Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

«Які були ваші прибутки за минулий рік від будь-якої торгівлі, заняття або професії?»

І це запитання підпиралося тринадцятьма іншими такої самої міри інквізиторськими запитаннями, найпростіше з яких вимагало інформації про те, чи не вчинив я крадіжки з виломом або пограбування на великій дорозі і чи не заволодів шляхом ошуканства чи ще в якийсь інший таємничий спосіб майном, якого не вказано в переліку моїх прибутків за рубрикою №1.

Було незаперечно, що незнайомець пошив мене в дурні. Це було аж надто ясно. Тому я пішов і найняв ще одного мастака на круті слівця.

Граючи на моєму марнославстві, незнайомець спокусив мене засвідчити прибуток у двісті чотирнадцять тисяч доларів. Згідно з законом одна тисяча доларів не підлягає оподаткуванню. Це було єдине, чим я міг утішатися. Але ж це крапля в морі! Виходячи з п’яти законних відсотків, я мусив сплатити урядові десять тисяч шістсот п’ятдесят доларів прибуткового податку!

(Тут мушу зауважити, що я не зробив цього).

Я знайомий з одним дуже багатим чоловіком, в якого будинок – справжній палац, стіл – царський, витрати – величезні, і все ж таки цей чоловік зовсім не має прибутків, як я не раз пересвідчувався, проглядаючи податкові відомості. До нього я й пішов за порадою, попавши в біду. Він взяв у руки страшний перелік моїх прибутків, надів окуляри, взяв ручку і – чирк-чирк! – я став злидарем! Ніколи ще я не бачив такої винятково тонкої роботи. І він виконав її дуже просто, спритно орудуючи законом про «скидки». Він визначив мої «загальнодержавні та муніципальні податки» в такій-то сумі; мої «збитки від корабельних аварій, пожеж і т. ін.» в такій-то; мої «збитки від продажу нерухомого майна» – в такій-то; далі йшли «збитки від продажу живого реманенту», «сплата за оренду садиби», «ремонт, меліорація, відсотки на позички», «попередні вирахування з моєї платні як офіцера армії та флоту Сполучених Штатів і як урядовця податкового відомства» – і таке інше в цьому ж дусі. Він зробив приголомшливі «скидки» по кожній з цих статей. Так, по кожній з цих статей без жодного винятку! І коли, покінчивши з цим, він повернув мені папір, я ясно побачив, що за рік мій справжній прибуток становив одну тисячу двісті п’ятдесят доларів і сорок центів.

– Тепер,– сказав він,– тисяча доларів не підлягає оподаткуванню за законом. Отже, вам залишається тільки піти й підтвердити під присягою цей документ, а потім сплатити податок з двохсот п’ятдесяти доларів.

(Поки він виголошував свою промову, його неповнолітній синок Віллі поцупив у нього з жилетної кишені доларову банкноту і зник. Я готовий закластися на що завгодно, що якби мій незнайомець прийшов завтра до цього хлопчика, той не дав би йому правдивих свідчень про свої прибутки).

– Чи завжди,– спитав я,– ви обчислюєте «скидки» в такий спосіб, коли це стосується особисто вас, сер?

– А як же інакше! Коли б не було цих одинадцяти рятівних статей під загальною назвою «скидки», я б щороку впадав у злидні, щоб підтримувати наш ненависний і мерзотний, розбійницький і тиранічний уряд.

Цього добродія вважають в нас у місті за одного з найповажніших людей – людей, відомих своєю високою моральністю, комерційною чесністю, бездоганною порядністю, і я не міг не схилити голови перед його авторитетом.

Я подався у податкову контору і там, стоячи під докірливими поглядами свого недавнього гостя, присягою підтверджував брехню за брехнею, обман за обманом, підлоту за підлотою, аж поки моя душа не обросла дюйм за дюймом грубою корою кривоприсяжництва і самоповага не покинула мене на віки вічні.

Тільки – чого б це? Адже точнісінько так роблять щороку тисячі найбагатших, найпогордливіших, найповажніших, найшанованіших і найуславленіших людей Америки. Тож я перестав переживати. Тепер мені не соромно. Віднині я просто буду менше базікати і подбаю про те, щоб знов не опинитися в полоні деяких своїх жахливих звичок.

1870

Повчальне оповіданнячко

Мій прегарний новий годинник півтора року йшов не відстаючи, не забігаючи вперед, не зупиняючись, і ніщо в ньому не ламалось. Я вже повірив був, що його судження про час непохибне і що механізм його непідвладний старості, ані смерті. Та врешті я якось забув його накрутити вранці, і він зупинився. Мене те засмутило, мов недобрий знак, що віщував якесь тяжке й неминуче лихо. Та помалу я заспокоївся, наставив годинника наздогад і прогнав геть свої передчуття й забобони. А другого дня зайшов до найліпшої ювелірної крамниці, щоб мені його наставили на точний час. Сам господар узяв годинника з моїх рук і почав наставляти. Тоді сказав: «Він у вас відстає на чотири хвилини, треба трошки повернути регулятора». Я хотів був його спинити, втлумачити йому, що годинник весь час ішов дуже точно. Та де там! Ця капустяна голова бачила тільки, що він на чотири хвилини відстає і що регулятора треба трошки пересунути. Отож, поки я тупцяв навколо нього та благав не чіпати нічого в годиннику, він незворушно й безжально зробив те ганебне діло. І мій годинник став забігати наперед. Він забігав щодень швидше й швидше. За тиждень його вже пойняла люта гарячка, і пульс йому підскочив до ста п’ятдесяти в холодку. А за два місяці він лишив далеко позаду всі годинники міста й на тринадцять днів з гаком випередив календар. Ще кружляло в повітрі жовте листя, а він уже тішився листопадовим сніжком. Він руйнував мене, підганяючи сплату комірного, всіляких рахунків тощо, аж мені снаги не стало, і я поніс його направити до годинникаря. Той спитав мене, чи його вже коли лагодили. Я відповів, що ні, досі не було такої потреби. Тоді він із кровожерною втіхою на виду розкрив годинника, встромив собі в око якусь чорну чарочку і втупився в механізм. Потім сказав, що годинника треба не тільки направити, а ще й почистити та змастити – приходьте, мовляв, за тиждень. Почищений, змащений і направлений, мій годинник став іти так повільно, що його цокання дуже нагадувало подзвін. Я почав спізнюватись на поїзди, пропускати умовлені побачення; дійшло до того, що я став лишатись без обіду. Триденну пільгу