Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Причому в «Рамаяні» відчувається його зв'язок із ядавами, хоч і дещо опосередкований. Цар Данда, який правив країною Дандакою, закохався в доньку жерця Шукри й викрав її, за що Шукра прокляв Данду і його царство занепало. Тут цікаве те, що матір'ю Яду, родоначальника ядавів, тотожних літописним ятвягам, була Деваяні — теж дочка верховного жерця Шукри. Отож саме під цим кутом слід, очевидно, дивитися й на назву Дядьків, яка первісно могла звучати як Дандаків, Дандків, а з часом стала затемненою, малозрозумілою і, як це буває, стала пояснюватися за першою-ліпшою асоціацією, в даному випадку, за словом «дядько». Тим більше, що це місто, як і інші болоховські міста, перебуває в ареалі з надзвичайно відчутним індоарійським струменем.

Таким чином, «Махабгарата» й інші давньоіндійські джерела в черговий раз засвідчують, що вони є украй важливими й цінними для вивчення найранішої історії та етногенези українців. І ширше залучення їх у науковий обіг може пролити світло на багато яких реалій не лише Волині, але й усієї України. <50>

Балти, слов'яни і п'ятеро синів царя Яяті

«Махабгарата» в одному з міфів розповідає про Врішапарвана, царя асурів (в індійській міфології старші брати богів-девів і їхні постійні супротивники). У Врішапарвана була донька Шарміштха («Найсоромливіша»), а в його верховного жерця і найпершого радника Шукри — донька Деваяні; вона виховувалася без матері, батько догоджав їй як міг, тому й зростала дівчина вередливою і себелюбною.

Якось після купання в лісовому озері між обома подругами спалахнула сварка — царівна в поспіху вдягла не своє сарі, а Деваяні обурилася цим. Шарміштха спересердя штовхнула її, та заточилася і впала в колодязь, на щастя, пересохлий і засипаний опалим листям. Перелякана царівна втекла додому, а Деваяні витягнув із колодязя Яяті, цар сусіднього царства, що саме полював неподалік і почув розпачливі крики дівчини. Шукра, батько Деваяні, обурений вчинком Шарміштхи, хотів покинути царство, але Врішапарван ублагав його залишитися, пообіцявши покарати доньку так, як тільки він захоче. Деваяні забажала, аби царівна стала їй довічною служницею і невдовзі вийшла заміж за свого рятівника, царя Яяті. Красуню ж царівну, щоб убезпечити себе від можливої суперниці й зайвих переживань, оселила в лісових нетрях. Проте під час полювання Яяті випадково набрів на хижку в лісовій глушині, де Шарміштха в самотині згаювала свої невеселі дні. Жонатий цар і царівна покохали одне одного й потай від Деваяні стали зустрічатися.

Час спливав, у Деваяні від Яяті народилося двоє синів — Яду й Турвашу, а в Шарміштхи — троє: Ану, Друх'ю та Пуру. Але подвійне життя Яяті розкрилося, і тесть, на доччину вимогу, прокляв молодого ще зятя на довічну старість. Сказавши, втім, наостанок, що той знову зможе стати молодим, якщо котрийсь із п'яти синів погодиться взяти собі його старість, а натомість віддасть <51> свою молодість. Лише Пуру, наймолодший син Шарміштхи, зважив на батькове прохання. Тисячу років Яяті втішався життям, а тоді повернув синові молодість і посадовив його на царський трон. Хоча царем традиційно годилося стати найстаршому синові, від Деваяні — Яду.

У цьому романтичному й повчальному міфі, який послужив темою для безлічі художніх, мистецьких і музичних творів, є кілька цікавих моментів. По-перше, імена п'ятьох братів, синів Яяті від Деваяні й Шарміштхи, тотожні назвам так званих «п'яти ведійських племен» — яду, турвашу, ану, друх'ю та пуру, згадуваних іще в «Рігведі» — найдавнішій писемній пам'ятці стародавніх індійців, яка, по суті, є і найдавнішою пам'яткою всіх індоєвропейських народів. Вважається, що ведійські племена десь у ІІ тис. до н.е. залишили свою прабатьківщину, яку багато хто розміщує і на теренах сучасної України, а деякі міфи «Рігведи», серед них і головний — про битву Індри з Врітрою, складалися в межиріччі Дніпра й Південного Бугу. Те, що цей міф разом із іменами головних персонажів зберігся в українських веснянках, щедрівках і казках, підтверджує таку думку.

По-друге, Яду, старший син Деваяні та Яяті, став родоначальником племені, з якого походили Крішна і його старший брат Балавіра (Баладева, Баларама, Балабгадра), землеробське божество. А слідів в Україні, пов'язаних із цими божествами, багато й досі на різних рівнях.

ІІо-третє, ядави виявляють тотожність із ятвягами давньоруських літописів. Бо як індійські ядави на своє означення мають іще дві назви — сатвати й данави, так і ятвяги, що їх відносять до балтійських племен, і собі мають дві інші назви — судовити (судова) і дайнови. А така потрійна відповідність, з одного боку, не може бути випадковою, а з іншого — засвідчує, що ведійські племена не всі полишили Україну, що частина їх лишилась і взяла участь в етногенезі балтійських та слов'янських народів, серед них і українського.

На Волині, Львівщині, Чернігівщині, в Білорусі й Польщі чимало назв типу Ятвяги, Ятвязь, Ятвіж тощо. З ядавів походив Шіні — могутній воїн, онук якого під час вісімнадцятиденної війни, описаної в «Махабгараті», правив бойовою колісницею Крішни. Шіні започаткував рід, який за ним став називатися шайнави. А на Волині є місцевість Шайно, побутує прізвище Шайнюк, у Польщі — Шайноха; таке прізвище мав, зокрема, відомий польський історик Карл Шайноха /1818-1868/.

Ім'я Крішна відбите у латишів як Кріш'ян. Для прикладу можна навести хоча б відомого дослідника латиських дайн (пісень) із цим ім'ям — Кріш'ян Барон. А в українців непоодинокі прізвища Кри<52>шень (саме таку форму божества подає «Велесова книга») та Кришненко. Дружину Крішни звали Рукміні, а в литовців поширене прізвище Рукмане. У свою чергу, батьком Рукміні був цар Бгішмака — ім'я його тотожне українському прізвищу Бушмака. Батьком Деваяні був жрець, тобто брахман Шукра, а в сучасних литовців досить часте прізвище Брахмане. На українському терені слово брахман у формі рахман відбилося у фольклорі, фразеологізмах, прізвищах, назвах і навіть святах (Рахманський Великдень). Села Рахмани та Гупали (одне з імен Крішни — Гопала) є на Волині.

З назвою волинського озера Пульмо перегукується давньоіндійський міф про красуню Пулому. Вона була заручена з іншим, коли мудрець-брахман Бгрігу викрав її з батьківської оселі і привів до своєї відлюдницької хижки серед густого лісу. Звідти її, вже вагітну,