Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

в уяві Міллера склала на грудях руки й відвернулася. Легенький

протяг, насичений мастилом і озоном, сповістив про прибуття

поїзда. Міллер пропустив батька з дитиною вперед, а тоді сів

у інший вагон.

Вагони метро були круглими — їх конструювали так, щоб вони

помістилися в тунелі, з яких викачували повітря. Вікон не

було — та й замість краєвиду пасажири бачили б лише кам’яні

стіни за три сантиметри від стінок вагона. Натомість широкі

екрани рекламували розважальні потоки, пліткували про

політичні скандали на внут рішніх планетах чи надили

витратити тижневу платню в розкішних казино, навіть досвід

перебування в яких збагатить життя. Міллер помічав лише

зміну яскравих, пустих кольорів і не зважав на зміст. Він саме

крутив свою проблему в голові, розвертав її одним чи іншим

боком, не шукаючи відповіді.

Це була проста ментальна вправа. Самі факти, без суджень: Гевлок — землянин. Гевлок знову подався у припортовий бар

і шукав бійки. Гевлок — його напарник. Твердження за

твердженням, факт за фактом, грань за гранню. Міллер не

намагався вибудувати порядок між ними чи спорудити з них

послідовну оповідь — усе це прийде потім. Зараз мав викинути

з голови справи, якими був сповнений день, і підготуватися до

того, що буде безпосередньо зараз. Коли потяг доїхав до його

станції, він почувався зосередженим. Як ніби він ставав на всю

ступню — саме так пояснював це відчуття, коли ще було кому

пояснювати.

«Синя ропуха» виявилася переповненою — люди тулилися

одне до одного, немов кури в курнику, і тепло такої кількості тіл

додавало градусів до й без того штучно завищених, «як

у Мумбаї», температури й задимленості повітря. Переливи та

блимкотіння

стробоскопів

могли

запросто

спричинити

епілептичний напад. Столики вишикувалися хвилястою лінією

і на контрасті з фоновою підсвіткою здавалися темнішими за

звичайну пітьму. Повітря просякло музикою, ніби то була якась

фізична сутність — кожен такт віддавався мініструсом у мозку.

Гасіні, довкола якого купчилися розбухлі від стероїдів

викидайла та заледве вдягнуті офіціантки, впіймав погляд

Міллера і кивнув углиб. Міллер ніяк не відреагував на кивок —

просто розвернувся і заходився торувати собі шлях крізь натовп.

Припортові бари завжди були вибухонебезпечним місцем.

Міллер ішов обачно, намагаючись не зачепити нікого, наскільки

це було можливо. Якщо доводилося вибирати, він радше

врізався б у поясанина, ніж у когось із внутрішніх планет; у жінку, ніж у чоловіка. На його обличчі застигло обережне

«перепрошую».

Гевлок сидів один, обхопивши грубою рукою гранчасту

склянку. Щойно Міллер присів поруч, обернувся, готовий до

сварки — очі широко розплющені, ніздрі обурено розширені.

Трохи згодом на обличчі Гевлока проступило здивування. А за

ним — щось на кшталт придушеного сорому.

— Міллере... — якби вони були в тунелях зовні, Гевлок

репетував би. Тут його голос заледве долітав на відстань

витягнутої руки. — Ти що тут забув?

— Не знав, чим зайняти себе в норі. Дай, думаю, прийду

і встрягну в якусь бійку.

— Чудовий вечір для такого.

Це була правда. Навіть у барах, що орієнтувалися на

мешканців внутрішніх планет, співвідношення землян і марсіян

із поясанами рідко перевищувало одного до десяти. Змірюючи

поглядом натовп тут, Міллер бачив, що низьких і кремезних

чоловіків та жінок не менше третини. Він запитав:

— Корабель причалив?

— Угу.

— ФКЗМ?

Флот Коаліції Землі та Марса часто прокладав маршрути через

Цереру до Сатурна, Юпітера й інших станцій у поясі, але Міллер

не стежив за відносним розташуванням планет і не знав, з якого

боку орбіти ті були. Гевлок похитав головою.

— У корпоративної СБ ротація з Церери. Здається, «Протоген».

Коло Міллера вигулькнула офіціантка