Читати книгу - "Енріке Портеро в Академії Баленсіага, Maurice Fedoux"

Енріке слухав із цікавістю, а Альваро продовжив:
— Ти можеш пишатися тим, що носиш оправу, створену цим майстром. Його вироби високо цінуються всіма поціновувачами моди. Якщо хтось бачить, що ти носиш річ від Дона Олівіо, це одразу викликає повагу і довіру. Це не просто аксесуар, це знак того, що тебе обрали як гідного носити його роботи.

Енріке був вражений, і посмішка на його обличчі не зникала.
— Тож, — підсумував Альваро, — сміливо носи ці окуляри. Дон Олівіо ніколи не помиляється в тому, кому продати своє творіння.

Енріке, насупившись, сказав:
— Дивно, що професор Серп’єнте не помітив, що ця оправа від Дона Олівіо. Я думав, що хоча б це викличе якусь повагу з його боку, але нічого подібного.

Альваро усміхнувся, похитавши головою:
— Можливо, він помітив, але вирішив не подавати вигляду. Серп’єнте — людина з принципами, він не любить створювати відчуття, що комусь щось дається легко. Може, він спеціально осадив тебе, щоб ти не почувався супергероєм, який щойно потрапив до Академії без особливих зусиль. Еверо вірить, що учні мають сконцентруватися виключно на навчанні та самовдосконаленні, без відволікань на зовнішні речі.

Енріке задумливо подивився на Альваро:

— Але мені все-таки цікаво... Чому ви посприяли тому, щоб мене взяли до Академії? Ви справді вважаєте, що в мене є якийсь талант?

Альваро на мить замислився, потім із теплотою в голосі відповів:

— Я знав твоїх батьків, Енріке. Вони залишили чудовий слід в історії моди. Не просто як дизайнери, а як люди, що надихали оточуючих на нові, сміливі ідеї. Я впевнений, що іскра їхнього таланту передалася й тобі.

Енріке був приголомшений і трохи збентежений:

— Ви знали моїх батьків?

Альваро кивнув, його голос став серйознішим:

— Так, і вони були винятковими людьми. Саме тому я вірю, що в тобі є той самий вогонь. Він може ще горіти не так яскраво, але саме тут, в Академії, ти зможеш розвинути цей талант і розкрити його повністю.

Енріке глибоко зітхнув, відчуваючи, як вдячність переповнює його:

— Спасибі вам величезне, сеньйоре Д'Амбладо, за надану можливість навчатися тут. Я навіть не знаю, як висловити свою вдячність... Ви врятували мене від життя, сповненого відчаю.

Альваро з усмішкою кивнув, спокійно відповівши:

— Не потрібно дякувати, Енріке. Ти заслужив своє місце в Академії. Я лише допоміг трохи спрямувати тебе в потрібне русло.

Енріке ніяково засміявся і додав:

— Напевно, я відволікаю вас від важливих справ своїми розмовами. Але дуже вдячний за увагу, яку ви мені приділили. Це багато означає для мене.

Альваро відмахнувся рукою, його голос був добродушним:

— Зовсім ні, Енріке. Мені було дуже приємно поговорити з тобою. Іноді відриватися від рутини — навіть корисно. Тож не переживай.

Енріке зібрався було піти, але зупинився, все ще вагаючись:

— Я розумію, що вам потрібно повернутися до справ, але... можна поставити ще одне запитання? Як стати таким самим великим дизайнером, як ви?

Альваро, почувши це запитання, на мить замислився, його погляд пішов у далечінь, немов він шукав правильні слова:

— Це... дійсно складне питання, Енріке. І я думаю, що коли-небудь підберу точні слова, щоб розкрити тобі цей секрет. Але поки що можу сказати таке...

Він зробив паузу, а потім продовжив:

— Постійне вдосконалення свого таланту — ось що важливо. Потрібно працювати над собою, розвивати свої навички, вчитися у найкращих майстрів. Не бійся експериментувати, слухай своє внутрішнє відчуття стилю, навіть якщо воно суперечить загальноприйнятим нормам. І найголовніше — будь відкритий до нових ідей і критики. Критика, навіть коли вона неприємна, допомагає стати кращим.

Енріке уважно слухав, намагаючись запам’ятати кожне слово. Альваро злегка посміхнувся і додав:

— Вибач, що я звалив стільки всього до купи. Але, знаєш, мода — це не просто одна порада чи правило. Це ціла система з безлічі деталей, і з цих деталей складається щось велике. Звісно, мода — це бізнес, але якщо ти можеш надихати людей своїми роботами й висловлювати щось важливе через свої дизайни, тоді твій вплив буде важко недооцінити.

Енріке, ще більше вражений цими словами, знову подякував Альваро:

— Дякую... ваші слова справді надихають.

Альваро кивнув із легкою посмішкою:

— Рушай уперед, Енріке. У тебе все вийде.

— Дякую, удачі вам, сеньйоре Д'Амбладо!

— І тобі удачі, Енріке!

Глава 8
Енріке, окрилений після розмови з Альваро Д'Амбладо, бадьоро крокував коридором Академії, відчуваючи приплив упевненості та натхнення. Він подумки прокручував слова директора, посміхаючись про себе. Але раптом його шлях перетнув Дієго Мальварес, який глузливо подивився на нього.
— Ну треба ж, хто це в нас тут такий радісний? — почав Дієго із сарказмом. — Ах, це ж Енріке Портеро, самовпевнений модний геній, якого сьогодні з насолодою розмазав по стінці професор Серп’єнте.
Енріке насупився, але спробував зберегти спокій:
— А! Це ти? Як там тебе звати? Дієго Мальварес? Здається, ми зустрічалися на лайнері, — почав пригадувати Енріке. — От ніколи б не подумав, що таких нехлюїв приймають до Академії.
— Звичайно! Я ніяк не міг пропустити твою появу на уроці, тому навіть особисто прийшов на урок історії моди, щоб подивитися, як тебе принижуватимуть. Тобі дали стільки цінних порад, а ти лише огризався.
— Я всього лише висловлював свою думку, — відповів рівно Енріке.
Дієго посміхнувся ще ширше:
— Твою думку? Ти називаєш це думкою? Це жалюгідна нісенітниця. Ти, напевно, думаєш, що всі захоплюватимуться твоїми «геніальними» ідеями. А насправді... Поглянь на себе! Ці окуляри... — він презирливо хмикнув, — вони жахливі. Серйозно, де ти їх узяв, на розпродажі в якомусь убогому магазинчику? Вони не пасують ані до твого обличчя, ані до твого стилю. Ти виглядаєш як якийсь клоун, який вирішив пограти в моду.
Енріке відчув, як усередині нього щось закипає, але Дієго не зупинявся:
— А може, ти взагалі їх на вулиці підібрав? Знаєш, такі, що навіть безкоштовно нікому не потрібні й валялися на тротуарі. Але думаю, навіть якби вони були нічиїми, їх би взагалі ніхто не взяв. Вони роблять тебе настільки безглуздим, ніби ти щосили намагаєшся бути модним, але маєш просто жалюгідний вигляд. Зніми їх заради Бога і не ганьбися.
Енріке, почувши різкі слова Дієго, різко видихнув, щоб узяти себе в руки, і спокійно відповів:
— Між іншим, ці окуляри я купив у самого Дона Олівіо. Ти взагалі хоч чув про нього? Чи тобі байдуже, якщо ти не можеш відрізнити дизайнерську роботу від ширвжитку? Вочевидь, зайвий в Академії тут якраз ти, бо не здатен розпізнати стиль, — Енріке кинув колючий погляд на Дієго.