Читати книгу - "Поміж сірих сутінків"

Енкаведисти розвели вогонь і зварили вечерю, а ми сиділи й дивилися. У них були американські консерви, хліб і кава. Після вечері вони пили горілку, курили й говорили дедалі гучніше.

– Що вони кажуть? – спитала я в мами.

– Розмовляють про свій дім, про свої рідні краї. Розповідають про друзів і родичів, – сказала вона.

Я не повірила. Я вслухалася в російські слова. Тональність і регіт були не такі, які могли б пов’язуватися з розмовою про родину. Она знову почала. Стала раз у раз наспівно повторювати: «Ні, ні, ні, ні…» Один з енкаведистів підвівся і щось гаркнув, махнувши рукою в наш бік.

– Краще я спробую заспокоїти її, – сказала мама і встала, – поки вони не розсердилися.

Йонас уже спав. Я накрила його своїм блакитним плащем і відкинула йому волосся з очей. Лисий хропів. Сивий пан накручував годинник. Андрюс сидів скраю, підтягнувши коліно під підборіддя, і дивився на охоронців.

Він мав потужний профіль, кутасту лінію щелепи. Скуйовджене волосся падало збоку на його лице. До такого волосся б мʼякого олівця. Він помітив мій погляд. Я швидко відвернулася.

– Агов, – пошепки сказав він мені.

Я подивилася: щось покотилося по траві й налетіло на мою ногу. Це був той іскристий камінець, який він знайшов тоді, коли виходив з вагона.

– Коштовність вагонної принцеси! – з усмішкою прошепотіла я.

Він кивнув і засміявся.

Я підняла камінець і зібралася перекотити його назад.

– Ні, це тобі, – сказав Андрюс.

Ми прокинулися на світанні. За кілька годин приїхала підвода, обрала другу групу і повезла геть. Тоді охоронці повантажили нас у кузови тих двох вантажівок і повезли ущелиною між пагорбами, де починалася дорога. Усі мовчали. Ми були занадто налякані, щоб обговорювати, куди нас можуть везти.

У машині я зрозуміла, що будь-які спроби втекти тут сміхотворні. На кілометри й кілометри навколо нічого не було. Ані людини ми в дорозі не побачили, ніщо повз не проїжджало. Я подумала про чоловіка з моїм носовичком, сподіваючись, що він його передав і що моє послання рухається до тата. Минуло дві години – і ми побачили якісь халупи тут і там понад шляхом. Ми в’їхали в щось ніби населену місцевість, і машина зупинилася перед дерев’яною будівлею. Охоронці повистрибували з криком «Давай, давай!» та іншими наказами.

– Вони кажуть, щоб ми залишили речі в машині, – сказала мама, стискаючи пальто під пахвою.

– Я б хотіла знати, куди ми йдемо, перш ніж висідати, – твердо мовила пані Арвідене.

Мама поговорила з охоронцями. Розвернулася й усміхнулася:

– Це лазня.

Ми повистрибували з машини. Мама склала пальто у валізу. Охоронці розділили групу на чоловіків і жінок.

– Несіть мене, хлопці, – сказав лисий до Андрюса і Йонаса. – Доведеться вам мене мити.

Йонас так і закляк на місці, Андрюсові, вочевидь, було гидко. Я посміхнулася, що роздратувало Андрюса ще дужче. Спочатку мали йти чоловіки. Охоронці зібрали їх на ґанку і стали щось кричати їм в обличчя, штовхати їх. Йонас озирнувся до мами: що вони хочуть?

– Роздягайся, любий, – переклала мама.

– Що, зараз? Просто отут? – питав Йонас, дивлячись на жінок і дівчат.

– А ми відвернемося, так же, дами? – сказала мама.

І ми всі відвернулися від ґанку.

– Та чого соромитися вже, – сказав пан Сталас. – Від нас хіба скелети полишалися. А тепер зніміть із мене штани, хлопці. Ай! Обережно, нога!

Я чула, як пан Сталас нарікає, а Йонас вибачається. Почулося, як пряжка ременя стукнула об дерев’яний ґанок. Цікаво, це Андрюса? Охоронці кричали.

– Він каже, щоб одяг залишили тут: його оброблять від вошей, – переклала мама.

Почувся якийсь дивний запах – чи то від нашої групи, чи з лазні. Скрикнув лисий – уже в приміщенні.

Мама озирнулась і склала руки.

– Мій милий Йонасе, – прошепотіла вона.

26

Ми чекали.

– Що там робиться? – спитала я.

Мама похитала головою. На ґанку стояли троє енкаведистів. Один знову щось крикнув.

– Ми йдемо по десять, – пояснила мама. – Треба піти й роздягтися на ґанку.

У першій групі були ми, пані Арвідене, буркітлива жінка та її дочки. Мама допомогла Оні зійти на ґанок. Я розстібнула сукню й стягла її через голову, розплела волосся, роззулася. Мама стояла в ліфчику й трусах, допомагаючи Оні. Охоронці стояли на ґанку й весь час дивилися на нас. Я вагалася.

– Усе добре, мила, – казала мама. – Уявляєш, як приємно знову бути чистою.

Она заскиглила.

Молодий білявий охоронець закурив і відвернувся до машини. Другий енкаведист усе дивився на жінок, шкірячись і кусаючи нижню губу.

Я зняла трусики й ліфчик і стояла на ґанку, прикриваючись руками. Поряд стояла пані Арвідене, і її розкішні груди неможливо було сховати під худенькою рукою. Охоронець із золотим зубом – напевне, головний, – пройшовся ґанком, зупиняючись роздивитися кожну жінку, міряючи всіх поглядом з ніг до голови. Зупинився він біля пані Арвідене. Вона не підвела голови. Він крутив язиком зубочистку і звів брови догори, ґвалтуючи її поглядом.

Мені стало гидко, я пирхнула. Мама різко обернулася до мене. Охоронець схопив мої руки й опустив їх уздовж боків. Придивився до мене й посміхнувся. Простяг руку й схопив мене за грудь. Я відчула, як шкіру дряпають його грубі нігті.

Я ніколи раніше не опинялася голою перед чоловіком. Від дотику його грубої руки мені стало погано – я всередині почувалася бруднішою, ніж зовні. Я спробувала схрестити руки. Мама щось крикнула на нього російською і потягла мене за спину Они.

В Они внутрішній бік стегон і сідниці були вкриті згустками засохлої крові. Охоронець закричав на маму. Вона зняла решту одягу й обійняла мене. Нас погнали в лазню.

27

Віддалік стояв охоронець. Він опустив черпак у відро й кинув туди якогось білого порошку. З душу стала бризкати крижана вода.

– Треба швидко митися, – сказала мама. – Ми не знаємо, скільки часу вони нам дадуть.

Вона взяла маленький шматочок мила і стала терти моє волосся і лице, не займаючись власним тілом. Я дивилася, як бурі потоки бруду течуть униз по ногах у стічний отвір. І я теж хотіла, щоб і мене змило туди, геть від охоронців, від приниження.

– Мийся далі, Ліночко, швидко, – сказала мама і зайнялася Оною.

Я стояла і тремтіла під холодною водою, намагалася відмитися якнайкраще, сподіваючись, що по той бік стіни на нас не чекатимуть охоронці.

Я мила мамі спину і намагалася відмити й волосся. пані Арвідене стояла під потоком води, граційно здійнявши