Читати книгу - "Твори: оповідання, романи, листи, щоденники"

Ґреґоровій кімнаті як слід і добре вимила її, зуживши не одне відро води, — щоправда, від надмірної вологи Ґреґорові теж було погано, і він нерухомо лежав, слабий і засмучений, на канапі, — та це їй так не минулося. Бо тільки-но сестра ввечері помітила зміну в Ґреґоровій кімнаті, як, смертельно ображена, влетіла до вітальні і, хоч мати благала її заспокоїтися, зайшлася плачем. Батьки спочатку вражено й безпорадно дивилися на неї — батько навіть з ляку схопився з крісла, — потім зчинився гармидер: батько обертався ліворуч і дорікав матері, що та втручається в сестрине діло, потім обертався праворуч і, навпаки, кричав на сестру, що вона ніколи більше не буде прибирати в Ґреґоровій кімнаті; мати тим часом намагалася затягнути батька, який аж не тямився від хвилювання, до спальні; сестра, хлипаючи, стукала по столу кулачками, а Ґреґор сичав з люті, що нікому не спаде на думку зачинити двері, щоб він не бачив і не чув цієї веремії.

Але навіть якщо сестрі, стомленій роботою в крамниці, і набридло дбати про Ґреґора, як колись, то все ж не конче було саме матері заміняти її і не конче так занехаювати кімнату Ґреґора. Бо в домі була ще й робітниця. Ця стара вдова, що на її кощаві плечі за довге життя лягав, мабуть, ще й не такий клопіт, не відчувала до Ґреґора ніякої огиди. Вона не була надто цікава, проте якось випадково відчинила двері до Ґреґорової кімнати і, склавши руки на животі, довго дивилася па нього. А він розгублено метушився по кімнаті, хоч за ним ніхто й не ганявся. Відтоді вона завжди вранці і ввечері відхиляла на хвильку двері й заглядала до Ґреґора. Спочатку вона прикликувала його ближче словами, що їх, певно, вважала за ласкаві, як-от: «Ходи, ходи, кузько!» або «Ти глянь на цю кузьку!». На таке звернення Ґреґор не відповідав, а стояв на місці, ніби й не чув її слів. Хай би краще батьки звеліли цій старій прибирати вранці в його кімнаті, замість отак зазирати без діла й бентежити його! Якось рано-вранці — у шибки періщив дощ, певне, ознака того, що настає весна, — коли робітниця знову почала кликати його, Ґреґор так розізлився, що рушив на неї, ніби хотів напасти, щоправда, повільно й кволо. Проте робітниця, замість злякатися, схопила стільця, який стояв біля дверей, і підняла вгору, роззявивши рота: видно було, що вона стулить його аж тоді, як торохне Ґреґора стільцем по спині.

— Що, далі боїшся? — мовила вона, коли Ґреґор повернувся назад, і спокійно поставила стільця на місце.

Ґреґор уже майже нічого не їв. Тільки як випадково натикався на приготовану йому їжу, то, для забавки, брав шматок до рота, тримав його годинами і здебільшого потім випльовував. Спочатку Ґреґорові здавалося, що йому не хочеться їсти через те, що доводиться жити в такій голій, брудній кімнаті, але якраз із зміною в кімнаті він дуже швидко змирився. В сім’ї взяли собі за звичку всі непотрібні речі заносити до Ґреґорової кімнати, а таких речей тепер було багато, бо батьки винайняли одну кімнату трьом пожильцям. Ті поважні панове — всі три вони мали широкі бороди, Ґреґор якось підгледів у шпарку від ключа, — вимагали, щоб усюди було дуже охайно, не тільки в їхній кімнаті, а й у цілій квартирі, коли вже вони мають тут мешкати, і особливо в кухні. А надто не любили вони непотрібних або заяложених речей. До того ж майже все, що їм треба, пожильці привезли з собою. Тому багато зайвих речей, які не можна було продати, але яких батьки й не хотіли викинути, помандрувало до Ґреґорової кімнати. Навіть ящик на попіл і ящик на покидьки з кухні. Все, що тепер не було потрібне, робітниця, яка завжди поспішала, швиденько несла просто до нього; на щастя, Ґреґор здебільшого бачив саму тільки річ та руку, що її шпурляла. Може, робітниця гадала, коли матиме час і нагоду, забрати назад ті речі або всі разом викинути, але насправді вони б так і лежали, коли б Ґреґор не перекидав їх, бо ж йому треба було десь лазити, а в кімнаті вже майже не було вільного місця; але йому ставало дедалі цікавіше повзати по них, хоч після таких мандрів він, смертельно стомлений і сумний, годинами лежав зовсім нерухомо.

Пожильці часом вечеряли вдома, у вітальні, тому двері до Ґреґорової кімнати відчиняли тепер не щодня. Та Ґреґор легко відмовився від цієї втіхи і часто вже, як двері стояли відчинені, не користався з цього, а, щоб не бачила родина, лежав собі в найтемнішому куточку кімнати. Але одного разу робітниця відхилила трохи двері та й залишила їх так, коли ввечері до вітальні зайшли пожильці. Ввімкнувши світло, вони сіли до столу, де раніше сідали батько, мати і Ґреґор, порозгортали серветки і взяли в руки виделки та ножі. Одразу в дверях з’явилася мати з мискою печені, а за нею сестра із повною мискою картоплі. Їжа парувала й пахла на всю хату. Мати й сестра поставили миски на стіл, і пожильці посхилялись над ними, ніби хотіли куштувати їжу. І справді, той, що сидів посередині і був, певне, для решти двох авторитетом, відрізав шматок м’яса ще в мисці й покуштував — мабуть, щоб дізнатися, чи воно вже зварилося, чи його треба відіслати назад до кухні. Він лишився вдоволений, і мати з сестрою, що напружено дивились на нього, нечутно засміялися.

Сама ж родина вечеряла на кухні. Але все-таки батько, перш ніж іти до кухні, завернув до вітальні, вклонився всім разом і, тримаючи кашкета в руках, обійшов навколо столу. Пожильці підвелися і щось промимрили в бороди. Коли ж вони залишились у вітальні самі, то взялися до їжі, навіть словом не перемовившись. Ґреґора дивувало, що серед усіх звуків найдужче було чути, як пожильці кусають зубами м’ясо, ніби вони цим мали показати Ґреґорові, що до їжі треба зубів і що навіть найкращими щелепами без зубів нічого не втнеш. «Я ж теж хочу їсти, — стурбовано сказав сам до себе Ґреґор, — але не цього. Як ці панове напаковуються, а я гину з голоду!»

Саме того вечора з кухні долинули звуки скрипки — Ґреґор не пам’ятав, щоб сестра хоч раз грала, відколи він став комахою. Пожильці вже повечеряли; той, що сидів посередині, витяг газету, дав двом іншим по сторінці, і тепер вони, відкинувшись на спинки стільців, читали й курили. Коли заграла скрипка, вони нашорошилися, підвелися, навшпиньки підійшли до