Читати книгу - "Аецій, останній римлянин"

Ввечері того ж дня гот Сигісвульт рушив до табору гунів як заручник, — та ще раніше, ніж місяць виплив над Аквілеєю, вже й повернувся: Аецій наказав передати Августі, що голова Сигісвульта не варта його життя.

— Яких же заручників прагне мати Аецій? — гнівно запитала вона.

— Найсвітлішого Аспара і превелебного єпископа Августина…

Здавалося, що Плацидія збожеволіє від люті. Як се?… таж сам Аспарт варт щонайменше двадцяти Аеціїв, стосовно ж єпископа — невже побожна Августа може дозволити, щоб через неї впав бодай один волос Христового слуги?… Нікчемний Аецій пречудово запевнює свою безкарність: вона не зможе зачепити його бодай пальцем, щоб не наразити життя заручників! А з якою насолодою звеліла б скупати його в киплячій сірці!

Аспар погодився без вагань. Єпископ Августин плакав і тремтів усім тілом, певний, що вже не повернеться з-поміж поган із мавпячими обличчями найбридкіших демонів. А все-таки не сказав: «Ні…» Доля міста, дорученого його опіці, видавалося йому важливішою від власного життя. Лише скликав очільників Аквілеї та заклинав їх, щоб єпископом після нього обрали пресвітера Адельфа. Потім, уже зовсім спокійний, сів у незручну лектику, не бажаючи їхати в одній колісниці з єретиком Аспаром.

Минула ніч і весь день, який Плацидія провела у пості та молитві. Надвечір наказала принести найрозкішніший урочистий одяг. Зачинилася у бібліотеці з сином і двома найвірнішими служницями. Доки молода Спадуза взувала їй на ноги злототкані черевики, а стара Ельпідія, заледве даючи собі раду в напівтемряві, скріплювала золотими шпильками плетиво чорного волосся, Плацидія колихала на колінах шестилітнього цісаря, розмірено погойдуючись і наспівуючи сумну готську пісеньку.

Якоїсь миті Спадуза помітила, що червона завіса на дверях здригнулася, наче її з того боку торкнула боязка рука.

— Можеш увійти, Леонтесе, — засміялася Плацидія.

Вірний старий слуга на колінах уповз до бібліотеки і, зігнувшись якомога нижче, цьомкнув покритий найделікатнішою злототканою шкіркою великий палець Августи. Потім нерухомо завмер.

— Можеш говорити, — залунав спокійний дзвінкий голос.

— З дозволу твоєї вічності… Найсвітліший Аніцій Ациллій Глабріон Фавст…

Префект Фавст, здавалося, забув церемоніал. Швидким кроком увійшов до бібліотеки і, грубо перебивши Леонтеса, заволав гучним голосом, в якому не міг приховати хвилювання:

— Вічна Августо, Аецій чекає.

Повільним величним кроком — сховавши руки в широких злототканих рукавах — вона увійшла до триклініуму, а звідти через фавцес[40] до атріуму, де десять великих ламп кидало десять кругів світла на мозаїчну підлогу, що представляла десять мудрих дів із запаленими лампами в руках. Одна з цих дів, здається, особливо притягала до себе увагу Аеція, що лише з певним зусиллям зумів одірвати погляд від мозаїчної постаті, щоб перенести його на живу Августу. Їх погляди схрестилися і одразу ж, немов сполохані, помчали вниз: один — до його нагих колін, другий — до взутих у золото стіп… Обоє одночасно помітили: вона — що коліна надто грубі… він — що стопи малі… короткі… надто короткі… широкі… І обоє одночасно подумали те саме: «Чи це мені на щось здасться?..»

Змагання розпочалося…

— Ми були певні, Аецію, що ти не станеш навколішки.

Лише тепер він глянув на неї уважніше та майже захоплено. Схоже, що супротивник вартий гри. Перший удар відбила без зусиль і тепер сама переходить у наступ.

— Ти сподівався, що, ламаючи освячений церемоніал, розгніваєш нас… зворушиш… виведеш із гідності спокою, пристойного маєстатові?!… Бідолашний! Адже ж ми знаємо, що ти виховувався між найдикішими з варварів… між народом, мавполиций король якого вночі не одрізнить свого слуги від нечистої худобини… Пам’ятаємо часи, коли твій батько Гавденцій відсилав тебе до гунів — сам наш вічний брат Гонорій Август зволив тоді зронити сльозу, оплакуючи тебе і твою долю… Ні… ні… не кажи нічого… Ми знаємо все, що ти хочеш сказати!… Ти прагнув сказати, що знаєш церемоніал, що був ти cura palatii при дворі Іоанна… Смійся, Аецію! Гарно ж ти свідчиш про свого пана, який не навчив тебе згинати коліна перед маєстатом… хіба що ні він, ні ти не вірили в таке безглуздя, наче цісарський маєстат міг взяти розбрат із домом Феодосія та лягти на скроні нікчеми… Але, в такому разі, кому ж ти служив, Аецію?… Святі Юстусе і Пасторе! Як же низько впала найсвітліша гавденцієва кров…

І раптом, — як це було заплановано наперед, — суворо зморщила чоло, прошила Аеція грізним поглядом і голосом, що чудово віддзеркалював обурення та гнів, гукнула:

— Як ти смів служити узурпаторові проти свого законного пана, нікчемо?..

Аецій розвів руками.

— Хай вибачить мене Твоя Вічність… але ж насправді я ніколи не служив проти законного пана…

Вона здивовано глянула на нього, а він тягнув далі:

— Зволь лише вислухати мене, вічна Августо… Найшляхетніший імператор Валентиніан, син Твоєї Вічності, — мій законний пан, правда ж? Отож — якщо тільки пам’ять мене не підводить, — найсвітліший патрикій Геліон проголосив найшляхетнішого Валентиніана імператором десятого дня перед листопадовими календами минулого року, — а твій слуга, Аецій, о вічна, від серпня перебував за кордонами імперії… Чи ж міг служити проти законного пана?… Тоді ж, коли я справді служив Іоаннові, найшляхетніший Валентиніан не був іще цісарем — отож не було ще законного пана, якого міг би я зрадити…

— Плетеш нісенітниці, Аецію, — вже зі щирим гнівом скрикнула Августа. — Ні дня, ні години немає, ані навіть миті, потрібної на один подих, коли імперія не мала б законного пана… Хоча є Схід і Захід, імператор західний і східний, — одна є влада, один маєстат і одна coniunctissimum imperium[42]… Від смерті нашого вічного брата аж до проголошення цісарем нашого найшляхетнішого сина Захід, так само, як Схід, мали одного пана — вічного Феодосія Другого… Він був твоїм законним владарем…

— Це надто мудре і надто складне для мого розуму, вічна Августо, тяжко мені пійняти твої слова… Ти ж знаєш, що я виховувався між найдикіших варварів, тому мислити вмію лише як дикун: один — це один… а два — це два… Великий Феодосій Август рік на смертному ложі: «Ділю я свою імперію, наче яблуко, на дві половини… Ось partes occidentis… ось partes orientis… Цісар Заходу і цісар Сходу… Не один, а двоє…

І по-простацьки почухрав голову, прошиваючи