Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

3. Українська Народна Республіка як автономія у складі Російської Республіки.

4. Українська Народна Республіка як самостійна держава.

5. Українська Держава (Гетьманат).

6. Кримський півострів, складова частина Таврійської губернії Російської імперії/ Республіки, як самоуправна територія (управлявся урядом на чолі з генерал-лейтенантом С. Сулькевичем; статус півострова як державного утворення не був унормований, та суб’єктами міжнародного права не визнавався).

7. «Уряд Півдня Росії», який підтримувався Великою Британією, Францією та військовим керівництвом Добровольчої армії.

8. Республіка Тавріда (фактично — протекторат Радянської Росії).

9. Кримська АСРР

10. Австро-Угорська імперія (Буковина як Герцогство та Галичина як Королівство Галичини і Лодомерії).

11. Річ Посполита (Східна Галичина, Холмщина (Холм-ська губернія Російської імперії/ Республіки та Підляшшя як складові частини).

12. Західно-Українська Народна Республіка (Східна Галичина, Буковина як окремі адміністративно-територіальні одиниці).

11. Угорське Королівство (Закарпаття як інтегральна частина; статусу окремої адміністративно-територіальної одиниці не мало).

12. Угорська Народна Республіка (Закарпаття — автономна адміністративно-територіальна одиниця «Руська Окрайна» — входить до складу незалежної без визначення статусу окремої адміністративно-територіальної одиниці).

13. Українська Народна Республіка (Закарпаття входить до її складу формально).

13. Чехословаччина (Закарпаття як інтегральна частина).

14. Галицька Соціалістична Радянська Республіка.

15. Румунія (Буковина).

16. Українська Народна Республіка (доба Директорії).

17. Українська Народна Республіка (до червня 1919 р. — конфедеративне об’єднання УНР та ЗУНР).

18. УНР як окреме державне утворення (після червня 1919 р.).

19. ЗУНР як окреме державне утворення (після червня 1919 р.).

20. УНР як «Республіка Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів» (федеративна частина неіснуючої «Російської Федеративної Республіки»),

21. УСРР-1 як самостійна держава (фактично — протекторат Радянської Росії).

22. УСРР-2 як самостійна держава (фактично — протекторат Радянської Росії).

Затамуємо подих. 22 державних утворення за 48 місяців. Це — без денікінського «уряду Півдня Росії» та нескінченної кількості «республік», проголошуваних ватажками селянських бандитських об’єднань (я навіть не наважуюся їх підраховувати). Для пересічного середньостатистично-го мешканця тогочасної «України» це практично значило зміну однієї «держави» на іншу з різницею в два місяці і три дні!

Порівняємо: востаннє в житті нашого покоління одна форма державного устрою (СРСР) змінилася іншою (Україна) лише 20 років тому. Через 20 років кожен другий-третій-четвертий-п’ятий-шостий (у залежності від методики підрахунку) громадянин сучасної України психологічно все ще живе в Радянському Союзі. Як сказав класик — «в добрій державі, де не було нічого доброго».

Але сучасна Україна — на відміну від тієї — 20 років не знає збройних громадянських конфліктів і зовнішніх військових інтервенцій. Повсякденна реальність 1918—1920 рр. — це загроза винищення, якщо не від «цих», то від «тих». «Ті» або «ці», прямо кажучи, мали одну мету — збудувати нове, справедливе, «національне» (інтернаціональне) суспільство, побудувати «національну» («інтернаціональну») державу. За політичних реалій тих часів це передбачало неодмінне винищення великих груп людей: «очкариків», поляків, «петлюрівців», «запроданців», офіцерів, євреїв, «кулаків», поміщиків, — список нескінченний. Усі молоді жінки підлягали обов’язковому одноразовому ґвалтуванню (в кращому випадку), «націоналізації» — в гіршому. Майно — конфіскації, націоналізації, вилученню для військових потреб. Чоловіки — мобілізації, ув’язненню, катуванню, розстрілу.

Кожен, підкреслюю, кожен із перерахованих і неврахованих режимів того часу в копійку не цінив життя та гідність окремої людини. Не кажучи вже про її майно. Права, чи то політичні, чи то громадянські, головними з яких і зараз залишаються право на життя, свободу, прагнення до щастя на 1/6 земного простору, припинили своє існування.

Кожен із тих режимів не просто порушив — зруйнував два основні «контури», «об’єми», в яких тільки на біологічному та соціальному рівнях може жити та розвиватися будь яка людина і будь-яка людська спільнота. Це — контури «безпеки» та «самоідентифікації». Беру на себе сміливість ствердити: нехтування обома цими контурами, їх ігнорування всіма без винятку політичними режимами, які в 1918–1920 рр. намагалися накинути мільйонам людей божевільні в своїй красі ідеї «соціальної рівності», «ліквідації експлуататорських класів», «заїд» і так далі, тому подібне — зруйнували обидва зазначені контури. Саме тому абсолютна більшість населення сучасної України прийняла владу комуністів. Жорсткий політичний режим, який дуже скоро перетворився на режим терористичної диктатури. Саме він, не зупиняючись перед використанням отруйних газів проти населення, припинив тотальну громадянську війну. Війну всіх проти всіх. Для окремої людини, яка жила на території радянської України, це залишало не тільки теоретичні, але й практичні шанси вижити. І бути собою. Нехай у спотворених формах, але БУТИ. Мати родину, дітей, хоч якесь майно. Хліб. Чисту воду. Роботу. Допомогу стоматолога. Дати таку-сяку освіту дітям. Відвідувати театри. Читати книжки рідною мовою.

Із цим вступили у 20-ті роки XX століття.

Українська шахівниця. З чим «України» вступили в 1920-ті роки

Вступили не тільки з цим.

Порахуймо на пальцях, скільки «Україн» та їх лідерів існувало в світі на початку 1921 р. — без огляду на їх поточний правовий статус і легітимність. Беру на себе сміливість підрахувати: три «українські держави», три їх уряди, п’ять їх «голів»:

— Українська Соціалістична Радянська Республіка. Формальний голова держави в 1919–1938 рр. — голова Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету Георгій Петровський. Осідок — Харків;

— Українська Народна Республіка. Фактичний і формальний очільник — Голова Директорії Симон Петлюра. Осідок — Париж. Від 1926 р. голова цієї нелегітимної «держави», але визнаної урядом Польської Республіки de jure та de facto — Президент УНР в екзилі Андрій Лівицький. Акт, який підтверджував його «обрання» на цю посаду, донині невідомий;

— Українська Держава. Колишній голова держави — Гетьман України Павло Скоропадський, зрікся посади в грудні 1918 р. Осідок — Берлін;

— Західно-Українська Народна Республіка. Формальний і фактичний голова держави до 1923 р. — диктатор Євген Петрушевич. Осідок — Відень. Припинила формальне існування 1923 р.

Ще один колишній формальний голова УНР — голова Української Центральної ради в 1917–1918