Читати книгу - "Енріке Портеро в Академії Баленсіага, Maurice Fedoux"

Дієго на мить розгубився, але тут же його обличчя спотворила уїдлива усмішка.

— Дон Олівіо, кажеш? — хмикнув він. — Якщо він справді продав тобі ці потворні окуляри, значить, у нього зовсім дах поїхав. І досить тріпатися, Портеро. Краще прикуси свій гострий язик, а то я тут усім розбовкаю, як ти опинився голим у каюті викладача.

Енріке похолодів. Він мимоволі завмер, дивлячись на Дієго, не в силах повірити в почуте.

— Звідки ти... — почав Енріке, але слова застрягли в горлі.

Дієго, помітивши розгубленість Енріке, ще ширше посміхнувся:

— Так-так, це я підмішав тобі снодійне в коктейль на тій вечірці. Потім залишив тебе голим у номері Еверо Серп’єнте. Ото була потіха! Бачив би ти своє обличчя зараз, — Дієго зареготав.

Енріке відчув, як по спині пробіг холод. Він був приголомшений не тільки тим, що це Дієго зробив, а й усією гидотою, що ховалася за цими словами.

— Але... навіщо ти це зробив? — запитав він стриманим голосом, намагаючись зрозуміти логіку.

— О, я думав, що ви з Еверо чудово порозважаєтеся разом, — продовжував Дієго з насмішкою. — Може, професор побачить твою справжню розпусну натуру в голому вигляді й не допустить до навчання.

Енріке стиснув кулаки, відчуваючи, як лють починає накочуватися. Він був у жаху від того, як далеко зайшли маніпуляції Дієго.

— Ти просто хворий, — прошипів Енріке.

— О, можливо, — усміхнувся Дієго. — Але тобі від цього не легше, правда?

Енріке, намагаючись не показати, наскільки його зачепили погрози, впевнено відповів супротивникові:

— Тим не менш, я тут, в Академії. Щасливий і задоволений, продовжую своє навчання і не звертаю уваги на дешеву думку таких вискочок, як ти, Дієго. І твій шантаж мене абсолютно не хвилює.

Енріке витримав паузу, помітивши, як здивування на обличчі Дієго перетворюється на роздратування.

— І, до речі, знаєш? — продовжив Енріке з хитрою посмішкою. — Твоя спроба влаштувати мені рекламу буде навіть на руку. Якщо ти всім розповіси, то я отримаю безкоштовну увагу, і, повір, мені це тільки допоможе. То що, може, станеш моїм піар-менеджером?

Дієго, який не очікував такої реакції, насупився і в обуренні випалив:

— Та хто ти взагалі такий, щоб так казати? Ти нічого з себе не представляєш! Корчиш із себе зірку якусь!

Енріке лише спокійно посміхнувся у відповідь:

— Дай мені час, Дієго. І я представлю себе так, що ти надовго це запам'ятаєш.

Дієго скептично посміхнувся, його голос був просякнутий отрутою:

— У бездарностей на кшталт тебе це ніколи не вийде. Ти можеш починати збирати свої речі. Фотографії того, що ти робив із професором у номері, дуже скоро опиняться на столі у директора.

Він промовив цю погрозу, кинувши на Енріке останній зловтішний погляд, і поквапився піти. Енріке залишився стояти в коридорі, здивований і розлючений, але всередині нього вже кипіли рішучість і внутрішній вогонь. Він стояв, намагаючись усвідомити, як швидко і несподівано в нього з’явився такий підступний ворог, як Дієго Мальварес.

Енріке був упевнений, що погрози про фотографії — всього лише блеф. Однак його набагато більше тривожила думка про стосунки з директором Альваро Д'Амбладо. Енріке не міг дозволити собі втратити довіру людини, яка так багато для нього зробила.

«Треба щось робити. І зробити це потрібно швидко», — подумав Енріке, вирішуючи, що шлях до слави — найкращий спосіб убезпечити себе від можливих нападок і зміцнити свої позиції в Академії.

Йому потрібна була порада. Хто найкраще міг допомогти в такій ситуації? Відповідь була очевидною: сеньйор Агрідо. Енріке дістав мобільний телефон і швидко набрав його номер, з нетерпінням чекаючи, коли почує голос свого мудрого наставника.

Нарешті в слухавці пролунав голос сеньйора Агрідо, який відповів із теплою доброзичливою інтонацією:

— Привіт, Енріке! Як ти? Як навчання?

— Здрастуйте, сеньйоре Агрідо! Усе чудово, дякую. Хотів обговорити з вами дещо важливе, якщо у вас є час.

— Звичайно, завжди радий поговорити. Що тебе турбує?

Енріке розповів про неприязнь від Еверо Серп'єнте, з якою зіткнувся на уроці, і про те, як Альваро Д'Амбладо надав йому моральну підтримку.

— Розумію, — відповів сеньйор Агрідо. — Сеньйор Д'Амбладо — він молодець, велика людина з великим серцем. Шануй і поважай його, Енріке. Таких чудових людей, як він, тепер мало залишилося на цьому світі. А з приводу професора Серп'єнте можу сказати, що у світі моди завжди будуть ті, хто кидає виклик. Це частина гри. Кожен дизайнер стикається з критикою, і це нормально. Як ти почуваєшся після сутички з Серп'єнте?

— Чесно кажучи, мені складно не переживати через це. Мені б хотілося якомога швидше прославитися і завоювати повагу. Щоб ніхто не тикав мене носом, що в мене немає жодного успіху у світі моди. Чи є у вас які-небудь ідеї, як швидко прославитися?

Сеньйор Агрідо замислився на мить:

— Ну, щоб виділитися, потрібно мати якусь родзинку. Щось, що відрізняє тебе від інших. Це може бути унікальний стиль або якийсь актуальний тренд. До речі, чи чув ти про філософський камінь?

— Філософський камінь? Ні, не чув. Що це таке?

— Це новий дорогоцінний камінь, який тільки почав з'являтися на ринку, — пояснив Агрідо. — Кажуть, що він має незвичайні властивості, і деякі дизайнери вже почали використовувати його у своїх роботах. Якщо зможеш якось включити його в свої проєкти, це може бути чудовим ходом для привернення уваги. Але будь обережний, іноді такі речі можуть приховувати за собою більше, ніж просто красу.

Енріке замислився, відчувши, як ідея починає набувати форми.
— А це справді може стати чудовою можливістю! Це може бути непоганим шансом — знайти філософський камінь і використати його у своїх роботах.
Сеньйор Агрідо посміхнувся, почувши цей порив.
— Саме так. Якщо тобі вдасться знайти філософський камінь та інтегрувати його у свої дизайни, це стане твоєю візитівкою у світі моди. Люди говоритимуть про тебе, про твою сміливість і новаторський підхід.
— Я зроблю все можливе, щоб роздобути його, — рішуче сказав Енріке. — Але де мені його шукати? Можете підказати? — додав він, трохи тихіше, усвідомлюючи, що такий важливий предмет не дістанеться так легко.
Сеньйор Агрідо злегка насупився, явно обмірковуючи щось важливе.
— Поки що в мене немає точної інформації, де його шукати, — зізнався він. — Але я з’ясую це. Щойно я зберу потрібні відомості, одразу ж тобі повідомлю. Будь на зв'язку.