BooksUkraine.com » Сучасна проза » Журавлиний крик 📚 - Українською

Читати книгу - "Журавлиний крик"

150
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Журавлиний крик" автора Василь Биков. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 46
Перейти на сторінку:
рідшав, відповзав від переїзду, вже виднівся залізничний насип, дорога з блискучою калюжею. Чорною розпливчастою смугою тяглися в сіру далину дерева. Вітер ущух, потепліло, з улоговини через колію повзли сиві пасма туману.

Старшина оглянувся, шукаючи вартового Пшеничного, але того ніде не було. Він обійшов сторожку, зазирнув у траншею, покликав. «Дивно, — подумав Карпенко, — невже задрімав де?» Він ще кинув оком туди-сюди, вилаявся з серцем, і тоді на шляху за березами німу вранішню тишу розітнула лунка коротка черга.

12

Залишившись сам у вечірньому вітряному полі, Фішер якийсь час слухав далеку стрілянину за лісом, дивився на полохливе мигтіння ракет і думав, що їхні справи тут, видно, кепські. Коли вже німці зайшли з тилу, то втримати дорогу навряд чи можливо. Правда, зайти в тил могла й невелика група фашистів, але їхні основні сили не поминуть цієї єдиної придатної для машин дороги. Коли вони посунуть та які це будуть сили? Чи вдасться їм, шістьом бійцям, утримати переїзд на добу? Оці думи-сумніви все настирливіше турбували бійця.

Коли стрілянина за лісом ущухла, Фішер стрепенувся від тривожної задуми і схопив лопатку. Вже зовсім стемніло: небо, поле, дорогу з березами заволокло туманною імлою, ще трохи видно було стерню біля чобіт і в ній — нерівну борозенку, якою старшина позначив окоп. Фішер заходився копати — завзято, але безладно розгортати набік м’який від вологи стернистий грунт. Незабаром у нього вийшла якась ямка, схожа на невеличку вирву, а далі земля стала твердіша й зовсім не хотіла піддаватися. Боєць добряче стомився, розстебнув ремінь, зняв протигазну сумку, постояв трохи, наслухаючи, відпочив і вже став працювати спокійніше.

Від тієї одноманітної праці й вітряної нічної тиші у Фішера виникла звична потреба розмірковувати — добиратися до сенсу явищ та обставин його військової долі.

Суперечливе й непевне почуття викликав у ньому старшина Карпенко. Фішер не поважав цієї людини, його пригнічували постійна й непохитна вимогливість старшини, криклива злість його солдатської вдачі. Часто, коли старшина грубим, безцеремонним тоном за якісь там дрібниці кричав на бійців, Фішера поривало висловити йому своє обурення, зажадати доброзичливого, рівного ставлення до людей. Поривало, однак ні Фішер, ні інші, що також у душі обурювалися старшинськими прискіпуваннями, не наважувались зробити цього. Самовпевненість старшини обеззброювала, в’язала волю, і Фішер часом відчував, що він просто побоюється взводного. А Карпенко, видно з усього, не любив інтелігентів-розумників і, як натура елементарно проста, ніколи не приховував свого до них ставлення. Фішер часом зневажав старшину, часом ненавидів, але досить було тому хоч на хвилину просто, по-людському підійти до нього, стати Карпенком-товаришем — і Фішер уже забував про свою неприязнь і готовий був пробачити йому всі колишні кривди.

Ось і тепер, після короткої їхньої сутички на переїзді, сутички, в якій, накопичившись, вибухнуло давнє Фішерове обурення, досить було Карпенкові заговорити з бійцем просто й шанобливо — і той відразу пом’якшав. І хоч йому було дуже не по собі тут, у цьому холодному вітряному полі (і самотньо, і боязко, і пекли на долонях свіжі мозолі від лопатки, і десь тліла маленька образа — чому на таке діло призначили його, а не іншого), але боєць мовчки терпів. Він знав, що це потрібно полку, батальйонові, їм шістьом на переїзді, він розумів це, а в душі затаїлося ще й бажання — догодити командирові.

А догодити було нелегко. Чим глибше в землю, тим незручніше було копати в тісноті вузького окопчика — ні зігнутись як слід, ні викинути повну лопатку — вона тицялася в стіни, й земля розсипалась. Фішер усе частіше випростувавсь і, важко дихаючи, вслухався в ніч.

Але тоді він одразу починав мерзнути на вітрі, який усе не вщухав, наповнюючи ніч шамотінням беріз над шляхом, шерхотом стерні та ще якимись невиразними звуками; почав накрапати дощ. Уже можна було сяк-так сховатися в цьому окопчику-ямці, але старшина наказав окопатися як слід, і боєць, відпочивши, згинався й згинався в чорній тісноті сховища.

Дивно, думав Фішер, як це виходить, що він, молодий, здібний, як його вважали, вчений, знавець багатьох мистецьких істин, прагне, хай і таємно, все-таки сподобатися старшині, цьому, на його погляд, малописьменному солдафонові. Невже тут причина тільки у грубій силі чи в тих дисциплінарних правах, що їх дає командирові статут, а може, в нахабнуватій самовпевненості цього чоловіка? Втім, це, мабуть, не так. Він неусвідомлено відчував, що Карпенко має якісь свої справжні переваги над ним, якусь потенціальну силу, що на неї опирається і він, боєць Фішер, але в чому була та його сила, збагнути не міг. Він, звісно, навіть не припускав, що цей старшина розумніший за нього чи глибше й краще розбирається у воєнних обставинах, від яких повсякдень залежала їхня доля. Фішер, хоч і не був кадровим військовим, але за час фронтового життя вже навчився розбиратися у воєнній обстановці, як він гадав, не гірше за цього самовпевненого служаку Карпенка.

Дощ усе настирливіше лопотів по спині, пілотці, по обличчю стікали холодні краплі, намокла пов’язка на шиї. Фішер випроставсь, утер гарячою долонею мокрі колючі щоки й жалісливо подивився в небо, наче там можна було щось побачити. Потім він примірився до глибини окопу — бруствер ще не сягав і грудей, але вже брався гряззю. У тій грязі замазалися мокрі поли шинелі, руки, пудові кавалки налипли на черевики. Ніде не було цієї ночі порятунку від студеної огидної мокроти, яка виповнила все довкола.

Фішер постояв хвилину, віддихався і вирішив більше не копати. Не вилазячи з окопчика на вітрюган, він сяк-так розгорнув бруствер, витяг із стерні присипану землею гвинтівку, підняв комір і зіщулився на дні сховища.

Нездоланна, всеосяжна втома налягла на нього, мимохіть похилилася голова — його знемагав сон. Але спати не можна було, та й знесилене, розпашіле тіло невдовзі пройняли дрижаки. Холод з кожною миттю все далі запускав свою крижану руку, примушуючи бійця скоцюрбитися, щулитись і дрібно тремтіти. Дощ припускав дужче, вже зовсім змокла пілотка, мерзла на вітрі недавно пострижена голова. Зчепивши в рукавах руки, Фішер тремтів, поводив плечима, тупотів ногами й

1 ... 18 19 20 ... 46
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Журавлиний крик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Журавлиний крик"