, а тоді не мають реальної можливості жити так, як хочуть. Тому мій товариш заповзявся руйнувати міфи, щоб люди могли приймати добрі рішення. Такі рішення, що надаватимуть їм змогу якомога ближче підходити до мети існування.

Я кивнув.

— Не хочу надто вдаватися в подробиці, але можна одне запитання?

— Звісно.

— Якщо цифра середнього доходу вводить в оману, який показник, на думку твого друга кращий?

— Такий собі ССВЗ. Тобто складний середній відсоток зростання.

—Я вже приголомшений, — усміхнувся я.

— Насправді це простіше, ніж звучить, — відказав Майк. — Це означає лиш ось що. Якщо поглянути на гроші, які ти маєш на початку, а тоді на те, що залишається наприкінці, то яким був твій реальний дохід від цих грошей? У певному розумінні ти вже зробив це з нашим давнішим прикладом.

— Справді?

— Ага. Ти усвідомив: якщо починати з тисячі доларів, а за два роки отримати сімсот п’ятдесят, то ми втратили двадцять п’ять відсотків грошей. Отже, реальний дохід — мінус двадцять п’ять відсотків.

Я записав у щоденнику осяянь ще дещо.

— Отже, якщо я хочу дізнатися правду, то маю питати про реальний дохід, а не про середній?

Майк знову кивнув.

— Як каже мій друг, один із цих показників — правда, а інший — чудовий спосіб приховати правду. Краще дізнатися правду.

— Якось сумно, — сказав я.

— Що сумно?

— Що люди не просто кажуть, як воно є.

— Це одна з великих пригод у житті, Джоне. Усвідомити, що не в усіх стрілка морального компаса показує в один бік. А тоді знайти та впустити в життя людей, у яких моральний компас працює так само, як у тебе.

Розділ 32

— Ваше минуле існує не просто так, — сказала Кейсі. — Якби не ваше минуле, не було б цієї миті.

— Однак мені не подобається моє минуле.

— Це нормально. Воно не має лише подобатися. А ще його не потрібно переживати заново. Достатньо… визнати ту роль, яку минуле відіграло на вашому шляху до цієї миті.

Кейсі поглянула на Джессіку.

— Якщо повернутися в минуле достатньо далеко, можна побачити, що все має сенс. Зробити це набагато простіше, якщо знаєте, який новий пункт призначення хочете ввести у всесвітній навігатор. Чітко це усвідомивши, ви зможете побачити, як різні частини минулого підготували вас до нового шляху. Тоді стає зрозуміло, що весь цей час ви насправді не були загублені. З вами всю дорогу був Усесвіт. Він допомагав вам, скеровував вас, готував до миті, коли ви виберете собі МІ та скажете: «Я хочу туди».

— Отже, мені не потрібно нічого видаляти?

Кейсі похитала головою.

— Ні.

— Тоді чому ви сказали, що це щось дуже потужне?

— У автонавігаторі видалення — річ потужна. Воно перезапускає комп’ютер, а тоді ви починаєте заново. У житті те саме трапляється після різкого зсуву. Він посилає Всесвіту дуже потужний і чіткий сигнал, щоб почати перезавантаження.

— Різкого? Наскільки різкого?

— Залежить від людини. Це може бути завершення якихось стосунків. Або ж людина, навпаки, може відкрити серце й дозволити стосункам розпочатися. Що різкіша зміна, що більше сил і часу вкладено в неї, то потужніший і чіткіший сигнал лунає.

— І потужніше перезавантаження? — спитала Джессіка.

Кейсі кивнула.

— І потужніше перезавантаження. Показуйте завзято, чітко, упевнено — і Всесвіт відповість тим самим.

— Це складно уявити.

— Пригадайте своє життя до цієї миті. Так осягнути все це найпростіше. Замислившись над тим, як ваше життя змінювалося чи не змінювалося в різні моменти, ви зрозумієте, що тепер усе це має сенс.

Джессіка трохи помовчала, осмислюючи почуте, а тоді різко підвелася.

— З вами все гаразд? — запитала Кейсі.

Джессіка кивнула й усміхнулася. Це була найщиріша її усмішка, яку досі бачила Кейсі.

— Краще, ніж гаразд. Я відчуваю якусь легкість. Наче… не знаю. Мабуть, це прозвучить божевільно, та… я наче можу літати.

Джессіка поглянула туди, де в припливних заводях грались Емма й Софія.

— Зараз повернуся, —