Читати книгу - "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"

Торжество Макогона-Маркотуна-Розумовського тривало, однак, недовго: в німецькій Сілезії виринув ще один нащадок Кирила Розумовського й подав до суду на Макогона за самозванство.

Гестапо й абверу цей балаган на кінець тридцятих років був уже не на руку. Підготовка походу на схід вимагала консолідації всіх антирадянських груп. Гітлерівці вирішили об'єднати білогвардійське козацтво у «Всекозачий союз». На чолі поставили колишнього похідного отамана Війська Донського — генерала Петра Попова, виписаного для цього з Америки.

З українських гетьманів гітлерівці віддали перевагу Павлу Скоропадському. Хоч він себе у вісімнадцятому цілком дискредитував на Україні, зате його вірність кольорам німецького інтервенціоністського прапора — не лишала сумнівів. А те, що ляканий і битий Скоропадський боявся українського народу, наче чорт ладану, ще міцніше прив'язувало його до гітлерівського воза.

Жовтоблакитники з табору УНР зчинили, було, галас і влаштували в Берліні сцену ревнощів: як же, мовляв, так? Адже фюрер обіцяв нам українську республіку під німецьким протекторатом, а тепер збирається звести на трон Скоропадського.

Та кожна з сторін — і монархісти, і «республіканці» дістали запевнення, що буде саме так, як обіцяно їй. Пізніше, як відомо, Гітлер скрутив по величезній дулі всім своїм найманцям. Але на той час оунівці й скоропадчики сподівалися, що їхня вірна служба буде винагороджена.

Клинченку-Козаченку доводилося тепер нашвидку вникати в усі деталі цієї багаторічної колотнечі.

Довести, однак, до кінця свої «лекції» Федорову не пощастило. Шифровка зобов'язувала Долла негайно відрядити Федорова з Козаченком до абверштелле Прага в розпорядження доктора Грубера — «референта в українських справах» — для участі в переговорах з гетьманом Скоропадським.

Вони знайшли Грубера в празькому ресторані «Завжел». Це був високий, худий чоловік у застебнутому на всі ґудзики глухому чорному костюмі й золотих окулярах, зовні схожий на лютеранського пастора з солідної парафії.

Грубер почастував їх сніданком. Розмова точилася навколо Польщі. Точними «місткими» запитаннями референт з'ясував, наскільки його співрозмовники обізнані з настроями різних кіл населення генерал-губернаторства, з їх ставленням до «третього рейху». Жартома поцікавився навіть, чи мають успіх у польського жіноцтва німецькі офіцери. Це був своєрідний екзамен на спостережливість, уміння аналізувати. А послухаєш — подумаєш: зустрілися друзі після довгої розлуки й поспішають обмінятися враженнями.

Десь за годину Грубер рішуче піднявся, розплатився. Всі троє вийшли на вулицю. За рогом чекала малолітражка «оппель-кадет». Доктор Грубер сів за кермо, Федоров — поруч. Миколі дісталося місце на задньому сидінні.

Мовчки проминули кілька вулиць. Нарешті «оппель» вискочив на обсаджену черешнями автомагістраль. Клин-ченко встиг прочитати написи на дороговказі: Прага — Моравська Острава. Отже, їхали на схід. Тим же курсом йшли довгі автовалки з мотопіхотою, торохтіли тупорилі міномети, м'яко котилися артилерійські системи. Узбіччями, здіймаючи пилюгу, повзли танки. «Спеціально завіз нас сюди для «натхнення» перед переговорами», — промайнуло в Клинченка.

Він угадав: саме з цього Грубер почав розмову.

— Розкажіть гетьманові й членам гетьманської управи, що бачили в дорозі. Дипломатично. Ніби між іншим. Але так, щоб зрозуміли: на Західному Бузі й Сані фюрер не спиниться.

— Чого маємо добиватися на тих переговорах? — зацікавився Федоров.

— Звичайно, не українських військових формувань. Навряд чи гетьман нашкрябає хоч одну дивізію. Та й до чого вона? Його сердюків та синєжупанників старше покоління на Україні згадує без захоплення, хлібом-сіллю не зустріне. Та гетьманська управа веде до Цього часу облік колишніх кадрів «Варти» [*Варта — гетьманська поліція й розвідка], підтримує зв'язки з групками фанатиків українського монархізму. Цих людей після відповідної підготовки можна було б засилати на той бік. Отже, насамперед, добийтеся списків «Варти». Вербування абвер бере на себе, всі витрати на підготовку — теж.

— А де ж тут інтерес гетьмана? — вставив слово Клинченко. — Заради чого він має ділитися з абвером своїми «підданими»?

— Ви мислите реально. Це хороша риса в розвідника, — похвалив Грубер. — Буде й інтерес. Про це далі. А поки що слухайте уважно. На гетьмана, панове, впливати по-різному. Ви, Козаченко, видаватимете себе за українського монархіста, який досі поділяв свою активність по той бік кордону на два фронти: працював н абвер і одночасно об'єднував десь, ну, скажімо, в Києві, прихильників гетьмана.

— Велику організацію пощастило мені створити? — пожартував Микола.

— Не будемо втрачати почуття реальності, Невелику. Список організації сьогодні ми з вами складемо. Нам відомий дехто з числа колишніх дідичів та заможних господарів із спілки «Хліборобів-власників», які іноді зустрічаються і навіть зверталися до німецького консульства в Києві з просьбою зв'язати їх з Скоропадським. Цим зв'язковим, Козаченко, будете ви. Прибрешете, ніби й серед молоді є прихильники української монархії. Треба добитися, щоб його ясновельможність повірив вам і погодився всі дальші зв'язки з абвером підтримувати виключно через вас. Паном Федоровим, який вів з ним у свій час переговори про приєднання до «Всекозачого союзу», Скоропадський, за нашими відомостями, не задоволений. Вважає його, прибічником Попова. Тому він охоче прийме ваші послуги для зв'язку з абвером. Та без докладних списків «Варти», про які згадувалося вище, — не повертайтеся. Задля них весь цей парад.

— До чого ж зводиться тоді моя роль? — поцікавив ся Федоров. І Миколі здавалося, що в тоні його запитання пролунала образа: чому, мовляв, його пересувають на другий план?

Це вловив, видно, й Грубер, бо поспішив з поясненнями:

— Ви, Федоров, стоятимете над усіма, в тому числі над самим гетьманом. Наш молодий друг покаже ясновельможному пряника, пообіцявши, що абвер заплатить гетьманській управі за кожного завербованого з її допомогою агента. А коли почнеться навколо цього торг, виймете з-за халяви канчука.

— Треба його мати, — буркнув Сергій Олексійович.

— Завтра одержите, — заспокоїв Грубер.

— Який же він, цей канчук? — запитав Микола, щоб підтримати свого старшого колегу.

— Я передам вам копії деяких документів із досьє ясновельможного в гестапо. З них видно, що, перебуваючи на повному нашому утриманні, гетьман тягнув і з англійців, навіть після того, коли сам рейхсміністр Ріббентроп попередив, що фюрерові це не подобається. Натякніть, що нам відомо про його зв'язки з іноземними, ворожими нам розвідками. Хай покрутиться вночі на ліжку.

На перехресті доріг Грубер розвернув свій «оппель» і взяв курс назад, на Прагу.

Наступного ранку «референт в українських справах» зустрівся із своїми посланцями знову. Він передав їм папку