Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

Наприкінці першого робочого дня кожен з нас мав дохід 5 доларів (враховується як актив), і кожен з нас виписав боргове зобов’язання про виплату заробітної плати в розмірі 5 доларів (враховується як зобов’язання).

Я тримаю ваше IOU на своєму балансі як актив і випускаю IOU на вашу користь у розмірі 5 доларів, які записую як своє зобов’язання. Натомість ви робите записи навпаки. Це матиме такий вигляд:

мій баланс: актив = 5 доларів (IOU від вас); зобов’язання = 5 доларів (моє IOU на вашу користь);

ваш баланс: актив = 5 доларів (IOU від мене); зобов’язання = 5 доларів (ваше IOU на мою користь).

Тепер я хочу купити ваші кокоси, а ви — мою рибу. За кокоси я «заплатив», вивільнивши IOU, які випустили ви. За рибу ви «платите», вивільняючи мої IOU. Наприклад, я купую кокоси на суму 5 доларів (повертаю вам ваше IOU на суму 5 доларів, викреслюючи відповідний запис на великому камені), а ви купуєте рибу на суму 4 долари (повертаючи мені 4 долари з моїх IOU, утримуючи з них IOU на 1 долар), тому що ви ощадливіші. Це матиме такий вигляд:

мій баланс: актив = кокоси на 5 доларів; зобов’язання = 1 долар (моє IOU на вашу користь);

ваш баланс: активи = риба на 4 долари та 1 долар (IOU від мене); зобов’язання = 0.

Мої активи перевищують мої зобов’язання на 4 долари, що і буде моєю чистою вартістю, поки я не з’їм кокоси. Ваша чиста вартість становитиме 5 доларів, поки ви не з’їли рибу.

Щойно ми з’їмо придбані харчі, все, що залишиться, стане «фінансовою» частиною наших балансів. Моє IOU на суму 1 долар — це моє зобов’язання перед вами і водночас ваш фінансовий актив у розмірі 1 долара, який ви можете з мене вимагати.

Мій дефіцит витрат дорівнював 1 долару, і ваш профіцит (або заощадження) також становив 1 долар. Вони рівні між собою (тут немає ніякої магії — ми справді кладемо кроликів у капелюх), і ваше накопичення заощаджень набуває форми грошової вимоги до мене (бо це мій борг).

Коли ми порівняємо наші зустрічні грошові вимоги одне до одного і збалансуємо їх, то все, що нам залишиться, — реальні речі (кокоси та риба), звісно, доки ми їх не з’їли.

Для певності ми виключили з цього прикладу чимало елементів сучасної економіки — банки, уряд, «зелену» паперову валюту тощо. Ми просто трохи погралися в наші боргові зобов’язання. Але водночас ми підтвердили простий висновок із секторального балансу: фінансовий дефіцит одного сектору (я) дорівнює профіциту другого (ви). Щойно ми порівняли та збалансували наші зустрічні зобов’язання, нам залишилися реальні речі (кокоси та риба). І жодної магії.

Ми всі можемо накопичувати запаси в реальних (нефінансових) категоріях, тобто реальними речами. Наприклад, усі ми можемо власноруч виростити зернові культури на своєму полі і згодом накопичити зерно, не обтяжене фінансовими зобов’язаннями. Більша частина історії людства підтверджує, що ми давали собі раду без грошей — годували й одягали одне одного, дбали одне про одного і навіть воювали між собою. У MMT переважно йдеться про «гроші», і з погляду макроекономічного обліку кожен дефіцит компенсується рівним за розміром профіцитом, а кожен борг хтось утримує як фінансове багатство — а отже, в агрегованому стані чисте фінансове багатство дорівнює нулю. Приклад зі ставком свідчить, що ми всі можемо накопичувати реальними речами (адже всі маємо IQ вище нуля), але наші фінанси прямують до нуля (у середньому наші IQ, скажімо так, посередні).

Що стосується другого заперечення, то дехто надає перевагу альтернативним рівнянням. Наприклад, замість того, щоб використовувати поділ економіки на три сектори (внутрішній приватний, державний і зовнішній), можна піти далі й виокремити альтернативні сектори — а хоч би й за кольором волосся: білявий, темний, рудий, синій, коричневий, сивий тощо... Проте для нас у посібнику поділ на три сектори корисніший. Відокремлення зовнішнього сектору від внутрішнього приватного на тій підставі, що він використовує іншу валюту, — це не щось надзвичайне (насправді кілька інших валют, адже кожна країна використовує національну валюту), тому ми говоритимемо про обмінні курси. Так само звична річ — відокремлення держави від приватного сектору, що особливо корисно, коли йдеться про «суверенну валюту», що, зрештою, і є основним об’єктом опису в цьому посібнику. Для зручності ми додали державні та місцеві органи влади до центрального уряду (об’єднавши все в державний сектор), навіть якщо саме центральний уряд — єдиний емітент суверенної валюти в економіці. Що справді незвично, то це об’єднання домогосподарств та суб’єктів господарювання (а також некомерційних організацій) в одну групу — внутрішній приватний сектор. Частково це зумовлено обмеженістю даних: деяка інформація одержується в такий спосіб. Але насамперед ми робимо це, щоб відрізнити «користувача» суверенної валюти (тобто приватний сектор, де домогосподарства і компанії становлять левову частку) від її «емітента» (тобто від суверенного уряду).

Варто сказати кілька слів про загальніший підхід, прийнятий майже в усіх підручниках з економіки. І почати слід з рівняння валового внутрішнього продукту (ВВП):

ВВП = Споживання + Інвестиції + Державні закупівлі + Чистий експорт

Не вдаючись до технічних деталей, зауважимо лише, що ВВП сягає системи національних рахунків, а саме — рахунків доходу та виробництва80, що мають добре відомі вади, особливо для тих з нас, кого хвилює узгодженість між залишками та фінансовими потоками (це тема наступних параграфів). Система національних рахунків фактично обраховує деякі обсяги та речі, що не мають сенсу, а для виконання макрорівнянь використовується непристойно велика «статистична розбіжність». Ось лише один приклад: більшість американців мають власні будинки, і, звичайно, всі ми «споживаємо комунальні послуги», що дає нам щиру насолоду від усвідомлення, що в нас є прихисток, де можна сховатися від негоди. Тож статистика «визначає» ціну, яку б ми заплатили за таке задоволення, і додає його до ВВП. Нам не подобається те, що всі повинні «платити» за спожиті «комунальні послуги» у власному житлі. Скажімо, ви виплатили іпотечний кредит п’ять років тому, але статистична служба обліковує, що цього року ви «спожили» задоволення у вигляді володіння житлом на суму 12 000 тисяч доларів, не оплативши цієї суми.

Ще одна проблемна ділянка — як саме слід кваліфікувати заощадження. Зазвичай їх розглядають в один із двох способів: або як залишок (ваш дохід менший за споживання), або як нагромадження багатства. Згідно з численними розрахунками, коли на ринку нерухомості спостерігається пожвавлення, вартість житла зростає: це означає, що збільшується багатство. Але це може означати, що заощаджувати почали більше. Однак у цьому випадку не виникало ніякого нового джерела доходу, який дозволив нам заощадити кошти. З погляду економіки це «нереалізований» приріст капіталу. Для того щоб він став реалізованим, має відбутися фактичний продаж нерухомості.

Оскільки цей посібник сфокусовано насамперед на обліку всіх витрат і доходів, усього споживання і всіх заощаджень, ми не включаємо тих умовних обчислень, які не мають такого складника, як фінансовий потік81. Тому, на нашу думку, з усієї системи національних рахунків доцільніше зосередитись саме на рахунках фінансових потоків, адже в цій статистичній звітності запаси узгоджуються з фінансовими потоками